Постанова Східний апеляційний господарський суд № 922/3606/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" квітня 2020 р. Справа №922/3606/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В., за участю секретаря судового засідання Курченко В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (вх. № 665 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2020 у справі №922/3606/19, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Сусловою В.В., повний текст рішення складено 04.02.2020, за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування", м. Харків, до Виконавчого комітету Харківської міської ради, м. Харків, про стягнення коштів ВСТАНОВИЛА: Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.02.2020 у справі №922/3606/19 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2020 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, стягнути з Виконавчого комітету Харківської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" борг у розмірі 172500,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (вх. № 665 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2020 у справі №922/3606/19; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 21.04.2020. 10.04.2020 до Східного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3423), в якому він заперечує проти доводів апелянта, а тому просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2020 у справі №922/3606/19 без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" - без задоволення. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2020 у зв`язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. здійснено повторний розподіл судової справи №922/3606/19 та визначено наступний склад колегії суддів для її розгляду: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В. В судове засідання Східного апеляційного господарського суду 21.04.2020 з розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Зокрема, про обізнаність сторін щодо відкриття апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначення справи до розгляду свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (№6102231745822, № 6102231745830). Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу, проте не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України). Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини. З матеріалів справи вбачається, що 15.05.2017 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 333/17-Т/Х/01 (далі - договір страхування), відповідно до пунктів 4, 5 якого предметом цього договору є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням, розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном, вказаним у розділах 5, 6 цього договору, а саме: транспортним засобом - автомобілем марки "Toyota RAV4", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2016 року випуску. У розділі 10 договору страхування визначено страхову суму у розмірі 750000,00 грн. Згідно з розділом 12 франшиза (безумовна, в % від страхової суми) при повній загибелі ТЗ внаслідок настання ризику «Збитки внаслідок ДТП» або ризику «Збитки внаслідок інших подій» складає 37 500,00 грн (що складає 5,00 % від страхової суми, вказаної у розділі 10 договору). Згідно з пунктом 16 договору страхування строк дії договору з 25.05.2017 по 24.05.2018, з урахуванням умов п.п. 23.1, 23.2 договору (вказані пункти встановлюють дату початку дії Договору в залежності від часу сплати страхового платежу - примітка суду). Пунктом 22.1 договору страхування передбачено, що за умовами цього договору страховик бере на себе зобов`язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, що наведені у пункті 22.2 цього договору, які носять ознаки ймовірності та випадковості. Відповідно до пункту 22.2.3 договору страхування до страхових ризиків відносяться, зокрема, збитки внаслідок інших подій - викрадення окремих складових ТЗ чи додаткового обладнання (вказаного в розділі 6 договору), а також пошкодження або знищення (повна загибель) ТЗ, його окремих складових частин чи додаткового обладнання (вказаного в розділі 6 договору) внаслідок протиправних дій третіх осіб, передбачених Кримінальним кодексом України; пошкодження або знищення (повна загибель) ТЗ, його окремих складових частин чи додаткового обладнання (вказаного в розділі 6 договору) внаслідок стихійного лиха (бурі, урагану, смерчу, повені, затоплення, паводку, зливи, граду, селю, землетрусу, зсуву, оповзню, осіданню ґрунту, обвалу, лавини, надзвичайних для даної місцевості морозів та великих снігопадів, дії підґрунтових вод, шторму, цунамі, удару блискавки та інших надзвичайних явищ природи, класифікованих згідно з Класифікатором надзвичайних ситуацій, затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457), пожежі або вибуху, нападу тварин, падіння предметів на ТЗ (дерев, снігу, льоду, стовпів, рекламних щитів та ін.), попадання каміння або інших предметів, що відлетіли з-під коліс ТЗ, зовнішнього фізичного впливу інших випадкових, раптових, непередбачуваних подій (окрім вказаних в п.22.2.1, 22.2.2 договору), якщо такі події не є виключенням зі страхових випадків згідно з умовами цього договору (розділ 28 договору). Пунктом 24.3.10 договору передбачено, що страховик має право після виплати страхового відшкодування пред`являти право вимоги відшкодування збитків до осіб, що винні в настанні страхового випадку (право регресу). Виходячи з пунктів 27.1, 27.2 договору страхування, страхове відшкодування виплачується страховиком згідно з договором на підставі письмової заяви страхувальника (його правонаступника, вигодонабувача) та страхового акту, який складається страховиком; страхове відшкодування сплачується страхувальнику тільки після того, як повністю будуть встановлені причини та розмір збитку, надані всі документи та речі, які підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків. При повній загибелі ТЗ (п. 31.5 договору) страхове відшкодування сплачується в розмірі дійсної вартості ТЗ на момент настання страхового випадку але не більше страхової суми вказаної в розділі 10 цього договору (з урахуванням умов п. 27.22 договору) за вирахуванням вартості залишків ТЗ та встановленої згідно з розділом 12 договору франшизи. Вартість залишків ТЗ визначається шляхом вивчення попиту та пропозиції на ринку щодо таких залишків (зокрема, онлайн аукціон з продажу автомобілів (ТОВ «Україно-Польське підприємство «Автоонлайн-Україна) чи аналогічні аукціони, або шляхом експертної оцінки (у випадку відсутності попиту/пропозицій на ринку). Порядок визначення вартості залишків ТЗ визначається страховиком. Сторони узгодили, що методи визначення вартості залишків ТЗ, зазначені у цьому пункті, визнаються без будь-яких заперечень (з кожної сторони) (п. 27.8 договору). Повна загибель ТЗ (знищення ТЗ) - випадок, коли вартість відновлення пошкодженого ТЗ перевищує 70% його дійсної вартості на момент укладення договору, або перевищує різницю між страховою сумою та вартістю залишків ТЗ (п. 31.5 договору). Виходячи з пункту 27.14 договору страхування, при визнанні страховиком події страховим випадком, страхове відшкодування виплачується протягом 10 робочих днів з дати складання страхового акту. До страховика, що виплатив страхове відшкодування, переходить в межах виплаченої суми право вимоги, яке страхувальник (або інша особа, що одержала страхове відшкодування) мають до особи, відповідальної за завдані збитки (п.27.20 договору страхування). За твердженням позивача, 15.09.2017 настав страховий випадок, а саме: застрахований транспортний засіб "Toyota RAV4", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , було пошкоджено внаслідок падіння дерева за адресою: м. Харків, пров. Самокиша,

3. На підтвердження вказаних обставин позивачем додано фотознімки події та висновок від 16.09.2017 ДОП СДОП ПП Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області по матеріалам ЄО № 33442 від 15.09.2017. Зокрема, згідно висновку від 16.09.2017 ДОП СДОП ПП Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області по матеріалам ЄО № 33442 від 15.09.2017 було встановлено, що по пров. Самокиша б.3 в м. Харкові 15.09.2017 при падінні дерева було пошкоджено автомобіль "Toyota RAV4", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджено оглядом місця події СОГ; громадський порядок за адресою знаходження автомобіля заявника порушено не було. На підтвердження розміру збитків при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку позивачем додано наступні документи: звіт від 02.10.2017 № 487/17, складений ФОП Тінохін А.В., відповідно до якого вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля "Toyota RAV4", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження складає 260247, 24 грн; рахунок від 22.09.2017 № 3675, наданий ТОВ "АВТОАРТ ЛТД", згідно з яким вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля "Toyota RAV4", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження складає 259421,83грн, що перевищує 70% дійсної вартості пошкодженого ТЗ на момент укладення договору та у відповідності до пункту 31.5 договору страхування є конструктивною загибеллю ТЗ. Позивач зазначив про те, що страхова сума складала 750000,00 грн, розмір придатних залишків - 540000,00 грн, а розмір франшизи - 37500,00 грн, а тому ПРАТ "СК "АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ" було виплачено страхове відшкодування у розмірі 172500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 19.10.2017 № 906934. У подальшому позивач звернувся до Харківської міської ради із запитом, в якому просив надати інформацію щодо балансоутримувача (власника) та органу, який відповідає за утримання та нагляд за станом зелених насаджень та дерев, що знаходяться за адресою м. Харків, пров. Самокиша, 3, станом на дату настання страхового випадку - 15.09.2017. У відповідь на запит позивача Харківська міська рада листами від 25.04.2018 №2861/9-18 та від 31.08.2018 №5896/9-18 повідомила, що житловий будинок АДРЕСА_1 до комунальної власності територіальної громади м. Харків; КП "Жилкомсервіс" визначено виконавцем послуг з управління будинками, спорудами; зелені насадження за адресою: пров. Самокиша, 3 на балансі підприємств, які підпорядковані Департаменту житлового господарства, не перебувають. Позивач з посиланням на приписи підпункту 7 пункту "а" частини першої статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування" зазначив про те, що до відання саме виконавчого органу міської ради належить організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень, проте останній в порушення вимог вищевказаного Закону не визначив балансоутримувача зелених насаджень, що розташовані у м. Харків по пров. Самокиша,

3. Вказане, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для стягнення майнової шкоди з Виконавчого комітету Харківської міської ради. З метою досудового врегулювання спору, 09.07.2019 ПРАТ "СК "АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ" на адресу Виконавчого комітету Харківської міської ради направив претензію з проханням відшкодувати шкоду у розмірі 172500,00 грн, проте вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення. У листопаді 2019 року позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Виконавчого комітету Харківської міської ради, в якому просив стягнути з відповідача 172500,00 грн, як відшкодування витрат, заподіяних позивачеві; витрати зі сплати судового збору позивач також просив покласти на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок настання страхової події позивач на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту від 15.05.2017 № 333/17-Т/Х/01 виплатив страхове відшкодування страхувальнику, а тому відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України отримав право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою, на його думку, є Виконавчий комітет Харківської міської ради як підприємство, відповідальне за прибирання зелених насаджень, в розмірі фактично завданих збитків. 04.02.2020 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Вказане рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статей 993, 1166 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування" мотивоване недоведеністю складових елементів правопорушення, а саме: факту заподіяння шкоди діями (бездіяльністю) відповідача, вини відповідача у неналежному утриманні об`єктів благоустрою та протиправності його дій (бездіяльності), безпосереднього причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та спричиненою позивачу шкодою у зв`язку з падінням дерева, що призвело до пошкодження застрахованого транспортного засобу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції було ухвалено оскаржуване рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 993, 1166 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", що призвело до неправильного вирішення спору. Апелянт вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про недоведеність вини відповідача у заподіянні майнової шкоди, оскільки висновком від 16.09.2017 ДОП СДОП ПП Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області встановлено факт пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок падіння дерева за адресою: м. Харків, пров . Самокиша, буд.

3. Окрім того, позивач вказує на те, що приписами частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини, а саме у зв`язку із наявністю вини іншої особи або дією об`єктивних обставин. Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає наступне. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (п.24). У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтями 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Розділом I "Загальні положення" Господарського процесуального кодексу України, зокрема, передбачено основні положення (глава 1, ст.ст. 1-19), врегульовано питання щодо юрисдикції господарських судів (глава 2, ст.ст. 20-31) та визначено учасників судового процесу (глава 4, ст.ст. 41-72). Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України). Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК. За змістом частини 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункт 15 частини першої статті 20 ГПК України) Склад учасників справи в господарському процесі визначено статтею 41 Господарського процесуального кодексу України, а саме відповідно до частини 1 цієї статті у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначається процесуальна правоздатність та процесуальна дієздатність. Зокрема, усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність). Юридична особа набуває процесуальних прав та обов`язків у порядку, встановленому законом, і здійснює їх через свого представника (ч.ч. 1, 5). Згідно зі статтею 80 Цивільного кодексу України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Частиною четвертою статті 91 Цивільного кодексу України визначено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. За приписами статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Зі змісту вказаних норм випливає, що сторонами в господарському процесі можуть бути державні органи та органи місцевого самоврядування, які наділені статусом юридичної особи та здатні мати процесуальні права та обов`язки (процесуальна правоздатність). Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є вимога про відшкодування витрат, здійснених у зв`язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування наземного транспорту, на підставі статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України . В обґрунтування наявності підстав для задоволення позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем в порушення вимог Закону України "Про місцеве самоврядування" зобов`язань щодо організації благоустрою населення, зокрема, утримання зелених насаджень, що призвело до заподіяння шкоди внаслідок падіння дерева на транспортний засіб. Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал Страхування" було визначено відповідачем Виконавчий комітет Харківської міської ради. За визначенням статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи рад - це органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами. Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. За приписами частини першої та другої статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Частиною 1 сттаті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою. Пунктом 5 частини другої статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо. Згідно з частиною сьомою статті 28 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади. Пунктом 3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105 (далі - Правила), передбачено, що елементами благоустрою є: покриття доріжок відповідно до норм стандартів; зелені насадження (у тому числі снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях; будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; комплекси та об`єкти монументального мистецтва; обладнання дитячих, спортивних та інших майданчиків; малі архітектурні форми; інші елементи благоустрою. Відповідно до пункту 5.5. Правил відповідальними за збереження зелених насаджень, належний догляд за ними є: на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об`єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі. Таким чином, балансоутримувачем зелених насаджень є уповноважене органами місцевого самоврядування підприємство, яке відповідає за утримання та збереження зелених насаджень. Підпунктом 7 пункту «а» частини першої статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян. А отже, колегія суддів погоджується з твердженням апелянта про те, що до відання виконавчого органу міської ради належить організація благоустрою населених пунктів та контроль за станом зелених насаджень. Водночас, щодо пред`явлення позовної вимоги до Виконавчого комітету Харківської міської ради, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Статтею 18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено відносини органів місцевого самоврядування із судами загальної юрисдикції, а саме, орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Виходячи з положень частин 1, 8 статті 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади. Відповідно до статті 29 Статуту територіальної громади міста Харкова міська рада є представницьким органом територіальної громади, що здійснює від її імені та в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України і законами України, а також приймає від її імені рішення; міська рада є юридичною особою (ч. 1, 12). Виходячи з положень статті 35 Статуту територіальної громади міста Харкова, виконавчими органами міської ради є її виконавчий комітет, департаменти, управління, відділи та інші утворені радою виконавчі органи. Виконавчі органи міської ради підконтрольні і підзвітні міській раді, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади також підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. З урахуванням викладеного, Харківська міська рада у відповідності до присів статей 5, 10, 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є органом місцевого самоврядування та має статус юридичної особи, а Виконавчий комітет Харківської міської ради є виконавчим органом міської ради, який їй підконтрольний та підзвітній. Відповідно до вимог частини 3 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: 1) найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); 2) ідентифікаційний код; 4) місцезнаходження юридичної особи тощо. Згідно з частинами 1, 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Відповідно до вимог частини 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації створення юридичної особи - державного органу подається заява про державну реєстрацію створення юридичної особи; для державної реєстрації створення, припинення юридичної особи - місцевої ради, виконавчого комітету місцевої ради, а також змін до відомостей про неї подається заява про державну реєстрацію створення, припинення юридичної особи, внесення змін до відомостей про неї. Судова колегія зазначає, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом (код ЄДРПОУ) №04059243, який зазначено у процесуальних заявах сторін, значиться орган місцевого самоврядування - Харківська міська рада; місцезнаходження: 61003, м. Харків, майдан Конституції, будинок

7. Водночас, в матеріалах справи відсутній та сторонами не надавався відповідний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, який би, з урахуванням пункту 2 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", підтверджував наявність у Виконавчого комітету Харківської міської ради статусу юридичної особи як на момент подання позову у даній справі та ухвалення оскаржуваного рішення, так і на час прийняття даної постанови. Відсутні відомості про наявність у Виконавчого комітету Харківської міської ради статусу юридичної особи і в електронній базі вказаного реєстру. Як вже було зазначено вище, виходячи з вищенаведених приписів чинного процесуального законодавства, відповідачами у господарських справах, які розглядаються в порядку позовного провадження, можуть бути лише державні органи та органи місцевого самоврядування, які мають статус юридичної особи. З огляду на вищевикладене, Виконавчий комітет Харківської міської ради не є самостійною юридичною особою, входить до складу Харківської міської ради, як її виконавчий орган, а тому в силу приписів статей 4, 44, 45 Господарського процесуального кодексу України не володіє господарською процесуальною правосуб`єктністю та не може бути відповідачем у господарській справі, тоді як належним відповідачем має бути відповідний орган місцевого самоврядування. Відтак, позов у даній справі заявлено до неналежного відповідача, що залишилося поза увагою суду першої інстанції та призвело до вирішення спору, який за суб`єктним складом не підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства. При цьому, колегія суддів звертає увагу, на те, що статтею 48 ГПК України визначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є, зокрема остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу. У підготовчому засіданні суд, серед іншого, вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше. Судова колегія враховує, що Господарський процесуальний кодекс України (в редакції, чинній на час розгляду справи), не надає суду першої інстанції право залучати до участі у справі співвідповідача чи замінювати первісного відповідача належним відповідачем без відповідного клопотання позивача, тоді як позивачем такого клопотання до суду подано не було. А тому, місцевий господарський суд не мав можливості вчинити процесуальну дію, передбачену частиною першою статті 48 Господарського процесуального кодексу України. Окрім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з імперативними приписами частини 5 статті 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, що також свідчить про відсутність можливості вчинення таких процесуальних дій апеляційним господарським судом на стадії апеляційного перегляду. З огляду на викладене, встановивши, що Виконавчий комітет Харківської міської ради не є юридичною особою, апеляційний господарський суд приходить до висновку про неможливість розгляду спору в порядку господарського судочинства, оскільки останній не відповідає суб`єктній юрисдикції господарських судів (ст. 20 параграфа 1 глави 2 ГПК України). Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. За змістом частини 1 статті 278 судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (ч.2 ст. 278 ГПК України). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення господарського суду першої інстанції із закриттям провадження у справі на підставі частини 1 статті 231 та пункту 4 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України. Суд апеляційної інстанції не надає оцінки решті доводів сторін, викладеним у апеляційній скарзі та відзиві на неї, оскільки згідно із частиною 2 статті 278 ГПК порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Керуючись частиною 1 статті 231, статтями 269, 270, пунктом 4 частини 1 статті 275, частиною 1 статті 278 Господарського процесуального кодексу, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" задовольнити частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2020 у справі №922/3606/19 скасувати. Провадження у справі №922/3606/19 закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 27.04.2020 Головуючий суддя В.О. Фоміна Суддя О.О. Крестьянінов Суддя О.В. Шевель