Постанова 4854 № 815/4796/17

___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 квітня 2020 р.м.ОдесаСправа № 815/4796/17 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: доповідача, судді - Димерлія О.О. суддів - Єщенка О.В., Шляхтицького О.І. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі, без участі сторін адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, У С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з вказаним вище адміністративним позовом та, посилаючись на те, що відповідачем при прийнятті рішення від 28 грудня 2016 № 658-16 не враховано ситуацію, яка склалася в країні його походження за час перебування в Україні, і висновків суду, викладених у рішенні №815/7069/15, просив суд: визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28 грудня 2016 № 658-16, про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За наслідками розгляду адміністративного позову Одеським окружним адміністративним судом 22 листопада 2019 ухвалено рішення про часткове задоволення адміністративного позову. Суд першої інстанції визнав неправомірним та скасував рішення Державної міграційної служби України від 28 грудня 2016 № 658-16 та зобов`язав відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Приймаючи означене рішення суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не врахував той факт, що за час відсутності позивача у країні його походження, тобто з 2009 року змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації в Сирії. ОСОБА_1 є військовозобов`язаною особою та не проходив військову службу, а тому, з урахуванням зазначеної інформації щодо без пекової ситуації в Сирії, побоювання позивача щодо можливості бути призваним до лав армії у випадку повернення до Сирії є виправданими. Ситуація в країні походження позивача суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки. Відповідач не довів суду факту наявності у позивача передбачених ст.6 «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» підстав для відмови у наданні йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту. В апеляційній скарзі Державна міграційна служба України, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, повністю відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказав на те, що приймаючи рішення про зобов`язання прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту суд першої інстанції втручається в дискреційні повноваження державного органу. Інформація по країні походження позивача сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись з такою заявою, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом. Одеський окружний адміністративний суд взяв до уваги лише інформацію стосовно ситуації в Сирії, яку надав позивач ігноруючи інформацію надану відповідачем. З матеріалів особової справи ОСОБА_1 вбачається, що Державною міграційною службою України було дотримано всіх вимог національного законодавства та досліджено, що у позивача відсутні вимоги передбачені п.1 та п. 13 ч. 1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту». В судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи були сповіщені в установленому законом порядку. Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. Від представника Державної міграційної служби надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженим до 11 травня 2020 Кабінетом Міністрів України карантином. Суд апеляційної інстанції розглянув клопотання сторін та дійшов висновку про відмову відповідачу у задоволенні клопотання. Справа 815/4796/17 розглядається судом з 18 вересня 2017. За цей час судами всіх інстанцій зібрано достатньо доказів. Сторони неодноразово надавали свої письмові пояснення, відзиви, заперечення. Тому справа може бути вирішена на підставі всіх наявних в ній матеріалів. Крім того, рішення уряду від 11 березня 2020 про запровадження карантину, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, та закликає учасників судових процесів утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової їх присутності. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України: «У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється». З цих підстав судове засідання П`ятого апеляційного адміністративного суду проводиться за відсутності учасників справи без фіксування судового засідання звукозаписувальною технікою. Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та зважаючи на з`ясовані обставини, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Перевіряючи повноту з`ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке. Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті. Пунктом 13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Так, з огляду на зміст п.13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «особа, яка потребує додаткового захисту» - це особа, яка не є біженцем відповідно до «Конвенції про статус біженців» 1951 року і «Протоколу щодо статусу біженців» 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Згідно із Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а)расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Відповідно до абз. 5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. Частиною 7 ст.7 вищезгаданого Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. Статтею 4 Директиви Ради ЄС 2004/83 від 29 квітня 2004 р. про мінімальні стандарти для кваліфікації та статусу громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, які в інший спосіб потребують міжнародного захисту, а також зміст гарантованого захисту рекомендовано, що у випадку, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Також Директива Ради Європейського Союзу містить наступні фактори, які повинні досліджуватися під час судового засідання з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру. Пунктом 171 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців визначено, що якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування. Станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, офіційною позицією Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) державам-членам ООН рекомендовано у зв`язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , народився у м. Ер-Ріяд Саудівської Аравії ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин Сирійської Арабської Республіки, за віросповідання: мусульманин-суніт, за національністю - араб, неодружений, рідна мова - арабська, добре володіє російською та англійською мовами. Країна постійного проживання Сирія, м. Алеппо, район Саіф Аддолля , військовозобов`язаний, військову службу не проходив у зв`язку із тим, що виїхав на навчання на територію України. 15 листопада 2009 позивач, з метою здобуття вищої освіти, легально прибув до України літаком рейсу м. Алеппо (Сирія) - м. Одеса (Україна). В подальшому ОСОБА_1 з 2010 по 2016 рік навчався у Національній Морській академії в місті Одеса за спеціальністю судноводій та отримав вищу освіту. 12 серпня 2014 позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. За результатами розгляду заяви шукача захисту ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок № 2014OD0193 від 11 вересня 2015 про відсутність підстав для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням ДМС України №781-15 від 26 жовтня 2015 було підтримано висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовлено позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погоджуючись із рішенням ДМС України від 26 жовтня 2015 №781-15 ОСОБА_1 оскаржив його до Одеського окружного адміністративного суду. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 по справі №815/7069/15 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України та скасовано рішення Державної міграційної служби України №781-15 від 26 жовтня 2015. У зв`язку з неповним з`ясуванням та аналізом ситуації в країні походження, зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву шукача захисту, в частині визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту. 26 квітня 2016 Одеським апеляційним адміністративним судом постанова Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 залишена без змін та набрала законної сили. Після доопрацювання Державною міграційною службою України ухвалено нове рішення № 61 від 10 березня 2017 яким повторно відмовив ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У наведеному вище рішенні відповідач стверджує, що позивач не зміг навести об`єктивних фактів або доказів, що підтверджують його примусове вербування до збройних сил, а саме, відсутня інформація стосовно отримання позивачем або його найближчими родичами, які залишилися проживати у Сирії, повісток для проходження військової служби. Позивач не звертався до генерального консульства в м. Одесі для отримання відстрочки і в нього немає релігійних чи «пацифістських» поглядів. Також під час проведення співбесід та анкетувань позивач не надав жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення до регіону постійного проживання на Батьківщині Надані шукачем притулку відомості, дають можливість стверджувати, що до управління міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації. Аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення його на Батьківщину. Не погоджуючись з цим рішенням позивач повторно звернувся з адміністративним позовом до суду де вказав, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є неправомірним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню, зазначивши, що він є громадянином Сирії, проживав в провінції Алеппо, але не може та не бажає користуватися захистом країни свого походження, оскільки країна неспроможна забезпечити належний захист через збройний конфлікт, який триває з 2011 року. Він не може повернутись до Сирії з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії чи озброєних угрупувань. Водночас позивач навів приклади наявної інформації по країні походження, що підтверджує ризики для осіб, які ухиляються від служби в Сирії. За результатами розгляду справи Одеським окружним адміністративним судом 11 грудня 2017 постановлено рішення (справа № 815/796/17) про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 . Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 - залишено без змін. Позивач оскаржив це рішення до Верховного Суду. За наслідками перегляду рішень суду першої і апеляційної інстанції в касаційному порядку Верховним Судом 03 липня 2019 ухвалено постанову про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 . Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 815/4796/17 - скасовано. Адміністративну справу № 815/4796/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду. У своєму рішенні Верховний Суд зазначив: «…суди попередніх інстанцій, так само як і відповідач при прийнятті спірного рішення, не встановили всіх обставин у справі та не надали оцінки ситуації, яка склалася в країні його походження, а саме триваючому військовому конфлікту, який охоплює всю територію країни. Суди не обґрунтували недостатності наявних у позивача підстав для покладення на ДМС України обов`язку визнати його особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, при ухваленні судових рішень не враховано висновків, наведених у рішеннях судів у справі № 815/7069/15…». В третє переглядаючи справу суд першої інстанції встановив, що підставою виїзду позивача з країни постійного проживання до України у 2009 році стало бажання отримання вищої освіти. На момент виїзду ОСОБА_1 з території Сирії, там був відсутній збройний конфлікт. Причиною неможливості повернення до Батьківщини ОСОБА_1 зазначає військову ситуацію у країні, яка склалася після його виїзду до України, та небажання проходити військову службу через відмову воювати проти свого населення. Під час співбесіди 04 серпня 2016, щодо причин неможливості повернення на Батьківщину, позивач зазначив, що в Сирії відбувається війна, нема будинків та нема де жити. У випадку повернення, його заберуть до армії чи до в`язниці. Одеський окружний адміністративний суд також встановив, що батьки, брати та сестри позивача продовжують проживати в таборі «Юнісеф» на кордоні з Туреччиною та у селі біля м. Мембеж. Суд попередньої інстанції дослідив інформацію про країну походження позивача з якої убачається, що: - 30 січня 2019 : https://news.un.org/ru/story/2019/01/1348162 - згідно даних координатора надзвичайної допомоги ООН і заступника Генсека з гуманітарних питань Марка Локок люди опиняються на вулиці під снігом і крижаним дощем, мільйони живуть в напівзруйнованих війною будівлях без електрики і тепла; - 28 лютого 2019: https://news.un.org/ru/story/2019/02/1350002 - згідно даних Гейр Педерсен , Спеціального посланника Генерального секретаря ООН по Сирії, конфлікт в Сирії ще дуже далекий від завершення - значні території як і раніше непідконтрольні уряду; ІГІЛ, за його словами, може відродитися. Близько половини жителів країни змушені були покинути свої будинки. 80 відсотків сирійців живуть за межею бідності, 12 мільйонів потребують гуманітарної допомоги; - 11 квітня 2019: https://news.un.org/ru/story/2019/04/1352991 - відповідно до даних старшого гуманітарного радника Спеціального посланника ООН по Сирії Наджат Рочді конфлікт в Сирії триває вже дев`ятий рік, і сирійці, як і раніше потребують гуманітарної допомоги, в ряді районів тривають бойові дії, а в провінції Ідліб існує ймовірність ескалації конфлікту, що може привести до катастрофічних гуманітарних наслідків. З лютого свої будинки залишили 106 тисяч осіб, 190 осіб було вбито в результаті ескалації бойових дій; - 04 червня 2019: https://www.dw.com/uk/: - в ООН заявляють про сотні тисяч біженців у сирійському Ідлібі. У сирійській провінції Ідліб спостерігається стрімке зростання кількості біженців. Про це в вівторок, 4 червня, повідомили у Всесвітній продовольчій програми ООН у Женеві. До цього призвело загострення конфлікту між сирійськими урядовими військами та їхніми союзниками й загонами опозиційних до режиму Башара Асада груп, котрі контролюють цей регіон. З початку квітня поточного року в Ідлібі не менш ніж 300 тисяч людей були змушені залишити свої домівки через посилення збройного протистояння, зазначають експерти ООН. Багато хто з тих, хто намагався врятуватися від конфлікту, шукали притулку в переповнених таборах для біженців, передає агенція новин dpa. Представник Всесвітньої продовольчої програми ООН Ерве Верхузель також засудив навмисні підпали полів з ячменем та пшеницею чи городиною, які, за його даними, здійснюють бійці опозиційних груп. З іншого боку, постійні бомбардування урядовими силами не дають селянам своєчасно зібрати урожай чи засіяти поля. "Руйнування полів - це неприйнятно", - наголосив Верхузель. На тлі ускладнення гуманітарної ситуації в ООН оголосили плани збільшити продовольчу допомогу для регіону. Якщо раніше вона була розрахована на 700 тисяч осіб, то тепер її розширять до 820 тисяч. Загалом у рамках Всесвітньої продовольчої програми ООН щомісячну допомогу в Сирії отримують близько 3,5 мільйона людей, наголошують у організації. Як повідомлялося, з квітня цього року війська сирійського правителя Башара Асада за підтримки своїх російських та іранських союзників розпочали інтенсивні бомбардування об`єктів сирійської опозиції в провінції Ідліб. У Дамаску запевняють, що таким чином ведуть боротьбу проти ісламістів, котрі домінують у деяких районах цієї непідконтрольної сирійському уряду провінції. Натомість спостерігачі наводять численні факти потрапляння бомб та ракет в об`єкти цивільної інфраструктури, в тому числі лікарні; - 16 жовтня 2019 https://www.dw.com/uk/ Рада безпеки ООН застерігає від погіршення гуманітарної ситуації в Сирії, і щодо ризиків значного погіршення гуманітарної ситуації на північному сході Сирії. При цьому в заяві, яку РБ ООН одноголосно ухвалила за зачиненими дверима після свого другого з початку турецького вторгнення до Сирії засідання, немає згадки про воєнні дії Анкари проти курдських повстанців, повідомляє агенція Reuters. Разом з тим члени Ради Безпеки ООН "висловлюють глибоке занепокоєння через ризики розосередження терористів" угруповання "Ісламська держава" територією Сирії на тлі ситуації, яка склалася; - 11 жовтня 2019 https://dt.ua/international/erdogan-znayshov-dzherelo-miru-326095_.html. - безпекова ситуація в Сирії знову загострюється. 9 жовтня Туреччина розпочала нову військову кампанію на території цієї держави. Операція "Джерело миру" може не лише похитнути той крихкий баланс сил, який встановився останніми роками між основними сторонами громадянського конфлікту, а й спричинити далекосяжні геополітичні наслідки. Наведене стало підставою для висновку суду першої інстанції, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що надана ДМС України інформація про країну походження позивача, яка стала підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні міжнародного захисту не відповідає дійсності та не може свідчити про суттєве поліпшення безпекової ситуації в Сирії. Суд апеляційної інстанції, на підставі досліджених матеріалів справи, визнає, що Одеський окружний адміністративний суду у своєму рішенні від 22 листопада 2019 правильно зазначив про ігнорування відповідачем, під час розгляду питання, того факту, що за час відсутності позивача у країні його походження, тобто з 2009 року, змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації в Сирії. Оскільки шукач захисту є військовозобов`язаною особою та не проходив військову службу, його побоювання щодо можливості бути призваним до лав армії у випадку повернення до Сирії цілком виправдані. Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не спростовує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа, яка потребує додаткового захисту. Отже, досліджена судом інформація по країні походження позивача вказує на обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань та бути призваним до лав армії в разі повернення до Сирії. Одеський окружний адміністративний суд дійшов правильних висновків про наявність загальновідомих офіційних обставин, які підтверджують обґрунтованість загрози життю ОСОБА_1 , його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт. Зважаючи на виниклі обставини, що змінилися в його країні за час перебування в Україні, позивач має обґрунтовані причини звертатися про надання притулку, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог п.п. 4.13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Суд апеляційної інстанції зазначає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки всіх обставин, викладених позивачем, як то: існування в Сирії тривалого збройного конфлікту, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури; збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, відтак ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають; вимушене залишення місця проживання його рідними і близькими району Саіф Аддолля у м. Алеппо та переїзд в табір «Юнісеф» на кордоні з Туреччиною та у село біля м. Мембеж, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Оскільки про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації - ці обставини доказуванню у цій справі не потребують, і спростовують посилання Державної міграційної служби України на те, що позивачем на зазначено обґрунтованих побоювань реальної загрози його життю та свободі у разі повернення до країни громадянської належності. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. Посилання відповідача на втручання суду в його дискреційні повноваження, суд апеляційної інстанції визнає безпідставними та надуманими. Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Разом з тим, одним із аспектів права на суд є право на доступ до суду. При цьому «тільки інституція яка має повну юрисдикцію, включаючи право скасовувати оскаржені рішення з будь-яких підстав, як з питань факту, так і питань права, відповідає поняттю «суд» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції» (п. 118 рішення від 12 липня 2005 року у справі «Молдован та інші проти Румунії». «Повна юрисдикція» означає, що суд має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення від 28 червня 1990 у справі «Обермейєр проти Австрії»; п. 155 рішення від 4 березня 2014 у справі «Гранд Стівенс проти Італії». ЄСПЛ визнав такою, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції практику національних судів, коли вони, вважаючи себе зв`язаними висновками адміністративних органів щодо обставин справи, взагалі відмовлялися контролювати оцінку фактів, які були покладені в основу дискреційного адміністративного рішення і які мали вирішальне значення при прийнятті цього рішення, (п, 111 рішення від 31 липня 2008 у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки»; п. 157 рішення від 21 липня 2011 у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру». Таким чином, повна відмова національного суду переглянути оцінку, яку адміністративний орган дав доказам у справі при прийнятті дискреційного рішення, вважається порушенням права особи на доступ до суду, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції. Підсумовуючи все вище викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час розгляду справи судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка. Рішення суду першої інстанції викладено достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідають чинному законодавству. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки базуються на невірному трактуванні Державною міграційною службою України фактичних обставин норм матеріального і процесуального права. За таких обставин підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не убачається. Керуючись: ст. ст. 229, 293, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення - без змін. Постанова суду набирає законної сили негайно після її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня отримання повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 28 квітня 2020. Суддя-доповідач: Судді: