Постанова 4818 № 621/3588/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ України 24 квітня 2020 року м. Харків Справа № 621/3588/18 Провадження № 22-ц/818/2164/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Хорошевський О.М. суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б.,. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зміївський районного суду Харківської області від 14 січня 2020 року, постановлене суддею Бібіком О.В., за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації від продажу сумісно нажитого майна в період шлюбу, УСТАНОВИВ: У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом після уточнення якого просила визнати за нею право власності на 1/2 частку житлової двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час шлюбу з 04.07.2004 року по 22.05.2018 року, за спільні кошти, нею та відповідачем було придбано двокімнатну житлову квартиру у АДРЕСА_1 . Договір купівлі - продажу квартири було оформлено приватним нотаріусом Зміївського нотаріального округу Лещенко Л.В на ім`я відповідача 27.08.2011 року за реєстровим № 1903. Право власності на квартиру було зареєстровано відповідачем в державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 29.08.2011 року. В договорі купівлі - продажу квартири в п. 8 зазначено: «Заява про надання згоди дружиною «Покупця» на купівлю квартири висловлена письмово та нотаріально засвідчена 27.08.2011 року приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріальною округу, Харківської області Лещенко Л.В. за реєстровим № 1902». Тобто, п. 8 договору купівлі продажу квартири вказує, що вона надала згоду своєму чоловіку на розпорядження сумісно нажитими грошима на купівлю квартири, і це є підтвердженням, що придбана квартира є сумісно нажитим майном. Вважає, що за законом має право на 1/2 частку майна, що є спільною сумісною власністю подружжя тому просила позов задовольнити. У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою після уточнення якої просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію від продажу 236/300 частки будинку АДРЕСА_2 у розмірі 71489, 50 грн. придбані за час шлюбу.; визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про залишення без розгляду зустрічну позовну заяву в частині вимог щодо визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинку АДРЕСА_3 . Ухвалою суду від 05.12.2019 року клопотання відповідача задоволено, залишено без розгляду вищевказані вимоги. Обгрунтовуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що в період шлюбу з ОСОБА_2 ними було придбано 236/300 частки будинку АДРЕСА_2 . Вищевказану частку будинку було придбано за договором купівлі-продажу № 4388 від 02.08.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Озеровою В.В. Покупцем у даному договорі виступила ОСОБА_2 , тому, право власності на частку будинку було зареєстровано за відповідачкою за зустрічним позовом. В подальшому, вказане майно було відчужене, і покупцями 236/300 частки будинку АДРЕСА_2 виступили син відповідачки та його дружина ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ). Він надав згоду на продаж нерухомості 23.07.2013, а договір було укладено 29.07.2013 року і йому не було відомо чи було здійснено продаж та чи отримано грошові кошти від цього продажу. Вважає, що ним була надана згода на продаж нерухомості, а не згода на розпорядження грошовими коштами. ОСОБА_2 здійснила продаж 236/300 частки будинку АДРЕСА_2 , приховавши цей факт від нього, та таємно розпорядилась грошовими коштами, отриманими від продажу сумісно нажитого майна. Тому, просить стягнути з ОСОБА_2 компенсацію від продажу сумісно нажитого майна за час шлюбних відносин в розмірі 71 489,50 грн. (вартість 1/2 частки нерухомого майна). Рішенням Зміївський районного суду Харківської області від 14 січня 2020 рокупозовні вимоги ОСОБА_2 задоволені. Визнана за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині відмови його позовних вимог як незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити в цій частині нове яким зустрічні позовні вимоги задовольнити. Скарга містить посилання на те, що ОСОБА_2 здійснила продаж 236/300 частки будинку АДРЕСА_2 та отримала від продажу грошові кошти. У неї виникли зобов`язання в розумінні приписів ст. ст. 60, 70 СК України. Однак вона порушила ці зобов`язання та приховавши від відповідача факт продажу майна та таємно розпорядилась грошовими коштами, отриманими від продажу сумісно нажитого майна. Відповідно до приписів ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. В цивільному праві діє презумпція вини особи, яка допустила порушення зобов 'язання. Це означає, що така особа буде вважатися винною у порушенні і сама має довести відсутність своєї вини. Презумпція вини в цивільному праві діє без будь- яких відступів. Вважає, що в даній справі, керуючись приписами ст. 614 ЦК України, суд першої інстанції мав ухвалювати рішення ґрунтуючись на доказах наданих саме ОСОБА_2 , про відсутність іі вини у присвоєнні та розпорядженні особисто грошовими коштами, отриманими нею від продажу сумісно нажитого майна. Натомість ОСОБА_2 не надала суду жодних доказів на спростування факту присвоєння та розпорядження особисто грошовими коштами, отриманими нею від продажу сумісно нажитого майна. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив на надав належної оцінки усім обставинам справи та наданим доказам, вірно застосував та дотримався норм матеріального права, та прийняв законе та обґрунтоване рішення у відповідності до приписів процесуального законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами до ч. 13 статті 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за первісним позовом ОСОБА_2 надано докази того, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б давали підстави для відступу від рівності часток на користь однієї зі сторін, позов ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частку нерухомого майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності є обгрунтованим і підлягає задоволенню. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких доказів, які б підтверджували факт того, що ОСОБА_2 здійснила відчуження майна чи використала його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховала, позивачем за зустрічним позовом не надано. Доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 таємно розпорядилася грошовими коштами, отриманими від продажу нерухомості, і не в інтересах сім`ї, також не ґрунтуються на доказах. Судова колегія з таким висновком суду першої інстанції погоджується виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що в період шлюбу сторін 02.08.2007 було придбано 236/300 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Озеровою В.В., зареєстровано в реєстрі № 4388. (а. с. 72) Згодом, зазначені 236/300 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель було відчужено ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29.07.2013, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М., зареєстровано в реєстрі за №1138. (а. с. 73-74). Продаж здійснено за письмової згоди чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , викладеної у заяві від 23.07.2013, де справжність його підпису засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. (а. с. 75). Статтею 65 Сімейного кодексу України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Відповідно до письмової нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 , останній надав згоду на продаж 236/300 частки будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 на умовах на її розсуд. Строк дії заяви другого з подружжя про згоду на відчуження майна законом не встановлений, а від так ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 право на продаж вказанного майна на будь-яких умовах, у будь-який спосіб, ціну та термін. Таким чином, ОСОБА_1 не міг не знати про те, що такий договір буде укладений. Крім того, договір купівлі-продажу було укладено у 2013 році, а шлюб між сторонами було розірвано у 2018 році, тобто через п`ять років після продажу, а тому вважати, що гроші отримані від продажу майна були використані не в інтересах сім`ї ОСОБА_1 не доведено, а тому не можна взяти до уваги. Ця обставина спростовує доводи апеляційної скарги про використання грошових коштів отриманих від продажу частини будинку ОСОБА_2 без відома ОСОБА_1 . Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось та не переглядалось. Керуючись ст.ст.1,2, 12, 13, 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 14 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації від продажу сумісно нажитого майна в період шлюбу -залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, які продовжуються на строк карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної інфекції «COVID-19», може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.М. Хорошевський Судді: І.В. Бурлака В.Б. Яцина Повний текст судового рішення складено 24 квітня 2020 року.