Постанова 4820 № 673/1901/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 673/1901/19 Провадження № 22-ц/4820/820/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Талалай О.І. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., П`єнти І.В. розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу №673/1901/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 14 лютого 2020 року (суддя Ягодіна Т.В.) у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, суд у с т а н о в и в : У жовтні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк), звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначало, що відповідно до укладеного договору б/н від 17 березня 2010 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідачка у заяві підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Взяті на себе за кредитним договором зобов`язання ОСОБА_1 не виконала, у зв`язку з чим станом на 30 вересня 2019 року виникла заборгованість у розмірі 11753,46 грн, у тому числі: 1554,54 грн - заборгованість за кредитом, 7363,04 грн - заборгованість за процентами, 1800 грн - пеня, 500 грн - штраф фіксована частина, 535,88 - штраф процентна складова. Зазначену заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки. Заочним рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 14 лютого 2020 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитом у сумі 1554,54 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судовий збір. АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові, в апеляційній скарзі просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення вимог. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, безпідставність застосування висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Суд не взяв до уваги, що кредитний договір є договором приєднання, а тому не вимагає підпису відповідачки під публічно розміщеними Умовами та правилами. Крім того, про ознайомлення ОСОБА_1 з умовами кредитування свідчить підписана нею довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», відповідно до якої визначена базова процентна ставка 2,5% на місяць, розмір і строк внесення щомісячних платежів, розмір і порядок нарахування пені та штрафу. Суд безпідставно відмовив у стягненні процентів за користування кредитними коштами та неустойки. Рішення в частині задоволення позову не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Встановлено, що 17 березня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В подальшому кредитний ліміт збільшувався і відповідачка використовувала кредитні кошти, які не повернула. Наведене підтверджується матеріалами справи. Відмову в позові суд мотивував безпідставністю позовних вимог, оскільки в анкеті-заяві від 17 березня 2010 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови настання відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов`язання. Наданий позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить підпису відповідачки, а тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Проте, такий висновок суду не в повній мірі відповідає обставинам справи та вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи, при підписанні анкети-заяви 17 березня 2010 року ОСОБА_1 підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» (а.с.76), в якій визначені пільговий період користування коштами, базова процентна ставка в місяць - 2,5%; розмір щомісячних платежів - 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості; порядок внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним; порядок і розмір нарахування пені та штрафу за порушення термінів платежів за договором. За розрахунком позивача станом на 30 вересня 2019 року за договором виникла заборгованість у розмірі 11753,46 грн, у тому числі: 1554,54 грн - заборгованість за кредитом, 7363,04 грн - заборгованість за процентами, 1800 грн - пеня, 500 грн - штраф фіксована частина, 535,88 - штраф процентна складова. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В силу статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою і другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Укладеним між сторонами договором з урахуванням довідки про умови кредитування визначена процентна ставка за користування кредитними коштами 2,5% на місяць, відповідальність за порушення термінів платежів по будь-якому зобов`язанню у вигляді пені та штрафу. Отже, ОСОБА_1 була ознайомлена і погодилася з наведеними умовами кредитування при укладенні 17 березня 2010 року договору про надання банківських послуг. Разом з тим, правильним є висновок суду першої інстанції, що наданий Банком витяг з Умов та правила надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачкою договору, оскільки не підписаний нею. Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана нею і лише цей факт може свідчити про прийняття запропонованих умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. З урахуванням наведеного вище, суд необґрунтовано відмовив у позові про стягнення процентів і неустойки з підстав, що такі не передбачені укладеним між сторонами договором. Із розрахунку позивача вбачається, що з 01 вересня 2014 року заборгованість за процентами нарахована за більшою процентною ставкою (34,8%, 43,2% річних), що не відповідає умовам кредитування, а Умови та правила надання банківських послуг не можуть вважатися складовою кредитного договору. Саме після підняття процентної ставки виникла значна заборгованість за процентами. Банк не надав доказів того, що за умови нарахування процентів відповідно до умов укладеного договору (30% річних) у ОСОБА_1 наявна заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. У зв`язку з недоведеністю вимог заборгованість за процентами не підлягає стягненню з відповідачки. Тому, доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для стягнення процентів апеляційний суд відхиляє. Проте, за наявності заборгованості ОСОБА_1 за кредитом у сумі 1554 грн 54 коп вимоги про стягнення штрафу за порушення термінів платежів по будь-якому зобов`язанню підлягають задоволенню частково в сумі 500 грн фіксована частина і 77 грн 73 коп процентна складова (5% від 1554,54 грн). Відповідно, частково заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для стягнення штрафу. Позовні вимоги про стягнення пені не підлягають задоволенню з таких підстав. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Згідно із статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» за договором з ОСОБА_1 пеня нараховується за невчасне погашення заборгованості, штраф - при порушенні термінів платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 30 днів. Отже, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. До такого висновку прийшов Верховний Суд України у постанові від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15. При виборі виду неустойки, який підлягає стягненню, апеляційний суд виходить із засад розумності і справедливості. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові за безпідставністю вимог підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в позові про стягнення процентів за недоведеністю вимог, про стягнення пені - у зв`язку із забороною подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення та про часткове задоволення позову про стягнення штрафу. В решті рішення суду підлягає залишенню без змін. На підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України необхідно змінити розподіл судових витрат. Пропорційно розміру задоволених позовних вимог (18,14%) стягненню з відповідачки на користь Банку підлягає судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 802 грн 02 коп. При цьому апеляційний суд враховує суму судового збору, яка підлягала сплаті за подання апеляційної скарги на рішення суду в частині відмови в позові, а не фактично сплачену в більшому розмірі суму судового збору. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 14 лютого 2020 року в частині відмови в позові скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. В позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені відмовити. Позов про стягнення штрафу задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, ІК ЄДРПОУ 14360570) штраф у сумі 500 грн (п`ятсот грн) фіксована частина і 77 грн 73 коп (сімдесят сім грн 73 коп) процентна складова. Розподіл судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у сумі 802 грн 02 коп (вісімсот дві грн 02 коп). В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Повне судове рішення складено 28 квітня 2020 року. Суддя-доповідач О.І. Талалай Судді А.П. Корніюк І.В. П`єнта