Постанова 4875 № 922/3001/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" квітня 2020 р. Справа № 922/3001/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Россолов В.В. , суддя Хачатрян В.С., за участю секретаря судового засідання Беккер Т.М. та представників: позивача - не з`явився; відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Харківмаш" (вх.№624Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2020 (повний текст рішення складено 27.01.2020, суддя М.В. Калантай) у справі №922/3001/19 за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електричної станції ПАТ "Центренерго", м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Харківмаш", м. Харків, про стягнення 474 308,40 грн., - ВСТАНОВИЛА: Публічне акціонерне товариство "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електричної станції ПАТ "Центренерго" (далі - ПАТ "Центренерго") звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Харківмаш" (далі - ТОВ "Торговий будинок "Харківмаш") про стягнення 474308,40 грн., з яких: 462976,80 грн. пені та 11331,60 грн. штрафу. В обґрунтування позову вказує на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо поставки товарів за договором №13/41 від 09.07.2018 про закупівлю (поставку) товарів. Рішенням господарського суду Харківської області від 15.01.2020 у справі №922/3001/19 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Торговий будинок "Харківмаш" на користь ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електричної станції ПАТ "Центренерго" 220156,80 грн. пені, 11331,60 грн. штрафу, а також 3472,33 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2020 у справі №922/3001/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем були грубо порушені умови договору №13/41 від 09.07.2018 щодо приймання поставленої продукції, проте судом ці обставини не прийняті до уваги. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2020, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Харківмаш" на рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2020 у справі №922/3001/19. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Призначено справу до розгляду на 17.03.2020 о 12:30 год. У встановлений ухвалою суду від 25.02.2020 строк позивач відзив не надав. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 розгляд справи відкладено на 21 квітня 2020 року об 11:00 год. Явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнана. Попереджено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті відповідно до положень частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України. Після судового засідання 24.03.2020 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №2875) без клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву. Сторони своїми процесуальними правами щодо участі у розгляді справі не скористались, уповноважених представників в судове засідання 21.04.2020 не направили. Позивач 15.04.2020 звернувся до суду з клопотанням, в якому враховуючи рекомендації Ради суддів України утриматись від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників справи, з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, просив суд розгляд справи здійснити без участі представника позивача. Копія ухвали суду від 17.03.2020, направлена на адресу відповідача, зазначену в апеляційній скарзі, повернулась з відміткою пошти "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення" Стосовно належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи судова колегія зазначає, що за приписами частин 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вжито необхідних заходів щодо належного та завчасного повідомлення учасників справи про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги, і відповідач вважається таким, що повідомлений належним чином. Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, відповідач вважається належним чином повідомленим про час, дату і місце судового засідання, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а також беручи до уваги заявлене позивачем клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, колегія суддів вважає за можливе завершити розгляд скарги у даному судовому засіданні. Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, 09.07.2018 між ПАТ "Центренерго"/Трипільська ТЕС ПАТ "Центренерго" (покупець) та ТОВ "Торговий будинок "Харківмаш" (постачальник) укладено договір №13/41 про закупівлю (поставку) товарів (далі - договір), згідно п.п.1.1 - 1.2 якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору (т. 1 а.с. 18-28). Згідно з пунктом 1.3 Договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в Додатку до Договору. Термін дії договору, встановлений додатком №1 до договору ( з урахуванням редакції додаткової угоди №1 від 29.12.2018), - з моменту укладення до 30.06.2019 (т. 1 а.с. 29). Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість), що поставляється за даним договором. Ціни на продукцію визначаються в додатку до договору. За умовами пункту 3.1 договору постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно додатку до договору. Місце, строк (термін) поставки продукції визначається в додатку до договору (п. 3.2 договору). Пунктом 3.3 договору визначено, що фактичний об`єм кожної партії продукції визначається у відповідній письмовій заявці покупця, яка є невід`ємною частиною даного договору. В пункті 9.2 договору сторони обумовили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2 відсотків вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості, і крім цього, постачальник відшкодовує всі понесені покупцем збитки, заподіяні затримкою виконання постачальником зобов`язань за цим договором, а у разі здійснення попередньої оплата постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції і 3-х відсотків річних. Згідно з пунктом 1 додатку №1 до договору продукція, що має бути поставлена - муфта зубчаста в кількості 1 шт., Кр. 182890, вартістю 161880,00 грн. (т. 1 а.с. 27). Відповідно до пункту 5 додатку №1 до договору строк поставки: протягом 30 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки покупця. На виконання умов договору покупцем направлено письмову заявку №08-2927 від 18.07.2018 на постачання продукції за договором, яка була отримана відповідачем 23.07.2018 (т. 1 а.с. 31). Згодом, листами №08-4419 від 29.10.2018 та №08-5240 від 19.12.2018 покупець просив вважати заявку №08-2927 від 18.07.2018 недійсною у зв`язку з важким матеріальним станом в компанії та зазначив про доцільність продовження строку дії договору до 30.06.2019 (т. 1 а.с. 41, 140). Будь-яких заперечень щодо визнання покупцем недійсною раніше поданої заявки на постачання продукції постачальник не висловив, 29.12.2018 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 29.12.2018 до договору, якою строк дії договору встановлено до 30.06.2019. Отже, сторони фактично погодилися як зі зміною строку дії договору, так і з фактом визнання недійсною заявки №08-2927 від 18.07.2018. Крім того, покупець в листі №08-5240 від 19.12.2018 просив вважати даний лист новою заявкою. Вказана заявка №08-5240 від 19.12.2018 була отримана директором постачальника особисто 08.01.2019, про що свідчить його підпис з печаткою TOB "Торговий будинок "Харківмаш". Таким чином, за умовами договору постачальник повинен був здійснити поставку продукції відповідно до отриманої нової заявки №08-5240 від 19.12.2018 не пізніше 07.02.2019, однак у вказаний строк продукція поставлена не була. Згідно листа директора Трипільської ТЕС від 26.04.2019 за №08-1836, муфта зубчаста Кр.182890 була отримана ним лише 17.04.2019 (т. 1 а.с. 46). Тобто, строк поставки товару згідно заявки №08-5240 від 19.12.2018 було порушено. Також, покупцем у листі №08-1836 від 26.04.2019 було вказано на невідповідність контрольних замірів геометричних розмірів поставленої продукції, у зв`язку з чим він просив здійснити її заміну. В подальшому покупцем неодноразово направлялись постачальникові листи №08-2145 від 21.05.2019, №08-2704 від 02.07.2019 щодо невідповідності технічних характеристик поставленої продукції (т. 1 а.с. 45, 48). Листом №190/1 від 11.07.2019 постачальник звернувся до покупця з проханням надати дозвіл на відвантаження муфти зубчастої Кр.182890, яка не пройшла вхідний контроль (т. 1 а.с. 49). Покупець 08.08.2019 направив постачальнику претензію №10-3321, в якій вимагав сплати штрафних санкцій, нарахованих згідно пункту 9.2 договору за невиконання зобов`язань щодо поставки продукції. Проте, нараховані штрафні санкції постачальником в добровільному порядку не були сплачені, що стало підставою для звернення покупця до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з постачальника на свою користь 462976,80 грн. пені та 11331,60 грн. штрафу за неналежне виконання останнім зобов`язань щодо поставки продукції за договором №13/41 від 09.07.2018 про закупівлю (поставку) товарів. Частково задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 11331,60 грн. (7% від ціни Договору, розмір якої відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору та Додатку №1 складає 161880,00 грн.) та пені у розмірі 220156,80 грн. Відмовляючи в решті позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що наданий позивачем розрахунок пені здійснений з невірним визначенням періоду нарахування. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, пов`язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення. Згідно з положеннями статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Так, предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення зобов`язання за договором, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Згідно ч. 1.ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Згідно ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України). Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. В силу статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Підставою виникнення спірних правовідносин є укладений між сторонами 09.07.2018 договір №13/41 про закупівлю (поставку) товарів, згідно умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору. За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором. Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3,ст. 4 Закону). Пунктом 9.2 договору сторони обумовили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2 відсотків вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.. Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Як вірно встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, відповідач згідно умов договору та заявки №08-5240 від 19.12.2018 був зобов`язаний поставити продукцію не пізніше 07.02.2019, однак поставив продукцію лише 17.04.2019. З огляду на наведене, беручи до уваги доведеність належними та допустимими доказами факту прострочки поставки продукції за спірним договором, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про правомірність нарахування позивачем штрафних санкцій на підставі пункту 9.2 договору. Дослідивши наявний в матеріалах справи розрахунок пені, а також здійснивши її перерахунок, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивачем невірно визначено період нарахування, та частково задовольнив позов в частині стягнення пені в сумі 220156,80 грн. Колегія суддів також погоджується з позицією суду першої інстанції, який задовольнив позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 11331,60грн. (7% від ціни договору, розмір якої відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору та додатку №1 складає 161880,00грн.), оскільки відповідачем було допущено прострочення поставки тривалістю понад двадцять днів. Стосовно твердження позивача про те, що відповідач до даного часу не може вважатися таким, що виконав зобов`язання щодо поставки продукції, оскільки отримана 17.04.2019 продукція була неякісною (не відповідала технічним параметрам), колегія суддів зазначає про таке. Частиною 1 статті 689 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Згідно із ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред`явлені до продавця або виготовлювача товару. Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом (ст. 678 Цивільного кодексу України). У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару. Пунктом 9.5 договору сторони також передбачили, що при постачанні неякісної продукції, покупець має право відмовитись від прийняття такої продукції. Таким чином, чинне законодавство та умови договору надають позивачу право відмовитись від прийняття неякісної продукції. Однак, поставлений відповідачем товар був прийнятий 17.04.2019, докази відмови позивача від прийняття продукції відсутні. Поставлений товар не повертався. Також відсутні докази, що отриманий товар знаходиться у покупця на збереженні або не використовується. До того ж, зі змісту листа №08-1836 від 26.04.2019 вбачається, що позивач після отримання продукції скористався іншим своїм правом, передбаченим пунктом 2 частини 2 статті 678 ЦК України, та вимагав від відповідача заміни отриманого товару, який за висновком позивача виявився таким, що не відповідає необхідним технічним характеристикам. Отже, матеріали справи свідчать, що позивач 17.04.2019 прийняв продукцію від відповідача. Крім того, як вірно зауважив суд першої інстанції, в договорі сторонами було розмежовано різні види порушень зобов`язань постачальника та окремо встановлено відповідальність: - за непоставку або несвоєчасну поставку продукції (пункти 9.2, 9.3, 9.5 договору); - за поставку продукції неналежної якості (пункти 9.4-9.6 договору). Як на підставу задоволення позовних вимог позивач посилається на застування до відповідача відповідальності, передбаченої пунктом 9.2 договору, тобто саме за невиконання або прострочення виконання зобов`язання щодо поставки продукції. Вказаний пункт договору жодним чином не регулює питання поставки неякісної продукції. Отже, оскільки позивач не застосовує визначені договором (пункти 9.4-9.6) спеціальні види відповідальності саме за поставку неякісної продукції, місцевим господарським судом здійснено вірну оцінку законності позовних вимог в межах предмету та підстав позову та з урахуванням підтвердженого матеріалами справи факту несвоєчасної поставки товару відповідачем, в зв`язку з чим вищевказані твердження позивача підлягають відхиленню. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, який зазначив, що відповідач 17.04.2019 фактично виконав свої зобов`язання в частині поставки продукції згідно умов договору та заявки №08-5240 від 19.12.2018. Стосовно тверджень відповідача в апеляційній скарзі про те, що ним була здійснена поставка продукції за договором 04.09.2018, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позовні вимоги у даній справі стосуються невиконання відповідачем зобов`язання щодо поставки продукції саме згідно заявки позивача №08-5240 від 19.12.2018, оскільки попередня заявка №08-2927 від 18.07.2018 була визнана позивачем недійсною. Як зазначалося вище, відповідач не висловив позивачу будь-яких заперечень щодо визнання останнім раніше поданої заявки недійсною та погодився продовжити строк дії договору до 30.06.2019, про що між сторонами укладено додаткову угоду №1 від 29.12.2018. Відповідно до пункту 5 Додатку №1 до договору обов`язок постачальника щодо здійснення поставки продукції виникає саме з моменту отримання письмової заявки покупця. Отже, як вірно вказав в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, у даному випадку відповідачу слід довести, що він здійснив поставку продукції протягом 30 днів після отримання заявки позивача №08-5240 від 19.12.2018, тобто у період з 08.01.2019 по 07.02.2019. Проте відповідні докази суду відповідачем надані не були. Як і не надані ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції докази на підтвердження здійснення ним поставки товару 04.09.2018. З наявного у справі листування вбачається, що позивачем було висловлено претензії щодо якості продукції, переданої згідно заявки №08-2927 від 18.07.2018, та в листі №08-5155 від 13.12.2018 позивачем було зазначено про те, що муфта зубчаста кр.182890 є непридатною для встановлення та подальшої експлуатації, а тому підлягає поверненню. Тобто, фактично позивач відмовився від прийняття цієї продукції згідно з положеннями пункту 9.5 договору. Таким чином, відносини сторін щодо виконання попередньої заявки №08-2927 від 18.07.2018 виходять за межі позовних вимог. Стосовно посилань відповідача на те, що у наявному в його розпорядженні примірнику листа позивача №08-5240 від 19.12.2018 відсутня вказівка про те, що вказаний лист слід вважати новою заявкою, суд вірно зазначив, що доданий позивачем до позову примірник листа №08-5240 від 19.12.2018 містить відмітку директора позивача про його отримання, а також відбиток печатки ТОВ "ТБ "Харківмаш". Вказане підтверджує, що відповідачу був переданий лист саме в такій редакції. В той же час, до відзиву відповідачем додано копію цього ж самого листа, однак вона не містить застереження про те, що лист №08-5240 від 19.12.2018 є новою заявкою на постачання продукції. Разом із тим, оригінал наявного у відповідача примірника листа №08-5240 від 19.12.2018 ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надавався. Крім того, відповідачем не було вчинено будь-яких дій щодо звернення до правоохоронних органів за фактом підробки цього листа, а також не порушено питання про призначення судової експертизи у даній справі. Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд вважає більш вірогідним доказ наданий позивачем, а саме лист №08-5240 від 19.12.2018, який містить вказівку про те, що даний лист слід вважати новою заявкою. Доводи відповідача про те, що відповідачем не було дотримано порядку прийняття продукції за якістю, судом не приймаються, оскільки, як зазначалося вище, предметом позову є стягнення штрафних санкцій, передбачених пунктом 9.2 Договору, тобто за порушення строків поставки продукції, а не за поставку продукції неналежної якості. Переглядаючи, в межах свої повноважень, судове рішення у даній справі, судом апеляційної інстанції не встановлено будь-яких порушень балансу прийняття доводів сторін. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Колегія суддів зазначає, що доводи ТОВ "Торговий будинок "Харківмаш", викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами. Апеляційні вимоги не підтверджені належними доказами, до апеляційної скарги не додані докази, на які апелянт посилається в обґрунтування своєї позиції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення. З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2020 у справі №922/3001/19 без змін. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 129, 240, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Харківмаш" залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2020 у справі №922/3001/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Дана постанова може бути оскаржена у порядку ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 27.04.2020. Головуючий суддя П.В. Тихий Суддя В.В. Россолов Суддя В.С. Хачатрян