Постанова 4811 № 462/7058/18

Справа № 462/7058/18 Головуючий у 1 інстанції: Пилип"юк Г.М. Провадження № 22-ц/811/614/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія: 21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2020 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М., суддів: Курій Н.М., Мельничук О.Я., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні заїздом загального користування та господарськими спорудами, - в с т а н о в и в: В листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до відповідача та просила зобов`язати відповідача усунути перешкоди користування спільним заїздом до будинку та прибудинковою територією, шляхом зобов`язання відповідача демонтувати бетонні та металеві стовпці та огорожу з заїзду загального користування до будинку АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивувала тим, що вона з відповідачем проживає в будинку АДРЕСА_1 , який знаходиться у приватній власності співвласників багатоквартирного будинку, що розташований на земельній ділянці 767,8 кв.м на якій також розміщені господарські будівлі. Вказана земельна ділянка перебуває в комунальній власності. До будинку з центральної дороги веде заїзд загального користування, яким користуються усі мешканці будинку. В кінці травня відповідач без згоди інших співвласників самовільно розпочав забудову території загального користування, встановивши цегляні та металеві стовпці вздовж заїзду загального користування, чим зменшив ширину заїзду, металеві ворота закриває на ключ, а встановлена огорожа перекриває заїзд і виїзд автомобіля та доступ до господарських споруд, чим створює позивачці перешкоди в користуванні ними. З цього приводу позивач зверталася до Залізничної районної адміністрації м. Львова, ЛКП «Сяйво», відділу архітектури та містобудування, однак, такі дії відповідача залишилися без реагування. В добровільному порядку усунути перешкоди в користуванні відповідач здійснювати відмовляється, за таких обставин позивач вимушений звернутися до суду із вказаним позовом. Просила позов задовольнити. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні заїздом загального користування та господарськими спорудами задоволено. Усунено перешкоди у користуванні ОСОБА_2 спільним заїздом до будинку та прибудинковою територією, шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_1 демонтувати бетонні та металеві стовпці та огорожу з заїзду загального користування до будинку АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 704 грн. 80 коп. сплаченого судового збору. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував в повній мірі всіх обставин, що мають значення для справи, а також не було доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими. Стверджує, що позивач мотивує позовні вимоги тим, що він перекрив заїзд та виїзд автомобіля та доступ до господарських споруд, які розміщені на прибудинковій території по АДРЕСА_1 , при цьому позивач не називає до яких саме господарських будівель їй перекрито заїзд. Звертає увагу суду на те, що позивач вказував на те, що існують перешкоди в користуванні заїздом, проте не надає доказів існування таких перешкод, не надає доказів наявності у власності позивача автомобіля або іншого документа, яким така користується та конкретних випадків, коли позивачу було перекрито заїзд на прибудинкову територію. Додав, що позивач та він фактично проживають у різних частинах будинку, мають окремі входи до квартир, прибудинкова територія до будинку має два окремих входи із АДРЕСА_1 , отже жодних перешкод у користуванні прибудинковою територією позивачу ніхто не чинить. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні заїздом загального користування та господарськими спорудами, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені відповідачем цегляні та металеві стовпці та огорожа на заїзді загального користування обмежує позивача в праві користування земельною ділянкою загального користування, оскільки встановлена на такій та ускладнює прохід та проїзд. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 проживають в будинку АДРЕСА_1 , який знаходиться у приватній власності співвласників багатоквартирного будинку відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 31.05.1996 року та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що розташований на земельній ділянці 767,8 кв.м на якій також розміщені господарські будівлі. Вказана земельна ділянка перебуває в комунальній власності відповідно до технічного паспорту. До будинку з центральної дороги веде заїзд загального користування, яким користуються усі мешканці будинку. В кінці травня відповідач без згоди інших співвласників самовільно розпочав забудову території загального користування, встановивши цегляні та металеві стовпці вздовж заїзду загального користування та огорожі. З цього приводу позивач зверталася до Залізничної районної адміністрації м. Львова, ЛКП «Сяйво», інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, Львівської міської ради з вимогою дати оцінку таким діям відповідача та прийняти відповідне рішення, вчинити дії по захисту прав громадян, однак, такі дії відповідача залишилися без реагування. Згідно Акту обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 14.11.2018 року, комісією встановлено, що мешканцем будинку АДРЕСА_2 здійснено самовільне встановлення огорожі з вул. Ботанічної , змістивши її до будинку № 11 орієнтовно на 1,5 м та встановивши огорожу на металевих стовпцях між будинками № 11 та № 13 . Своїми діями ОСОБА_1 унеможливив проїзд до гаражних боксів мешканців будинку № 11 та № 13 . Разом з тим, гр. ОСОБА_1 встановив додаткову огорожу орієнтовною довжиною 3 м біля гаражних боксів, якими користуються мешканці будинку АДРЕСА_1 районною адміністрацією дозвіл на встановлення огорожі гр. І. Сколоздрі не надавався. Згідно ст. 319, 391 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Частиною другою статті 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Згідно п.33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснив, що позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача. Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою цієї статті. Суд першої інстанції, правильно визначившись із характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, прийшов до вірного висновку про те, що ОСОБА_1 самовільно встановивши цегляні та металеві стовпці та огорожу на заїзді загального користування, порушив права ОСОБА_2 щодо належного користування землями загального користування (проходу, проїзду тощо), у зв`язку з чим таке право підлягає захисту шляхом зобов`язання демонтувати бетонні та металеві стовпці та огорожу з заїзду загального користування до будинку АДРЕСА_1 . Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, а відтак апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.374 ч.1 п.1, 375, 383,384, 389- 391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 13.04.2020 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Курій Н.М. Мельничук О.Я.