Постанова 4805 № 279/558/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №279/558/20 Головуючий у 1-й інст. Невмержицька О. А. Категорія 82 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Трояновської Г.С. суддів Павицької Т.М., Миніч Т.І., з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін по справі в місті Житомирі цивільну справу № 279/558/20 за позовом ОСОБА_1 до Комунального виробничо-господарського підприємства виконавчого комітету Коростенської міської ради про захист прав споживачів та скасування неправомірно нарахованого боргу за послуги вивозу відходів, які фактично не надавались та зобов`язання відповідача вчинити певні дії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 березня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Невмержицької О.А. в м. Коростені, в с т а н о в и в: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом та просила визнати за нею право на вільний спосіб та метод вивозу твердих відходів; зобов`язати Комунальне виробничо-господарське підприємство виконавчого комітету Коростенської міської ради припинити нарахування плати за надання послуг з вивезення твердих відходів з моменту фактичного припинення отримання цих послуг, тобто з 15.06.2009 та скасувати борг, стягнути понесені нею судові витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 500грн. В обгрунтування позовних вимог зазначила, що із 15.06.2009 вона є власником житлового будинку із надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Вона договір про надання послуг із КВГП не укладала і відповідно його послугами не користується. Проте, незважаючи на вказані обставини відповідач нарахував їй заборгованість за ненадані послуги станом на грудень 2019 року у розмірі 437, 12 грн. Зазначила, що у позасудовому порядку вирішити спір про скасування заборгованості неможливо, тому просила задовольнити позовні вимоги. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Зокрема, зазначає, що послугами відповідача не користується, відповідний договір не укладався згідно вимог статей 638-641, 646-649, 652, 654 ЦК України, проте відповідач продовжує незаконно нараховувати їй заборгованість за послуги по вивозу відходів, чим порушує її конституційні права та права, гарантовані Законом України «Про захист прав споживачів». Вважає, що її права, як споживача житлово-комунальних послуг із вивозу відходів, порушені відповідачем, оскільки у період з 15.06.2009 по 04.02.2020 договори між сторонами не укладалися, зазначеними послугами вона не користується. Відповідач стверджує, що договір між сторонами укладено у 2012 році, проте копію цього договору їй не надав. У відзиві на апеляційну скаргу Комунальне виробничо-господарське підприємство виконавчого комітету Коростенської міської ради просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Рішення суду вважає законним і обгрунтованим. Зазначає, що позивачка, як власник житла, зобов`язана була після його придбання укласти договір про надання послуг із зазначенням своїх індивідуальних даних, проте цього не зробила, а тому нарахування плати за надані послуги відбувалося за умовами публічного договору, виходячи із наявних даних про зареєстрованих осіб. Вказує, що позивачка не довела, що вона наданими послугами не користується, а тому її вимоги є безпідставними в силу вимог Законів України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про відходи». Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 з 15 червня 2009 року є власником житлового будинку АДРЕСА_2 , що стверджується витягом з Держаного реєстру правочинів та договором купівлі-продажу житлового будинку, проживає у вказаному будинку (а.с. 8). Комунальне виробничо-господарське підприємство виконавчого комітету Коростенської міської ради є виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у м. Коростені Житомирської області. У зв`язку із несплатою позивачкою коштів за надані послуги Комунальним виробничо-господарським підприємством по вивезенню сміття згідно діючих тарифів, які затверджені рішенням №12 від 20.01.2016 Коростенською міською радою, у ОСОБА_1 станом на грудень 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 437,12 грн (а.с. 14). ОСОБА_1 , посилаючись на те, що договір про надання послуг із відповідачем не укладала, послуги їй не надавались, просила скасувати згадану заборгованість в судовому порядку. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було доведено, що житлово-комунальні послуги відповідачем їй не надавались, а вона ними не користувалась, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, позивач зобов`язана оплатити житлово-комунальні послуги, якими користувалася, з урахуванням особливостей законодавства у цій сфері, яке визначає правила та обрахунок наданої послуги, а тому позовні вимоги є необґрунтованими. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи із такого. Вивезення відходів є видом житлово-комунальних послуг, що надаються мешканцям певної адміністративно-територіальної одиниці і на ці правовідносини розповсюджується Закон України «Про житлово-комунальні послуги» Цим законом зокрема, передбачено, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (частина третя пункт 1 та 5 статті 20). Такі положення Закону України «Про житлово комунальні послуги» свідчать про обов`язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема договору про вивезення відходів. Відповідно до ч.5 ст.13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем. Згідно з пунктом б частини першої статті 15 Закону України «Про відходи» громадяни України, іноземці та особи без громадянства зобов`язані вносити в установленому порядку плату за користування послугами з вивезення побутових відходів. У частинах другій та третій статті 35-1 Закону України «Про відходи» передбачено, що власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів, земельних ділянок укладають договори з юридичною особою, яка визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів, здійснюють оплату таких послуг та забезпечують роздільне збирання твердих побутових відходів. Збирання та вивезення побутових відходів у межах певної території здійснюються юридичною особою, яка уповноважена на це органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, спеціально обладнаними для цього транспортними засобами. На виконання зазначеного закону прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2008 року № 1070 про затвердження «Правил надання послуг з поводження з побутовими відходами». За положеннями пунктів 6-13 цієї постанови визначення норми вивозу відходів, контроль якості послуг, графік надання послуг визначається замовником послуг- органом місцевого самоврядування, а оплата за послуги здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 року № 1010. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК). Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про недоведення позивачкою того факту, що житлово-комунальні послуги відповідачем їй не надавались, а вона ними не користувалась. Також позивачкою не спростовано неправильність нарахування їй боргу за надані послуги, а відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг. Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з частинами першою, другою статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Разом з тим, згідно зі статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Таким чином, договір про надання послуг з вивезення побутових відходів є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію оферта та повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення у договорі або законі не висловив заперечень проти договору ( мовчання). Системне тлумачення вказаних норм та положень Законів України «Про житлово-комунальні послуги» і «Про відходи» свідчить, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов`язок укласти договір та вносити плату за користування послугами з вивезення побутових відходів; а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про вивезення відходів або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання. При цьому права та обов`язки сторін цього договору визначаються законодавством України, нормами локальних нормативних актів, прийнятих місцевими органами самоврядування та умовами цього договору. До такого висновку дійшла Об`єднана Палата Верховний Суд в постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17. Матеріалами справи доводиться, що публічний договір, який є підставою для проведення КВГП нарахування за послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів, було оприлюднено на офіційному сайті міста Коростеня та у місцевих засобах масової інформації, а саме в газеті «Іскоростень» за березень 2016 року (а.с. 18). Оскільки позивачкою не висловлено будь-яких заперечень проти опублікованого договору, тому остання дала згоду на укладення договору у вигляді мовчання, що узгоджується із наведеною правовою позицією касаційного суду. Окрім того, статтею 322 ЦК України покладається тягар утримання власного майна. Таким чином позивачка, як власник будинку зобов`язана вчиняти усі передбачені законом дії щодо утримання свого майна, в тому числі і сплачувати комунальні послуги ( у даному випадку - з 15.06.2009 року - моменту придбання житлового будинку). З моменту набуття майна, позивачка не зверталася до суб`єктів господарювання, які визначені виконавцями комунальних послуг для укладення договорів про надання комунальних послуг. Оскільки таких дій з боку позивачки вчинено не було, тому нарахування за надані послуги з поводження із побутовими відходами проводиться згідно укладеного публічного договору, а позивач зобов`язана оплатити житлово-комунальні послуги, якими користувалася, оскільки протилежного нею не доведено. Відтак, доводи апеляційної скарги Голосової, що вона не укладала із відповідачем договору про надання послуг не можуть бути враховані, а тому підстав для скасування нарахованого боргу та задоволення позовних вимог немає. В розумінні положень ст. 526 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачка не користувалась та не користується послугами відповідача не можуть бути враховані судом, оскільки є недоведеними як того вимагають норми цивільно-процесуального законодавства (ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України). Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач надає послуги з поводження з побутовими відходами населенню всього міста. Нарахування послуг за адресою позивачки проводиться на двох зареєстрованих осіб. Позивач не надала доказів, що її життєдіяльність унеможливлює продукування відходів. Не надано також доказів можливості безпечної утилізації побутових відходів, як то пакувальної тари, зокрема, полімерної, засобів гігієни, електроніки, електротехніки, відходів від ремонтних робіт із застосуванням синтетичних сполуку будівельних матеріалах, фарби і т.і. Тобто велику частину побутових відходів необхідно вивозити із садиби для переробки та утилізації. Яким чином вивозяться відходи із домогосподарства позивачки нею не доведено. З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390, 391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуючий Судді