Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 345/5231/19

Справа № 345/5231/19 Провадження № 22-ц/4808/601/20 Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Девляшевського В.А., суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д., секретаря Бойчука Л.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду, ухвалене головуючим суддею Мигович О.М. 18 лютого 2020 року, в с т а н о в и в: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказувала, що призначених рішенням Рожнятівського районного суду від 29 серпня 2013 року аліментів у розмірі 600 грн щомісячно їй на утримання неповнолітньої доньки не вистачає, оскільки на даний час збільшились потреби у її фізичному, інтелектуальному, культурному, духовному і соціальному розвитку. Позивач також вказувала, що донька часто хворіє і більше часу перебуває у санаторіях, що потребує додаткових матеріальних витрат. Крім того, ОСОБА_1 зауважила, що присуджений судом розмір аліментів є меншим визначеного законом мінімального розміру аліментів. Посилаючись на вищенаведене, а також враховуючи обов`язок обох батьків утримувати дітей, ОСОБА_1 просила змінити розмір раніше присуджених аліментів та стягувати із ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку до досягнення дочкою повноліття. Рішенням Калуського міськрайонного суду від 18 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено змінити розмір аліментів та стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки всіх видів його заробітку, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття. Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, судом першої інстанції не було враховано, що відповідач невчасно сплачує присуджені судом аліменти, в результаті чого в нього існує заборгованість по їх сплаті у розмірі 9 746,50 грн. Також апелянт зауважує, що з 2013 року у неї погіршилось матеріальне становище, у зв`язку з чим вона була змушена виїжджати на заробітки за кордон, залишаючи доньку на хвору матір. Позивач ОСОБА_1 також звертає увагу суду на те, що відповідач не представив суду належні докази свого важкого матеріального становища, а додані копії медичних довідок про його хворобу та хворобу його дружини не свідчать про його дійсний матеріальний стан. Судом першої інстанції також не було взято до уваги того, що відповідач систематично виїжджає за кордон, здійснюючи перевезення людей, багажу та передач, отримуючи за це відповідний заробіток. ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції помилково взято за достовірний доказ виписку МСЕК АВ №0466040 від 08 червня 2015 року про встановлення другої групи інвалідності дружині відповідача ОСОБА_4 , в той час як 09 листопада 2017 року їй була встановлена вже третя група інвалідності. Більш того, зауважує апелянт, дружина відповідача ОСОБА_2 з 01 липня 2015 року є приватним підприємцем і займається підприємницькою діяльністю, що підтверджується документально. Передчасним, на думку позивача, є й висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача автомобіля, оскільки автомобіль на себе могла оформити його дружина. Також апелянт ОСОБА_1 звертає увагу на те, що у позові вона просила змінити спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку, а не збільшувати розмір аліментів. Посилаючись на вищенаведене, апелянт ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі. Відповідач ОСОБА_2 правом подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався що не перешкоджає розгляду даної справи. Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх стягнення, та враховуючи відсутність підтвердження рівня матеріального становища відповідача, який на даний час не має постійного місця роботи та сталого доходу, наявність на утриманні ОСОБА_2 малолітньої дитини та дружини, визначив розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) у розмірі 1/6 частки щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що сторони являються батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4). Також встановлено, що рішенням Рожнятівського районного суду від 29 серпня 2013 року з відповідача ОСОБА_2 присуджено стягувати аліменти на утримання неповнолітньої дитини дочки ОСОБА_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі по 600 грн щомісячно до досягнення нею повноліття. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. В цьому аспекті, колегія суддів звертає увагу, що Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII ч.1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення. Такі висновки висловлені у правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17. При виконанні судового рішення від 29 серпня 2013 року названі вимоги повинні були виконуватись. Однак, в матеріалах справи відомостей про це немає. Відповідно до ч.1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Апеляційний суд зауважує, що зміна раніше встановленого розміру аліментів можлива за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України. Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я. Крім того, слід зазначити, що при розгляді позовів про зміну розміру аліментів застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). За змістом ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з врахуванням вимог ст. ст. 180, 181, 182, 183 192 СК України та розміру прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років, який станом на час ухвалення рішення в даній справі становив 2 218 грн, дійшов до правильного висновку, що відповідач ОСОБА_2 , який на даний час не має постійного місця роботи та стабільного заробітку (доходу), на утриманні якого перебувають малолітня дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дружина ОСОБА_4 , яка не працює, здійснює догляд за дитиною та має ІІІ групу інвалідності,спроможний сплачувати аліменти на неповнолітню доньку щомісячно у спосіб, визначений позивачем ОСОБА_1 в частці від заробітку. Відповідач на зміну способу стягнення аліментів з твердої суми на частку від заробітку (доходу) погодився. Апеляційний суд з врахуванням вищенаведених обставин та дійсного матеріального стану відповідача погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром аліментів у розмірі 1/6 частки від заробітку ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. Такий розмір аліментів, на думку колегії суддів, орієнтовно відповідатиме половині визначеного законом прожиткового мінімуму, який з урахуванням постійного зростання цін на продукти харчування, ліки та речі першої необхідності, забезпечуватиме потреби дитини. Не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів доводи апелянта про те, що у відповідача ОСОБА_2 покращилось матеріальне становище, у зв`язку з чим він має змогу сплачувати аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частки свого заробітку, оскільки відомості про дійсний розмір доходів відповідача ОСОБА_1 суду не надала. В той же час, позивач ОСОБА_1 , всупереч ст. ст. 12, 81 ЦПК України, якими передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, не представила суду докази погіршення свого матеріального становища, на яке посилалась у позовній заяві та апеляційній скарзі, не вказала розмір свого заробітку на даний час. Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідач ОСОБА_2 займається підприємницькою діяльністю, що свідчить про покращення його матеріального становища, спростовується наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, із змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 припинив свою підприємницьку діяльність з 16 травня 2019 року (а.с.64) . Інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну оцінку. Висновки місцевого суду є достатньо аргументованими, а тому апеляційний суд вважає, що повторно відповідати на ті самі аргументи заявника необхідності немає. При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є безпідставною, а тому не підлягає задоволенню. Таким чином, судове рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції. З огляду на вищенаведене апеляційна скарга відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 18 лютого 2020 року у даній справі без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, і у випадках, передбачених п.2 частини 3 статті 389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту. Повний текст постанови складено 24 квітня 2020 року. Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський Судді: І.В. Бойчук В.Д. Фединяк