Постанова Харківський апеляційний суд № 643/14637/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 643/14637/19 Провадження № 22-ц/818/1971/20 29 квітня 2020 року м.Харків Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Овсяннікової А.І. суддів - Коваленко І.П.,Тичкової О.Ю. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Державне підприємство «Харківський електромеханічний завод» розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківський електромеханічний завод» на рішення Московського районного суду міста Харкова від 13 грудня 2019 року у складі судді Харченко А.М. по справі № 643/14637/19 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківський електромеханічний завод» про стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Харківський електромеханічний завод» про стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів. В обґрунтування позову зазначає, що з 12 липня 2005 року по 30 листопада 2015 року вона перебувала у трудових відносинах з ДП «ХЕМЗ». На дату її звільнення у відповідача існувала заборгованість із заробітної плати, у зв`язку із чим нею подано заяву з проханням виплатити заборгованість із заробітної плати з компенсацією за несвоєчасну її виплату. Однак, ані заробітної плати, ані компенсації нею отримано не було. З відповіді на адвокатський запит її представника від 05 березня 2019 року їй стало відомо про існування Мирової угоди № 1, що затверджена Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 березня 2016 року у справі про банкрутство ДП «ХЕМЗ», відповідно до якої ТОВ «Український зодчий» зобов`язалось в обмін на майно Боржника ДП «ХЕМЗ» погасити вимоги по заробітній платі протягом місяця з дня затвердження судом зазначеної угоди. Перелік робітників із зазначенням заборгованості щодо них надається у додатку № 2 до Мирової угоди № 1 від 24 березня 2016 року, серед яких є й вона. Звернувшись до відповідача щодо виплат боргу вони відмовились виплачувати, посилаючись на існування вищенаведеної Мирової угоди № 1. 11 квітня 2019 року вона звернулась до ТОВ «Український зодчий» з заявою про виплату суми заборгованості по заробітній платі, яка складає: 15 781 грн. 42 коп. - сума заробітної плати, 334 грн. 03 коп. - сума компенсації за невикористану відпустку, а також компенсацію середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 30 листопада 2015 року по 11 квітня 2019 року. Однак, керівник ТОВ «Український зодчий» в усній формі відмовила у виплаті компенсації середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та виплатила лише суму боргу по заробітній платі, яка складає: 15 781 грн. 42 коп. - сума заробітної плати, 334 грн. 03 коп. - сума компенсації за невикористану відпустку, посилаючись на те, що їх обов`язку щодо виплати компенсації Мировою угодою № 1 від 24 березня 2016 року не передбачено. Нею було подано позовну заяву до ДП «ХЕМЗ» та ТОВ «Український зодчий» про стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у якій вона просила суд стягнути з ДП «ХЕМЗ» на її користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 листопада 2015 року по 24 березня 2016 року у розмірі 5 755,86 грн. та стягнути з ТОВ «Український зодчий» на її користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 березня 2016 року по 11 квітня 2019 року у розмірі 54 147,72 грн. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2019 року стягнуто з ДП «ХЕМЗ» середній заробіток за час затримки розрахунку з 30 листопада 2015 року по 24 березня 2016 року у сумі 5 755 грн.86 коп.; в іншій частині позову їй було відмовлено. Відмову мотивовано тим, що між нею та ТОВ «Український зодчий» відсутні трудові правовідносини. Таким чином відповідно до ст. 116, 117 КЗпП такий обов`язок покладається на ДП «Харківський електромеханічний завод». У зв`язку з тим, що рішенням суду від 05 серпня 2019 року з ДП «ХЕМЗ» на її користь було стягнуто 5 755 грн. 86 коп. за період затримки розрахунку з часу звільнення з 30 листопада 2015 року по 24 березня 2016 року та встановлено, що обов`язок сплати середнього заробітку покладається саме на ДП «ХЕМЗ» вона вважає, що наявні підстави для стягнення заборгованості за період з 25 березня 2016 року по 11 квітня 2019 року у розмірі 54 147,72 грн. з ДП «ХЕМЗ». Просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 березня 2016 року по 11 квітня 2019 року у розмірі 54 147,72 грн., компенсації втрати частини доходів за період з 01 грудня 2015 року по 11 квітня 2019 року у розмірі 6 446,17 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 11 890 грн. Відповідач ДП «ХЕМЗ» просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що рішенням суду від 05 серпня 2019 року розглянуто позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку , витрат на правову допомогу. Відповідно до Постанови №159 від 21 лютого 2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» позивачу було проведено нарахування компенсації. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28 січня 2016 року по справі 922/5419/15 затверджено реєстр вимог кредиторів, призначено проведення зборів кредиторів. Ухвалою від 24 березня 2016 року затверджена мирова угода, укладена між кредиторами та за участю третьої особи - ТОВ «Український зодчий». Позивач зазначила, що зверталась на підприємство та надала копію заяви з проханням виплатити їй заборгованість по заробітній платі та компенсації, тобто позивачем підтверджено факт того, що вона була обізнана про порушення її прав з боку відповідача, однак звертається ж позивач з тими ж самими вимогами 09 вересня 2019 року , тобто зі спливом тримісячного строку, відповідно строк на звернення до суду нею пропущено. Крім того, законодавством не передбачено контролю з боку ДП «ХЕМЗ» за вчиненням господарських операцій ТОВ «Український зодчий». Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 13 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ДП «ХЕМЗ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 березня 2016 року по 11 квітня 2019 року у розмірі 54 147 грн. 72 коп., суму компенсації втрати частини доходів за період з 01 грудня 2015 року по 11 квітня 2019 року у розмірі 6 446 грн. 17 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 11 890 грн. Стягнуто з ДП «ХЕМЗ» на користь держави судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. Рішення мотивовано тим, що рішенням Московського районного суду міста Харкова від 05 серпня 2019 року встановлено, що обов`язок сплати середнього заробітку покладається саме на ДП «ХЕМЗ», а не на ТОВ «Український зодчий» незважаючи на передані обов`язки по виплаті заробітної плати, то позовні вимоги підлягають задоволенню. В апеляційній скарзі ДП «ХЕМЗ» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволення позову. Умови мирової угоди передбачають погашення третьою особою ТОВ «Український зодчий» грошових вимог в сумі 2 565 299,62 грн. протягом місяця з дня затвердження судом цієї мирової угоди, в тому числі й щодо заборгованості з заробітної плати позивачки. Наразі Мирова угода виконана сторонами. Підстави для оскарження, розірвання, або визнання недійсною угоди сторонам не відомі. Позивач звільнена з роботи 30 листопада 2015 року, до суду вона звернулась 09 вересня 2019 року, тобто майже через 4 роки, що свідчить про пропуск строку звернення до суду. Також, позивачкою не надано доказів на підтвердження вимог про стягнення витрат на правову допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відхилити та рішення суду залишити без змін. Вона звільнена з ДП «ХЕМЗ» 30 листопада 2015 року. Всупереч нормам трудового законодавства та не зважаючи на заяву від 30 листопада 2015 року з проханням здійснити розрахунок вона отримала розрахунок з заробітної плати лише 11 квітня 2019 року. Весь цей час їй не було відомо про підстави не виплати її заробітної плати, про існування домовленостей між ТОВ «Український зодчий» та ДП «ХЕМЗ» щодо виплати заборгованості з заробітної плати та про існування Мирової угоди їй відомо не було, хоча вона неодноразово зверталася й в усній формі з заявами та отримувала відмови у виплаті. Рішенням суду від 05 серпня 2019 року стягнуто з ДП «ХЕМЗ» середній заробіток лише за період з 30 листопада 2015 року по 24 березня 2016 року, а за інший період вимоги щодо стягнення до ДП «ХЕМЗ» не висувались. Що стосується юридичної допомоги, то до матеріалів справи було надано відповідні квитанції про оплату юридичних послуг на рахунок юридичної особи Адвокатського бюро, з яким укладено договір про надання правової допомоги. Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, дослідив матеріали справи та обговорив доводи апеляційної скарги вважає, що скарга підлягає задоволенню . Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «ХЕМЗ» з 12 липня 2005 року по 30 листопада 2015 року. На дату звільнення позивачки 30 листопада 2015 року заборгованість ДП «ХЕМЗ» з заробітної плати з компенсацією за невикористану відпустку становили 16 115 грн. 45 коп. Ухвалою господарського суду від 24 березня 2016 року затверджено мирову угоду у справі № 922/5419/15 про банкрутство ДП «ХЕМЗ», відповідно до умов якої ТОВ «Український зодчий» зобов`язалось в обмін на майно боржника ДП «ХЕМЗ» погасити вимоги по заробітній платі протягом місяця з дня затвердження судом зазначеної угоди. Перелік робітників із зазначенням заборгованості щодо них наведено у додатку № 2 до Мирової угоди № 1 від 24 березня 2016 року, серед яких є ОСОБА_1 .. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 05 серпня 2019 року з ДП «ХЕМЗ» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 30 листопада 2015 року по 24 березня 2016 року у сумі 5 755 грн. 86 коп. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення 60593,89 грн. суд першої інстанції виходив з тих обставин, що заборгованість з заробітної плати, що виникла на час її звільнення, була сплачена несвоєчасно, а тому з роботодавця підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України). У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (статті 117 КЗпП України). Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що заборгованість з заробітної плати, що виникла станом на 30 листопада 2015 року, їй сплачена 11 квітня 2019 року. Враховуючи судове рішення, яким стягнуто заборгованість по заробітній платі за затримку розрахунку з 30 листопада 2015 року по 24 березня 2016 року з відповідача має бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 25 березня 2016 року по 11 квітня 2019 року. Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Передбачені у положеннях статей 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. При цьому норми КЗпП України не містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, слід кваліфікувати такі, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. У разі пропуску передбачених статтею 233 КЗпП України строків звернення до суду про вирішення трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. За необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. У випадку пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав. Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами ОСОБА_1 звільнено 30 листопада 2015 року, остаточний розрахунок проведено 11 квітня 2019 року. З позовом до суду позивачка звернулася 09 вересня 2019 року. Зазначаючи про тривале неотримання заборгованості з заробітної плати ОСОБА_1 вказує, що вона неодноразово зверталась до відповідача щодо отримання коштів. Отже, позивач знаючи про її порушене право на отримання заробітної плати з позовом до суду звернулася майже через 4 роки. При цьому матеріали справи містять лише одну заяву позивачки про виплату заробітної плати від 30 листопада 2015 року. Будь-яких поважних причин незвернення до суду з позовом такий тривалий час ОСОБА_1 не наведено. Навіть після отримання 11 квітня 2019 року заборгованості по заробітній платі з відмовою у виплаті заборгованості за час затримки розрахунку, про що зазначено самою позивачкою, з цим позовом вона звертається майже через 5 місяців 09 вересня 2019 року. Зазначення в рішенні суду від 05 серпня 2019 року, що ТОВ «Український зодчий» не відповідає за затримку розрахунку не є поважною причиною для звернення з цим позовом через 5 місяців, оскільки про стягнення такої заборгованості нею був пред`явлений позов і до ДП «ХЕМЗ». Доказів щодо звернення з вимогами про виплату заборгованості протягом більш ніж чотири роки матеріали справи не містять. Отже, про порушення свого права на отримання заробітної плати було відомо ще у 2015 року, заборгованість з заробітної плати ОСОБА_1 отримала 11 квітня 2019 року, до суду позивачка звернулась у вересні 2019 року, причин неможливості на звернення з відповідними вимогами для захисту свого права на оплату праці ОСОБА_1 не наведено. Також, структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції). Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні. З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Отже, законодавство розділяє поняття заробітна плата та середній заробіток , а тому вважати, що на ці вимоги розповсюджуються положення ст. 233 КЗпП України, якими передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком не можна. За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. Судові витрати підлягають перерозподілу згідно ст. 141 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківський електромеханічний завод» задовольнити. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 13 грудня 2019 року скасувати. Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківський електромеханічний завод» про стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів відмовити. Компенсувати Державному підприємству «Харківський електромеханічний завод»(код ЄДПОУ: 05405575, місце знаходження: м. Харків, пр. Московський, 199) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 1152,60 грн.( одна тисяча сто п`ятдесят дві гривні шістдесят копійок). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 29 квітня 2020 року. Головуючий А.І. Овсяннікова Судді: І.П. Коваленко О.Ю. Тичкова