Постанова 4813 № 501/5326/13-ц

Номер провадження: 22-ц/813/4871/20 Номер справи місцевого суду: 501/5326/13-ц Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.04.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 501/5326/13-ц Номер провадження: 22-ц/813/4871/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання - Бикової К.А., учасники справи: - заявник - товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», - заінтересовані особи - 1) публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», 2) ОСОБА_1 , 3) ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про заміну сторони у виконавчому провадженні шляхом заміни стягувача його правонаступником (стягувач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», боржники - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ), за апеляційною скаргою адвоката Радченко Вікторії Юріївни, діючої від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області, постановлену у складі судді Пушкарського Д.В. об 11 годині 10 хвилин 25 листопада 2019 року, про відмову в заміні сторони виконавчого провадження шляхом заміни стягувача, встановив: У квітні 2018 року ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося до суду із заявою, в якій просить замінити сторону виконавчого провадження (стягувача) - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «Вердикт Капітал». ТОВ «Вердикт Капітал» вимоги заяви обґрунтовує тим, 29.07.2014 року Іллічівський міський суд Одеської області ухвалив рішення у справі №501/5326/13-ц, яким стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі - 380 895,47 грн. та судовий збір у сумі - 3 441,00 грн.. 09.11.2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав №952/К, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №11090334000 від 05.12.2006 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал», у зв`язку з чим заявник звернувся до суду з вказаною заявою(Т. 1, а. с. 166 - 170). Представник ТОВ «Вердикт Капітал» у судове засідання суду першої інстанції не з`явився, надав заяву в якій просив суд розгляд заяви про заміну сторони виконавчого провадження провести за його відсутності (Т. 1, а. с. 204). Представник ПАТ «УкрСиббанк» у судове засідання суду першої інстанції не з`явився, про причини неявки не повідомив. ОСОБА_1 у судове засідання суду першої інстанції не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином (Т. 1, а. с. 222). Причини неявки не повідомив. Представник ОСОБА_2 надав до суду першої інстанції відзив на вищевказану заяву, в якому в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження просив відмовити, розгляд справи провести без його участі (Т. 1, а. с. 224 - 231). Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 25 листопада 2019 року в задоволенні вищевказаних вимог заяви про заміну сторони виконавчого провадження відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до наданого договору, новий заставодержатель в день укладання цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами. Однак, жодних доказів здійснення такої оплати ТОВ «Вердикт Капітал» не надано. Тому, відсутні підстави вважати, що право вимоги за зазначеним договором перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал». Крім того, судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі викладено висновки про те, щодоговір купівлі-продажу майнових прав №952/К, на який заявник посилається в обґрунтування вимог вищезазначеної заяви,за своєю правовою природою є договором факторингу. Між тим, ТОВ «Вердикт Капітал» не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому не може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу (Т. 1, а. с. 234 - 237). В апеляційній скарзі адвокат Радченко В.Ю., діюча від імені ТОВ «Вердикт Капітал», просить скасувати ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 25 листопада 2019 року. Ухвалити нове судове рішення, яким замінити сторону виконавчого провадження (стягувача) ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал» у даній справі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції, при постановлені оскаржуваної ухвали, порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права. Апелянт вказує на те, що ТОВ «Вердикт Капітал» є фінансовою установою, видом діяльності якої є надання фінансових послуг. Посилається на низку нормативно правових актів, які, на думку апелянта, є підтвердженням законності вищевказаних вимог заявника. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Учасники справи про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Від ОСОБА_2 до апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності. У вказаній заяві ОСОБА_2 , окрім вимоги щодо розгляду справи за її відсутності, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Оскаржувану ухвалу суду просить залишити без змін. Від інших учасників справи заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції не надійшло. Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин. Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16.03.2020 р., адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам). Пунктами 1, 5 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду від 16.03.2020 року, зі змінами внесеними згідно із розпорядженнями Голови Одеського апеляційного суду за №3 від 02.04.2020 року та за №4 від 08.04.2020 року «Про тимчасові заходи з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену короновірусом COVID-19» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території України карантину, зупиняється розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинено їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату. Вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину. Між тим, заяв, клопотань щодо відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надійшло. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому вирішенні питання про заміну сторони виконавчого провадження, освідомленість її учасників про розгляд справи, наявність у справі достатніх матеріалів для розгляду справи, наявність клопотання про розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 , відсутність клопотань та заяв від інших учасників справи щодо її відкладення, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів не погоджується з вищенаведеними висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог вищенаведеної заяви про заміну стягувача, з огляду на наступне. На підставі наявних у справі, наданих її учасниками, досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 29.07.2014 року у справі №501/5326/13-ц був задоволений позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (Т. 1, а. с. 141). З матеріалів справи вбачається, що 09.11.2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав №952/К, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №11090334000 від 05.12.2006, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал» (Т. 1, а. с. 179 - 181). На підтвердження переходу права вимоги, заявником надано витяг до договору купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за кредитним договором №11090334000 від 05.12.2006 року (Т. 1, а. с. 174). Між сторонами склалися правовідносини щодо заміни стягувача. За правилами частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Визначення факторингу міститься у статті 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.1999 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Відповідно до частини третьої статті 1079 ЦК України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Згідно з пунктом першим частини першої статті 1, частин першої, другої статті 7 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, аналіз статтей 512, 1077 ЦК України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу. Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб`єктним складом правочинів, за метою їх укладення. Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі статтею 1078 ЦК України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги). При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг згідно з пунктом третім частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Відмінність зазначених договорів за суб`єктним складом полягає в тому, що відповідно до статтей 2, 512 - 518 ЦК України за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа. Аналіз частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України, частини п`ятої статті 5 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», пункту першого частини першої статті 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» свідчить про те, що суб`єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором. Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з пункту п`ятого частини першої статті 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. У розумінні пункту одинадцятого частини першої статті 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, тоді як метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України). Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 13.04.2016 року у справі №910/8670/15-г (3-226гс16), у постанові Великої палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №909/968/16, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі №910/6659/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3.04.2019 року у справі №591/4552/17. Судом встановлено, зокрема апелянтом в апеляційній скарзі не заперечується, що договір купівлі-продажу майнових прав №952/К, на який заявник посилається в обґрунтування вимог вищезазначеної заяви,за своєю правовою природою є договором факторингу. Також встановлено, що згідно пункту 1.3 вищевказаного договору майнові права вважаються переданими покупцю з моменту підписання цього договору. Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими особами Сторін та нотаріального посвідчення. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (частина перша статті 512 ЦК України). З огляду на вищевикладені правила законодавства та викладені вище приписи встановлені вищевказаним договором, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відсутність доказів здійснення оплати ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ПАТ «Дельта Банк» відповідно до вищевказаного договору не має наслідком незаконність вищенаведеної вимоги щодо заміни сторони виконавчого провадження, а саме - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «Вердикт Капітал». Крім того, сторонами вищевказаного договору дотримано правило платності такого договору, що знаходить своє відображення зокрема у пункті 3.1. договору купівлі-продажу майнових прав №952/К 9договору факторинг). Так, згідно з пунктом 3.1. вказаного договору за продаж майнових прав за цим договором покупець сплачує продавцю грошові кошти у розмірі - 2 765 297, 68 грн.. Крім того, знайшли своє відображення в матеріалах справи, а отже є обґрунтованими, доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Вердикт Капітал» є фінансовою установою, видом діяльності якої є надання фінансових послуг. Вказане у даному абзаці підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи (Т. 2, а. с. 9). Відповідно до статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом № 1403-VIII. Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси. Відповідно до статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом. У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників. У разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов`язкові тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні. Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. Виходячи із результатів системного аналізу цих норм, зокрема пунктів 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 від якої в подальшому не було відступлено Верховним Судом. По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. З огляду на викладене вище, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Таким чином, апеляційна скарга адвоката Радченко В.Ю., діючої від імені ТОВ «Вердикт Капітал», є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо заміни сторони виконавчого провадження, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження/стягувача за вищевказаного обґрунтування. Керуючись ст. ст. 368, 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Радченко Вікторії Юріївни, діючої від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», - задовольнити. Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 25 листопада 2019 року про відмову в заміні сторони виконавчого провадження шляхом заміни стягувача - скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про заміну стягувача його правонаступником- задовольнити. Замінити стягувача - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ: 34047020) на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ: 36799749). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 27 квітня 2020 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе