Постанова 4851 № 520/16958/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2021 р.Справа № 520/16958/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Макаренко Я.М. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2021, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 16.02.21 року по справі № 520/16958/2020 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях про стягнення заробітної плати, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач), звернулася до суду з адміністративним позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях (далі відповідач), в якому, з урахуванням уточнень, просила суд зобов`язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплати середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 11.10.2016 по 09.09.2020 року згідно частини 1 ст. 117 КЗпП України. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року позов задоволено частково. Зобов`язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях (майдан Театральний, буд. 1, м. Харків,61057, код ЄДРПОУ43023403) нарахувати та виплати на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2019р. по 08.09.2020р. (341 день) в розмірі 45854,27 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях (майдан Театральний, буд. 1,м. Харків,61057, ЄДРПОУ 43023403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім) грн. Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 року у справі №520/16958/2020 в частині стягнення 35320,43 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині просить стягнути з відповідача 10533,84 грн. середнього заробітку. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях 10.10.2016р. при звільненні позивача було здійснено виплату всіх належних сум, у відповідності до положень ч.1 ст.116 КЗпП України. Так, відповідно до розрахункового листа, ОСОБА_1 згідно списку перерахованої заробітної плати нараховано при звільненні - 22208,61грн, утримано податків та зборів - 4330,68грн, до виплати - 17877,93грн. Крім того, відповідач зазначає, що зі своїми вимогами ОСОБА_1 звернулась лише у 2020р., тобто за спливом чотирьох років після звільнення. Разом з тим, відповідач вказує, що заявлена до стягнення сума середнього заробітку є неспівмірною та непропорційною в порівнянні з розміром коштів, які були виплачені у справі №520/8628/2020, і, на думку апелянта, не повинна перевищувати суму грошових коштів у розмірі 10533,84грн. Відповідач посилається на правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019р. у справі №716/9584/15-ц щодо можливості зменшити розмір відшкодування з середнього заробітку. Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивача наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 07.10.2016 р. № 134, ОСОБА_1 звільнено 10.10.2016 р. з посади завідувача сектору контролю та аудиту Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, відповідно до ст. 43, п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону України Про державну службу, п. 6 ст. 36 КЗпПУ. При звільненні ОСОБА_1 виплату сум, що належать їй від установи, проведено 10.10.2016 р. Згідно розрахункового листа ОСОБА_1 нараховано при звільненні - 22 208,61 грн., утримано податків та зборів - 4 330,68 грн., до виплати - 17 877,93 грн. Адміністрацією РВ ФДМУ по Харківській області 10.10.2016 р. згідно списку перерахованої заробітної плати (документ № 1-00000054 від 10.10.2016 р.) перераховано ОСОБА_1 17 877,93 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 р. у справі №2040/5838/18, яке набрало законної сили, стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату у сумі 7776, 59 грн. в якості нарахованої індексації заробітної плати згідно ч.6 статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону України Про оплату праці за період з жовтня 2014 по грудень 2015 року включно та заробітну плату у сумі 13918, 08 грн. в якості донарахованої премії за період з березня 2009 року по грудень 2015 року включно. Відповідачем, на виконання вказаного рішення здійснена виплата стягнутих коштів ОСОБА_1 25.04.2019 р. Зазначені обставини встановлені рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 р. по справі № 520/4397/19, відповідно до якого ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, та просила суд стягнути з регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області заробітну плату у сумі 170239,02 грн. в якості середнього заробітку за 633 днів затримки розрахунку при звільненні. Вказаний позов задоволено частково та стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітні плату у сумі 17126 грн. 05 коп. в якості середнього заробітку за 633 дні затримки розрахунку при звільненні. В рішенні суду від 11.07.2019 р. встановлено, що, оскільки позивач звільнилась 10.10.2016, а остаточний розрахунок фактично проведено з ним 25.04.2019р., кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2016 по 25.04.2019 включно становить 633 дні. Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом Отже, обставини, встановлені у справі № 520/4397/19 мають преюдиціальне значення для даної справи, та не підлягають доказуванню. Після цього, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 р. по справі № 520/8628/2020, яке набрало законної сили, зобов`язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у якості оплати часу відпусток за період березень 2009 р.-грудень 2015р. у сумі 1 143грн. 08коп. та заробітну плату у якості недообчисленої матеріальної допомоги за період березень 2009 р.-грудень 2015р. у сумі 1 415грн. 14коп. На виконання вказаного рішення відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачкою 09.09.2020 р., про що свідчать платіжні доручення № 494 від 20.08.2020р. та №535 від 09.09.2020 року. на загальну суму 2059,36 грн.(а.с. 17-18). Позивач, вважаючи дії відповідача в частині невиплати їй середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні протиправними, звернулася з даним позовом до суду. Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що період, не охоплений заходами спеціального виду відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, становить 341 день - з 26.04.2019 року (день, наступний за останнім днем періоду, що охоплений стягненням середнього заробітку у справі №520/4397/19) до 08.09.2020 року (день, що передую даті остаточного розрахунку з позивачем за рішенням суду від 13.08.2020 р. у справі № 520/8628/2020), та зобов`язав Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2019р. по 08.09.2020р. (341 день) в розмірі 45854,27 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Загальний порядок обчислення середньої заробітної плати регламентується нормами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100). Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, крім наведених у першому та другому абзаці, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2 Порядку № 100, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає обчисленню виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню. Згідно з п.5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з абз. 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Як встановлено матеріалами справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 р. по справі № 520/4397/19 вже було стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітні плату у сумі 17126,05 грн. в якості середнього заробітку за 633 дні затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2016 року по 25.04.2019 року. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо встановленого періоду стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені з 26.04.2019 року (день, наступний за останнім днем періоду, що охоплений стягненням середнього заробітку у справі №520/4397/19) до 08.09.2020 року (день, що передую даті остаточного розрахунку з позивачем за рішенням суду від 13.08.2020 р. по справі № 520/8628/2020), та становить 341 день. Як встановлено матеріалами справи, середньоденна заробітна плата позивача становить 268,94 грн. А отже, сума середнього заробітку дорівнює: 341 р.дн. х 268,94 грн. = 91708,54 грн. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо непропорційності визначеної суми середнього заробітку - 91439,60грн. судом першої інстанції з сумою, яка була виплачена позивачу при звільненні 22208,61 грн., та посилання відповідача на постанову Верховного Суду викладену у постанові від 26.06.2019 року у справі № 716/9584/15-ц, то колегія суддів зазначає наступне. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що постраждала сторона не повинна доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати працівник. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Як вірно зазначено судом першої інстанції, розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, яке відбулось 09.09.2020 року, становить 2059,36 грн., що меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (91708,54 грн.). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що визначена сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, та погоджується з визначеним розміром відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 45854,27 грн. Доводи відповідача в апеляційній скарзі не спростовують висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Стосовно доводів апеляційної скарги, що на час звільнення позивача 10.10.2016 року у відповідача була відсутня заборгованість з виплати заробітної плати за минулі періоди, позивач звернулась з позовом лише у 2020 році, тобто за спливом чотирьох років після звільнення, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 233 КЗпП України, строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша); у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга). Згідно зі ст. 117 КЗпП України, обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові у разі затримки розрахунку при звільненні його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а ст. 237-1 - відшкодувати працівникові завдану моральну шкоду. Статтею 47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. З огляду на викладене, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 по справі № 1-5/2012 дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Відповідно до платіжного доручення від 09.09.2020 року № 535 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях було здійснено розрахунок відпускних та матеріальної допомоги за період 2009-2015 року, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 року у справі № 520/8628/2020. Отже, перебіг строку для звернення до суду із позовом щодо стягнення середнього заробітку розпочинається з 11.09.2020 року. Позивач звернувся з даним позовом 26.11.2020 року. Решта тверджень та посилань апелянта колегією суддів не приймається до уваги через їх необґрунтованість або непідтвердженість матеріалами справи. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 по справі № 520/16958/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 18.06.2021 року