Постанова 4803 № 186/651/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/599/20 Справа № 186/651/19 Головуючий у першій інстанції: Янжула С. А. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А., при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на заочне рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових сум, - ВСТАНОВИЛА: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 21 листопада 2011 року надав грошову позику ОСОБА_2 в розмірі 10000,00 грн. і на підтвердження цього він власноруч написав розписку, вказавши умови та строки повернення коштів, а саме зобов`язався повернути гроші в сумі 10000,00 гривень в строк до 21 вересня 2012 року з виплатою процентів згідно домовленості, щомісячно з тілом боргу. Позивач 21 червня 2012 року надав грошову позику ОСОБА_2 в розмірі 10000,00 грн. і на підтвердження цього він власноруч написав розписку, вказавши умови та строки повернення коштів, а саме зобов`язався повернути гроші в сумі 10000,00 гривень в строк до 21 квітня 2013 року. Позивач зазначає, що відповідач отримав гроші у повному обсязі, розписки написані останнім особисто. Кошти надавалися відповідачу для задоволення власних потреб. Так як умови зобов`язання не виконувались відповідачем, позивач змушений був звернутися до суду. Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2014 року по справі №186/1375/14-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 20000,00 грн. згідно розписок, складених на підтвердження позики та в рахунок повернення судових витрат у справі - 243,60 грн., а всього стягнуто 20243,60 грн. На день звернення з даною позовною заявою, судове рішення від 02 жовтня 2014 року в справі №186/1375/14-ц - не виконане. За цей час, станом на 24 квітня 2019 року, через примусове виконання (ВП № 45179196), була повернута сума - 3175,43 гривень. Відповідно до розписки по позиці від 21 листопада 2011 року, позика в розмірі 10000,00 грн. повинна бути повернута до 21 вересня 2012 року, а за розпискою від 21 червня 2012 року - до 21 квітня 2013 року. До суду з позовом про стягнення суми позики (без процентів, інфляційних втрат і т.д.) до боржника ОСОБА_2 позивач звернувся 19 вересня 2014 року і позов було задоволено. Для того, щоб не звертатися щомісячно до суду після кожного стягнення якоїсь частини боргу з відповідача на його користь, стосовно інфляційних втрат (сум), позивач в даному позові провів розрахунок інфляційних втрат на суми, які було стягнуто з боржника за період з травня 2016 року по березень 2019 року, тобто в межах строку позовної давності. Станом на 01 жовтня 2012 року сума неповернутої позики становить 10000,00 грн. Індекс інфляції з 01 жовтня 2012 року (дати звернення до відповідача про повернення позики) по 24 травня 2016 року (дата зарахування державним виконавцем стягнутої в примусовому порядку першої суми в розмірі 53,22 грн. в рахунок повернення позики, згідно розписки від 21 листопада 2011 року) становить - 1,901 (1,002х1,005х1,249х1,433х1,009х1,01х1,035 = 1,901). Також, позивач зазначає, що позика повинна була бути повернута у вересні 2012 року, але перша сума в розмірі 53,22 грн. перерахована лише у травні 2016 року, у зв`язку з чим позивачу спричинено матеріальні збитки (інфляційні втрати) у розмірі 7574,35 грн.; 3% річних від простроченої суми за період з 25 квітня 2016 року по 25 квітня 2019 року, в межах позовної давності, з урахуванням того, що заборгованість за позикою від 21 листопада 2011 року, станом на 25 квітня 2016 року становить 9946,78 (10000 -53,22) грн., 3% становить 896,03 грн.; проценти за позикою в межах позовної давності з 24 квітня 2016 року по 25 квітня 2019 року - 4585,18 грн. ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь з ОСОБА_2 , лише за договором позики від 21 листопада 2011 року, кошти в розмірі 13055,56 грн. та судові витрати в розмірі 1768,40 грн., з яких судовий збір в розмірі 768,40 грн., витрати, пов`язані з прибуттям до суду та компенсація за відрив від звичайних занять в розмірі 1000,00 грн., постановити окрему ухвалу в зв`язку з систематичними порушеннями законодавства України державними особами, боржником та направити за належністю. Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2019 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат в розмірі 2154,59 грн. та три проценти річних за договором позики від 21 листопада 2011 року, нарахованих за період з 25 квітня 2016 року по 25 квітня 2019 року включно, в розмірі 898,43 грн., а всього стягнуто 3053,02 грн.; стягнуто 176,74 грн. судового збору, сплаченого позивачем при пред`явленні позову до суду та 2,32 грн. компенсації (відшкодування) за відрив від звичайних занять, а всього судові витрати в розмірі 179,06 грн.; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що згідно боргової розписки відповідача від 21 листопада 2011 року він взяв у борг у позивача 10000,00 грн. зі строком повернення до 21 вересня 2012 року з виплатою процентів згідно домовленості, щомісячно з тілом боргу. З боргової розписки відповідача від 21 червня 2012 року вбачається, що ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 10000,00 грн. зі строком повернення боргу напротязі 10 місяців до 21 квітня 2013 року (а.с.4). Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2014 року у цивільній справі №186/1375/14-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договорами позики (розписками) від 21 листопада 2011 року та 21 червня 2012 року в розмірі 20000,00 грн. та судові витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 243,60 грн. Судом апеляційної інстанції оглянуто вказану вище цивільну справу №186/1375/14-ц, рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2014 року №186/1375/14-ц не оскаржувалось та набрало законної сили. На виконання зазначеного вище рішення Петропавлівським районним судом Дніпропетровської області видано 02.10.2014 року виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договорами позики (розписками) від 21 листопада 2011 року та 21 червня 2012 року в розмірі 20000,00 грн. та судові витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 243,60 грн. Виконавчий лист №186/1375/14-ц, виданий 02.10.2014 року Петропавлівським районним судом Дніпропетровської області, був пред`явлений до примусового виконання Петропавлівському районному ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області. Постановою державного виконавця Петропавлівського районного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області №45179196 від 28.10.2014 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного вище виконавчого листа №186/1375/14-ц від 02.10.2014 року. Відповідно до листа Петропавлівського міського відділу ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області №13.23/2131 від 28.03.2019 року, за виконавчим провадженням №45179196 з примусового виконання виконавчого листа №186/1375/14-ц від 02.10.2014 року, було стягнуто грошові кошти: - 53,22 грн. 24.05.2016 року; - 53,22 грн. 10.06.2016 року; - 53,22 грн. 08.07.2016 року; - 53,22 грн. 30.08.2016 року; - 53,22 грн. 14.09.2016 року; - 53,22 грн. 07.10.2016 року; - 53,22 грн. 09.11.2016 року; - 53,22 грн. 14.12.2016 року; - 53,22 грн. 01.02.2017 року; - 53,22 грн. 02.03.2017 року; - 53,22 грн. 15.03.2017 року; - 53,22 грн. 11.04.2017 року; - 53,22 грн. 18.05.2017 року; - 53,22 грн. 09.06.2017 року; - 53,22 грн. 13.07.2017 року; - 53,22 грн. 04.09.2017 року; - 53,22 грн. 19.09.2017 року; - 53,22 грн. 09.10.2017 року; - 53,22 грн. 16.11.2017 року; - 53,22 грн. 19.12.2017 року; - 53,22 грн. 15.01.2018 року; - 53,22 грн. 12.02.2018 року; - 53,22 грн. 12.03.2018 року; - 53,22 грн. 24.04.2018 року; - 126,90 грн. 25.04.2018 року; - 76,17 грн. 13.06.2018 року; - 76,17 грн. 09.07.2018 року; - 76,17 грн. 27.08.2018 року; - 203,98 грн. 25.09.2018 року; - 163,19 грн. 29.10.2018 року; - 203,99 грн. 29.11.2018 року; - 203,08 грн. 07.12.2018 року; - 203,99 грн. 11.01.2019 року; - 55,53 грн. 31.01.2019 року; - 254,49 грн. 08.02.2019 року; - 254,49 грн. 11.03.2019 року. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Визначення поняття «зобов`язання» міститься у ч.1 ст.509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття - як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (стст.530, 631 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідна позиція міститься в п. 89-91 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12. Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. 3% річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня наступного за днем передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Дана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16-ц. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; навівши детальні розрахунки, - місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат в розмірі 2154,59 грн. та 3% річних (ст. 625 ЦК України) за договором позики від 21 листопада 2011 року, нарахованих за період з 25 квітня 2016 року по 25 квітня 2019 року включно, в розмірі 898,43 грн., а всього - 3053,02 грн. Зазначений висновок суду зроблений з урахуванням правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року по справі №373/2054/16-ц. Колегія наголошує, що при визначенні розміру грошових сум, які підлягають до стягнення, місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2014 року у цивільній справі №186/1375/14-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто борг за двома договорами позики від 21 листопада 2011 року та від 21 червня 2012 року, тоді як у справі, що розглядається, позов пред"явлений з підстав невиконання вищенаведеного рішення тільки в частині стягнення заборгованості за одним договором від від 21 листопада 2011 року, про що зазначено в позовній заяві та відповідає змісту апеляційної скарги позивача. Доводи апелянта щодо непогодження із здійсненими місцевим судом розрахунками - є безпідставними та необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції правильно враховано, що під час примусового виконання рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2014 року у цивільній справі №186/1375/14-ц здійснюється стягнення заборгованості за двома договорами позики, тоді як позов у справі, що розглядається, заявлений лише з приводу одного договору позики. Крім того, враховуючи, що строк користування позикою за договором від 21 листопада 2011 року сплив 21 вересня 2012 року, оскільки позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення коштів, нарахування позивачем після цієї дати процентів за умовами договору є неправомірним, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за період з 24 квітня 2016 року по 25 квітня 2019 року в сумі 4585,18 грн. При вирішенні даного спору судом першої інстанції правильно визначено розмір судових витрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача; в оскаржуваному рішенні наведено належне обгрунтування. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, колегія приходить до висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2019 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Судді