Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/2120/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2020 р.Справа № 480/2120/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Бегунца А.О. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми, повний текст складено 23.07.19 року по справі № 480/2120/19 за позовом ОСОБА_1 до Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми про визнання постанови такою, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми, в якому просила суд: визнати такою, що не підлягає виконанню постанову Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми від 25.09.2017 ВП 54714130. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправною та скасовано постанову Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми від 25.09.2017 ВП 54714130 про стягнення виконавчого збору. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що Державним виконавцем вчинено всі передбачені законодавством дії для примусового виконання рішення, зокрема, накладено арешт на майно, винесено всі необхідні процесуальні документи виконавчого провадження. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вона, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2019 року було зупинено провадження у справі № 480/2120/19 за апеляційною скаргою Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 року по справі № 480/2120/19 до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції по справі № 2540/3203/18. 11.03.2020 року Великою Палатою Верховного Суду було винесено постанову по справі №2540/3203/18. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2020 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - Цюпки О.В. про поновлення провадження у справі №480/2120/19 - задоволено. Поновлено провадження у справі № 480/2120/19 за апеляційною скаргою Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 року по справі № 480/2120/19 за позовом ОСОБА_1 до Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми про визнання постанови такою, що не підлягає виконанню. В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін. Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що на виконанні у Зарічному відділі державної виконавчої служби м. Суми перебувало виконавче провадження № 54714130 з примусового виконання наказу №17/2-10 виданого 08.02.2010 Господарським судом Сумської області, про звернення стягнення на нежитлове приміщення, заг. плошею 35,9 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ФОП ОСОБА_1 , яка є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки № РМ-SMECO/130/2008 від 28.08.2008 року, для задоволення вимог ПАТ "ОТП Банк" по поверненню боргу ОСОБА_2 по кредитному договору № СМ-SMECO/130/2008 від 28.08.2008 року, а саме: 597471,18 грн. боргу по кредиту, 94267,6 боргу по відсоткам, 2618,09 грн. пені за невиконання обов`язків, 6943,25 грн. витрат по сплаті держмита та 224,11 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. 15.09.2011 року державним виконавцем в порядку ст. 7, 19, 25 Закону України «Про виконавче провадження» (за нормами Закону №606-ХІУ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої направлено сторонам до відома та виконання. 25.09.2017 до Зарічного відділу ДВС м. Суми ГТУЮ у Сумській області надійшла заява стягувача, в якій він просив на підставі ч.9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» закінчити виконавче провадження по примусовому виконанню наказу Господарського суду Сумської області №17/2-10 від 08.02.2010 року, а також зняти арешт з майна - нежитлового офісного приміщення заг. площею 35,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . 25.09.2017 року державним виконавцем, керуючись ст. 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» була винесена постанова про стягнення виконавчого збору ВП 54714130 в сумі 70152,42 грн. 26.09.2017 року державним виконавцем, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження ВП 54714130 Непогодившись із постановою Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми від 25.09.2017 ВП 54714130, позивач звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам щодо обґрунтованості, оскільки винесена за відсутності передбачених ст. 27 Закону підстав. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. У силу статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII). Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3). Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Згідно із частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Також частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Колегія суддів зазначає, що Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню. Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена. Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом. Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції. Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Таким чином, судова колегія зазначає, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Крім того, відповідно до статті 13 Закону № 1403-VIII заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством. Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України. Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015. Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця. Відповідно до пункту 2 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону № 1403-VIII, виплачується винагорода у такому розмірі: - 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ; - 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Відповідно до пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв. Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. У своїй постанові від 11.03.2020 року по справі № 2540/3203/18 Велика Палата Верховного Суду зокрема зазначила "...Велика Палата Верховного Суду вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції про те, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення..." Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів звертає увагу на те, що в даному випадку за результатами завершення ВП №54714130 постановою старшого державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми від 26.09.2017 виконавчий документ не повернуто стягувачу, а закінчено виконавче провадження згідно п.9 ч.1 ст. 39, ст.40 Закону України "Про виконавче провадження". Підставою для винесення такої постанови була заява стягувача. У даній заяві зазначається лише про необхідність закінчення виконавчого провадження та зняття арешту для можливості реалізації майна, але не в рамках виконавчого провадження. При цьому, інформація щодо виконання судового рішення боржником в повному обсязі відсутня. Надходження вказаної заяви, згідно наданих позивачем доказів та пояснень, було наслідком врегулювання спірної ситуації щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації предмету іпотеки, але після закінчення виконавчого провадження без участі виконавця. За відсутності фактичного стягнення коштів з боржника відповідачем, у даному випадку відсутні підстави для стягнення виконавчого збору. Аналогічна правова позиція щодо застосування положень ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» висловлена Верховним Судом у постанові від 18.04.2018 р. у справі № 761/11524/15-ц, яку суд враховує в порядку ч. 5 ст. 242 КАС України. Окремо суд зазначає, що законодавцем не визначено можливість та підстави стягнення виконавчого збору з огляду на фактично вчинені виконавчі дії незалежно від розміру фактично стягнутих сум заборгованості, тому підстави для стягнення виконавчого збору відсутні в будь-якому розмірі. Крім того, слід зазначити, що в даному випадку, відповідачем визначена сума судового збору спірною постановою станом на 25.09.2017 в розмірі 70152,42 грн. Разом із тим, ч. 2 ст. 27 Закону в редакції чинній на час прийняття спірної постанови, визначала суму виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. В даному випадку, докази, які б підтверджували фактичне стягнення суми заборгованості по судовому рішенню відсутні, рішення було виконано без участі державного виконавця після закінчення виконаного провадження, відсутні докази повернення майна, майно боржника не було повернуто стягувачу. З огляду на вищенаведене суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам щодо обґрунтованості, оскільки винесена за відсутності передбачених ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» підстав. При цьому, колегія суддів вважає хибними доводи скаржника про те, що ним виконувалось рішення Господарського суду Сумської області немайнового характеру, а саме звернення стягнення на нежитлове приміщення, а тому підлягає визначення розміру виконавчого збору в розмірі, передбаченому ч. 3 ст. 27 Закону, оскільки в даному випадку, виконувалося рішення майнового характеру, що також узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо сплати судового збору за подання позовної заяви про звернення стягнення на майно, викладеною у постанові від 26.02.2019 по справі № 907/9/17 провадження № 12-76гс18. В позовній заяві позивач просить визнати такою, що не підлягає виконання постанову відповідача від 25.09.2017 ВП №54714130. Разом із тим, для захисту прав позивача, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог, визнав протиправною та скасував постанову від 25.09.2017 ВП №54714130, що повністю узгоджується із вимогами п.2 ч.2 ст. 245 КАС України, і є наслідком подальшого закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суб`єкта владних повноважень - постанови від 25.09.2017 щодо стягнення виконавчого збору. Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 року по справі 480/2120/19 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 року по справі № 480/2120/19 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський Судді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 27.04.2020 року