Постанова 4875 № 922/3807/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" березня 2020 р. Справа № 922/3807/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В., без повідомлення учасників справи, розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (вх.№476Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2020, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Байбак О.І., час проголошення рішення - не зазначено, дата складання повного тексту рішення - не зазначено, у справі № 922/3807/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", м. Запоріжжя, до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", м. Чугуїв, Харківська обл., про стягнення коштів ВСТАНОВИЛА: Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" на свою користь 173 174, 54грн, з яких 140 594, 20грн основного боргу, 2 454, 77грн 3% річних, 2 335, 86грн інфляційних, 27 789, 71грн пені. Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № ПЕ01/04-19 від 01.04.2019 щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару. Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.01.2020 позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" 140 594, 20грн основного боргу, 2 454, 77грн 3% річних, 2 335, 86грн інфляційних, 1 405, 94грн пені, 2 201, 86грн судового збору і 5 100, 00грн витрат на професійну правничу допомогу; в решті позову відмовлено. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар у сумі 140 594, 20грн підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростований; перевіривши розрахунок інфляційних та 3% річних, суд дійшов висновку про арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України щодо їх нарахувань. Однак, розглянувши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про недотримання позивачем встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України можливого строку нарахування пені за прострочення оплати товару за накладною №РН-0000483 від 10.04.2019, а також можливого граничного розміру пені (не більше 1% від вартості товару), встановленого пунктом 8.3 договору. Здійснивши відповідний розрахунок, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 405, 94грн пені; в решті позову про стягнення пені відмовлено у зв`язку з невідповідністю відповідних вимог умовам договору. Здійснюючи розподіл судових витрат, судом зазначено, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат підтверджується матеріалами справи, вони є співрозмірними щодо ціни позову, ступеня складності спору та витраченого адвокатом часу на надання правової допомоги; відповідач будь-яких заперечень стосовно розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не заявляв, не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, відтак, суд дійшов висновку про необхідність розподілу судових витрат виходячи з суми сплачених позивачем витрат на послуги адвоката в розмірі 5 100, 00грн повністю і 2 201, 86грн судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 140 594, 20грн основного боргу, 2 454, 77грн 3% річних, 2 335, 86грн інфляційних, 23 775, 49грн пені, 5 100, 00грн витрат на професійну допомогу. Крім того, просить здійснити перерозподіл судових витрат, а також стягнути судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним провадженням. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом було здійснено неправильне тлумачення пункту 8.3. договору; вважає, що сума пені, яка повинна бути стягнута, дорівнює 23 775, 49грн. Так, апелянт вважає, що за умовами пункту 8.3. договору, пеня нараховується за кожен день прострочення оплати товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару, однак, розмір такої пені, нарахованої за один день прострочення, не повинен перевищувати 1% від вартості товару. Одночасно апелянт звернувся із заявою про стягнення 5 000, 00грн витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із зверненням до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, на підтвердження чого надав копії акту №15 від 29.01.2020 приймання-передачі наданої правової допомоги, розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу, рахунку-фактури від 29.01.2020 і платіжного доручення №6878 від 29.01.2020. Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" на рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2020 у справі №922/3807/19 та постановлено здійснити її розгляд у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу строк до 28.02.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту; встановлено учасникам справи строк до 28.02.2020 для подання заяв і клопотань. Згідно матеріалів справи, ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була відповідно до вимог чинного господарського процесуального законодавства надіслана учасникам справи; у матеріалах справи містяться поштові повідомлення про вручення сторонам копій ухвали суду про відкриття апеляційного провадження (а.с.133-134). У встановлений судом строк заяв і клопотань від учасників справи не надходило. 02.03.2020 (28.02.2020 подано до підприємства поштового зв`язку) від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2078), вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми чинного законодавства та вірно розтлумачено пункт 8.3. договору поставки; на думку відповідача, сторони узгодили у вказаній частині пункту договору розмір пені за кожен день прострочення і зазначення далі по тексту "але не більше 1% вартості товару" стосується саме загального розміру пені за весь період прострочення, оскільки у протилежному випадку, слова "за кожен день прострочення" повинні зазначатись після слів "але не більше 1% вартості товару". Також відповідач зазначає, що нарахування пені за кожен день прострочення в розмірі, не більшому 1% вартості товару не відповідає положенням статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань". Відповідно до частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. В силу статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції встановив, що апелянт не погоджується з рішенням місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені; так, у позовній заяві позивач просить стягнути 27 789, 71грн пені, суд першої інстанції задовольнив 1 405, 94грн пені; в апеляційній скарзі апелянт вважає, що стягненню підлягають 23 775, 49грн пені. Однак, доводи апеляційної скарги зводяться виключно до невірного застосування судом норм матеріального права і невірного тлумачення умов договору щодо стягнення пені. У прохальній частині апелянт просить ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 140 594, 20грн основного боргу, 2 454, 77грн 3% річних, 2 335, 86грн інфляційних, 23 775, 49грн пені, 5 100, 00грн витрат на професійну допомогу. Однак, в частині позовних вимог позов про стягнення 140 594, 20грн основного боргу, 2 454, 77грн 3% річних, 2 335, 86грн інфляційних, 5 100, 00грн витрат на професійну допомогу позовні вимоги були задоволені місцевим господарським судом повністю. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені Дослідивши матеріали справи, які суд визнає достатніми для розгляду апеляційної скарги у спрощеному провадженні, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, За результатами перегляду справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Як встановлено місцевим господарським судом, 01.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", як постачальником, та Державним підприємством "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", як покупцем, був укладений договір №ПЕ01/04-19 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити покупцю товар згідно специфікації (додаток №1), а покупець - прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору (пункт 1.1 договору). Згідно з пунктом 2.2 договору, загальна вартість договору складає 140 594, 20грн, у т. ч. ПДВ (20%) - 23 432, 37грн. За умовами пункту 4.1 договору, строк постачання партії товару - не більше 7 календарних днів з дати підписання договору. Пунктами 5.1-5.2 договору передбачено, що покупець здійснює оплату наступним чином: 100% вартості товару перераховує постачальнику після отримання товару та проходження вхідного контролю. Розрахунки за отриманий товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника. Відповідно до пункту 6.1 договору, останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань. Пунктом 8.3 договору встановлено, що при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але не більше 1% від вартості товару. Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу обумовлений договором товар за наступними видатковими накладними: №РН-0000483 від 10.04.2019 на суму 131 880, 00грн та №РН-0001079 від 25.07.2019 на суму 8 714, 20грн. Однак, відповідач за поставлений товар з позивачем не розрахувався. Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар у сумі 140 594, 20грн підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростований. Строк виконання зобов`язань з його оплати є таким, що настав. У зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язань, позивач також нарахував до стягнення з відповідача 27 789, 71грн пені, 2 335, 86грн інфляційних та 2 454, 77грн 3% річних за періоди прострочення оплати з 11.04.2019 по 15.11.2019 за видатковою накладною № РН-0000483 від 10.04.2019, та з 26.07.2019 по 15.11.2019 за видатковою накладною № РН-0001079 від 25.07.2019. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України). Як встановлено місцевим господарським судом, позивачем доведено факт поставки товару відповідачеві на суму 140 594, 20грн, що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними і не спростовується відповідачем; матеріали справи не містять доказів оплати поставленого позивачем товару на виконання умов договору від 01.04.2019 №ПЕ 01/04-19. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до частини 1 статі 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України). Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій за прострочення виконання зобов`язання і строки їх нарахування. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до пункту 8.2 договору, при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості товару. За порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань позивач у позові просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 27 789, 71грн за період з 11.04.2019 по 15.11.2019 за видатковою накладною № РН-0000483; та з 26.07.2019 по 15.11.2019 за видатковою накладною № РН-0001079. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що сума пені, яка повинна бути стягнута, дорівнює 23 775, 49грн за період з 11.04.2019 по 11.10.2019 за видатковою накладною № РН-0000483; та з 26.07.2019 по 15.11.2019 за видатковою накладною № РН-0001079. Однак, зі змісту пункту 8.3 договору поставки вбачається, що розмір нарахованої позивачем пені за весь період прострочення не повинен перевищувати 1% від вартості товару. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України). За приписами статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як зазначено вище, у пункті 8.2 договору, сторони визначили, що при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості товару. Аналізуючи зазначений пункт договору із застосуванням граматичного способу тлумачення, вбачається, що він складений у вигляді простого речення, у якому однорідні члени речення поєднані протиставним сполучником "але". Отже, зі змісту цього пункту договору вбачається, що сторони встановили порядок нарахування пені, який розраховується за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, однак при цьому, максимальний (граничний) розмір пені за весь період прострочення не може перевищувати одного відсотка вартості поставленого товару, що не суперечить приписам Цивільного та Господарського кодексів України та відповідає загальним засадам свободи договору. З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2020 у справі № 922/3807/19 слід залишити без змін. Щодо поданої апелянтом заяви про стягнення 5 000, 00грн витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із зверненням до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке. Частинами 1-3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. З наданих апелянтом доказів вбачається, що між позивачем та адвокатським бюро "Сергія Жечева" (далі за текстом - адвокатське бюро) укладено договір-доручення про надання правової допомоги б/н від 07.05.2019, предметом якого є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів. Додатковою угодою №1 від 01.10.2019 до договору сторони узгодили вартість кожної з послуг, що може надавати адвокат в рамках зазначеного договору. Актом прийому-передачі послуг №15 від 29.01.2020 до договору сторони узгодили, що адвокатське бюро надало послуги у вигляді підготовки апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2020 у справі №922/3807/19. Згідно з розрахунком судових витрат на професійну правничу допомогу, сума гонорару адвоката становить 5 000, 00грн; платіжним дорученням №6878 від 29.01.2020 позивач сплатив на користь адвокатського бюро 5 000, 00грн за послуги, надані останнім в рамках договору-доручення про надання правової допомоги б/н від 07.05.2019. Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України визначений порядок розподілу судових витрат, частиною 1 вказаної статті визначений порядок розподілу судового збору, частиною 4 - інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. Так, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати апелянта зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та понесені ним витрати на правничу допомогу у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції покладаються на позивача. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2020 у справі №922/3807/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і не підлягає оскарженню. Головуючий суддя Л.М. Здоровко Суддя Л.І. Бородіна Суддя В.В. Лакіза