Постанова Львівський апеляційний суд № 462/6414/18

Справа № 462/6414/18 Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І. Провадження № 22-ц/811/24/20 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Категорія:47 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: судді-доповідача: Левика Я.А., суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львовіцивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 таПершого заступника прокурора Львівської областіна рішення Городоцького районного суду Львівської області в складі судді Яворської Н.І. від 21 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Львівської області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, - в с т а н о в и л а : рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) з єдиного казначейського рахунку в порядку відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 141 954 грн. (сто сорок одну тисячу дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 та Перший заступник прокурора Львівської області. В апеляційні скарзі ОСОБА_1 просить рішення змінити збільшивши суму відшкодування, стягнути з Державної казначейської служби шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, у сумі 159 112 гривень. Вважає, що дане рішення повинно бути змінене в частині суми відшкодування, оскільки судом при розгляді справи та ухваленні рішення було допущено невідповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права. Зазначає, що для розрахунку розміру відшкодування необхідно було брати мінімальну заробітну плати станом на 2019 рік, що і було ним розраховано в заяві про збільшення позовних вимог та безпідставно не взято в повній мірі до уваги судом. Зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно тлумачено ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 та не в повній мірі застосовано норми ч.3 ст. 13 Цього Закону. Таким чином, незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, які виразилися у незаконному повідомленні про підозру та незаконному засудженні йому було заподіяно моральну шкоду у формі незаконного перебуванні під слідством та судом протягом 38 місяців (з 30.07.2014 по 03.10.2017 років) та 4-х порушених прав законодавства, оцінюється у 159 112 гривень (38 х 4173 = 158 574 + (4173=134 та 134 х 4 =538)). Проте суд першої інстанції, всупереч вказаним нормам Закону та положенням судової практики, стягнув з відповідача меншу суму відшкодування, від тієї, яка йому належить і повинна була бути стягнена в його користь. В апеляційній скарзі Перший заступник прокурора Львівської області просить рішення скасувати та прийняте нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що висновки судом зроблено з порушенням ст. 263 ЦПК України без повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи. Вказує, що прокуратура області не погоджується з вказаним рішенням суду, оскільки вважає, що таке є необґрунтованим та незаконним, а також, ухвалене з порушенням норм матеріального права, без дотримання норм процесуального права. Зазначає, що із вирку суду вбачається, що до суду разом із обвинувальним актом надійшла угода про примирення між сторонами кримінального від 30.07.2014 року, укладена між потерпілим та обвинуваченим. Вказує, що ОСОБА_1 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні за ч. 1 ст. 185 КК України і зобов`язався беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні. У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 просив угоду про примирення, укладену між ним та потерпілим затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання та інші передбачені угодою заходи. Зазначає, що ОСОБА_1 на досудовому розслідуванні та судовому розгляді вводив в оману слідство та суд і цим сприяв незаконному обвинуваченню, а тому не має права на відшкодування шкоди. Однак ці доводи судом не взято до уваги та не надано жодної правової оцінки. Звертає увагу, що не можна приймати до уваги твердження позивача, про те, що визнавальні покази ним давалися під тиском, оскільки такі факти не підтверджені жодними доказами, зокрема показаннями свідків, рішеннями судів тощо. Більше того, ним не було зроблено таких заяв при розгляді судом угоди про визнання винуватості. Зазначає, що в матеріалах позовної заяви відсутні будь які докази того, що дії чи бездіяльність органів досудового слідства та прокуратури визнано в судовому порядку протиправними чи такими, що завдали шкоди позивачу, а отже відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзивів на позовну заяву, відповідей на відзиви на позовну заяву, позовної заяви про збільшення позовних вимог, відзиву на позовну заяву про збільшення позовних вимог апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу та письмових пояснень у суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, а апеляційна скарга Першого заступника прокурора Львівської областідо задоволення не підлягає з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. ст. 12, 80, 81 ЦПК України, ст. 56 Конституції України, п.1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 16, 1176 ЦК України, п.17 ч.3 ст. 42, ч.1 ст. 130 КПК України, ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодуванням шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», п.1 ст.1, ст.2, п.5 ст. 3, ст. 4, ч.ч.2,3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства прокуратури, суду», п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової шкоди)», Закон України «Про державний бюджет України на 2018 рік», п. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, п.п.4,5 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 15 квітня 2015 року №215, та задовольняючи частково позов, виходив з того, що 29 липня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у таємному викраденні чужого майна, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України. Вироком Галицького районного суду м. Львова від 11.08.2014 ( ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України та призначено покарання у виді 850 грн. штрафу в дохід держави. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 не обирався. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 31.10.2014 апеляційну скаргу адвоката Цаплак М.І. задоволено частково, а вирок суду першої інстанції скасовано і призначено новий розгляд в іншому складі суду. За результатами нового судового розгляду цієї справи згідно вироку Галицького районного суду м. Львова від 23.12.2015 позивача визнано невинуватим і повністю виправдано. За апеляційною скаргою прокурора Львівської місцевої прокуратури №1Топілко І.М. вирок Галицького районного суду м. Львова від 23.12.2015 відносно ОСОБА_1 скасовано у зв`язку з порушенням правил підсудності. Дану справу в подальшому скеровано для нового судового розгляду в Городоцький районний суд Львівської області. Відповідно до вироку Городоцького районного суду Львівської області від 16.06.2016 ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.185 КК України визнано невинуватим та виправдано, вирішено питання речових доказів. Вказаний вирок набув законної сили 27.12.2016, що підтверджується ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.10.2017 за касаційною скаргою прокурора. Суд встановив, що фактично незаконне перебування позивача під слідством було у період з 30.07.2014 до 27.12.2016, тобто до часу набрання вироком суду від 16.06.2016 законної сили. За час незаконного перебування під слідством та судом, позивач ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди, яка полягає у психічних стражданнях, перебування у стані безперервного нервового стресу. Притягнення позивача до кримінальної відповідальності позбавила його шансу будувати власне життя, робити кар`єру. Позивач протягом даного часу змушений був терпіти обмеження прав, що суттєво відзначилося на його психологічному стані. Таким чином, змінився його звичний життєвий уклад, а в результаті весь цей час він перебував у стані психологічного напруження і стресі. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» встановлено мінімальну заробітну плату - 3723 грн. Отже, виходячи з мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи, позивачу підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 141 954 грн. (38 місяців 4 дні - час незаконного перебування під слідством ОСОБА_1 38 х 3723=141474+(3723/31=120 та 120 х 4=480)) Суд вважав, що вказаний розмір завданої моральної шкоди є таким, який має бути відшкодований за відповідний період, внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності. Зазначений розмір завданої моральної шкоди відповідає вимогам Закону України "Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства прокуратури, суду". Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначив залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості. На підставі викладеного, з огляду на принцип справедливості, виваженості та з урахуванням того, що позивач звернувся до суду не за територіальністю, що також вплинуло на час розгляду справи, отже суд вважав за справедливе рахувати строк розгляду справи в суді з дати ували судді, тому розмір завданої моральної шкоди позивачу становить 141 954 грн., а не 159 112 грн., як про це просив позивач. Суд не приймав доводів представника відповідача та прокурора про відмову в позові за відсутності підстав, оскільки такі суперечать висновкам Верховного Суду України (Постанова від 24.04.2017 у справі №760/23169/14-ц; Постанова від 14.08.2019 у справі №182/6496/17; пр.№61-48549св18). Суд зазначив, що відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845. Врахувавши вищевикладені норми, суд вважав, що стягнення на користь позивача з Державного бюджету України повинно відбуватись через Державну казначейську службу України. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, однак у певній його частині таким не відповідають; а також у певній частині обставини, які суд вважав встановленими не доведені, а тому рішення суду підлягає зміні. 8.10.2018р. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Львівської області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, у якому просив: стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, у сумі 141 954 гривні. Свої вимоги мотивував тим, що 03.04.2014 СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області внесені відомості до ЄРДР і щодо нього розпочато розслідування. 29.07.2014 року йому слідчим Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області повідомлено про підозру за ч.1 ст.185 КК України. Справу направлено для розгляду в Галицький районний суд м. Львова. (№461/9144/14-к).Вказує, що вироком Галицького районного суду м. Львова від 11.08.2014 його було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України та призначено покарання у виді 850 грн. штрафу в дохід держави.Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 31.10.2014 апеляційну скаргу адвоката Цаплака М.І. задоволено частково, а вирок суду першої інстанції скасовано і призначено новий розгляд в іншому складі суду. За результатами нового судового розгляду цієї справи його було повністю виправдано у висунутому обвинуваченні, про що Галицький районний суд м. Львова постановив виправдувальний вирок від 23.12.2015.За апеляційною скаргою прокурора даний вирок суду було скасовано у зв`язку з порушенням правил підсудності та справу в подальшому скеровано для нового судового розгляду в Городоцький районний суд Львівської області.Згідно вироку Городоцького районного суду Львівської області від 16.06.2016 його визнано невинуватим та виправдано, вирішено питання речових доказів. Вказаний вирок набув законної сили 27.12.2016, що підтверджується ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.10.2017 за касаційною скаргою прокурора.Посилаючись на норми ЦПК України, КПК України та Конституції України зазначає, що він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав органами досудового слідства. Згідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 року установлено мінімальну заробітну плату на 2019 рік у місячному розмірі 4173 грн.З урахуванням викладеного та того, що він перебував під слідством та судом з 30.07.2014 (дата складання обвинувального акту у кримінальній справі) по 03.10.2017 (дата винесення ухвали Вищим спеціалізованим судом України) розраховує розмір мінімального відшкодування йому моральної шкоди - 141954 грн. Оскільки, протягом цього періоду був у постійному психологічному напруженні, що негативно вплинуло на його психологічний стан, працездатність, продуктивність праці та відносини в сім`ї. Обмеження щодо неможливості виїзду за межі Львівської області негативно впливали на його заробіток. 22.08.2019р. ОСОБА_1 подав суду позовну заяву про збільшення позовних вимог, у якій посилаючись на збільшенням розміру мінімальної заробітної плати до 4173 грн. у 2019 році, просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, у сумі 159 112 гривень. Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано, - 29 липня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у таємному викраденні чужого майна, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України (а.с.5). Вироком Галицького районного суду м. Львова від 11.08.2014 (а.с.6) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України та призначено покарання у виді 850 грн. штрафу в дохід держави. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 не обирався. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 31.10.2014 апеляційну скаргу адвоката Цаплак М.І. задоволено частково, а вирок суду першої інстанції скасовано і призначено новий розгляд в іншому складі суду. За результатами нового судового розгляду цієї справи згідно вироку Галицького районного суду м. Львова від 23.12.2015 позивача визнано невинуватим і повністю виправдано (а.с.7-9). Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 березня 2016 року апеляційну скаргу прокурора Львівської місцевої прокуратури №1 Топілко І.М. задоволено, вирок Галицького районного суду м. Львова від 23.12.2015 року відносно ОСОБА_1 скасовано у зв`язку з порушенням правил підсудності. Дану справу в подальшому скеровано для нового судового розгляду в Городоцький районний суд Львівської області (а.с.10). Відповідно до вироку Городоцького районного суду Львівської області від 16.06.2016 ОСОБА_1 у пред?явленому обвинуваченні за ч.1 ст.185 КК України визнано невинуватим та виправдано, вирішено питання речових доказів (а.с.11-12). Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 грудня 2016 року апеляційну скаргу прокурора Львівської місцевої прокуратури №1 Топілко І.М. залишено без задоволення, а вирок Городоцького районного суду Львівської області від 16.06.2016 року залишено без змін (а.с. 13-14) Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 жовтня 2017 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.15-18). Отже, слід вважати, що ОСОБА_1 з 30 липня 2014 року по 03 жовтня 2017 року, тобто 38 місяців та 4 дні незаконно перебував під слідством і судом. Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ч ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу тощо відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Встановивши, що згідно вироку, який набрав законної сили, а також був переглянутий та залишений без змін судом касаційної інстанції, позивач був визнаний невинним і по суду виправданим за відсутністю у його діях складу злочину, врахувавши фактичні обставини справи, зокрема, тривалість перебування позивача під слідством і судом, що негативно вплинуло на звичний уклад життя, тобто зумовило моральні страждання і переживання, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про необхідність задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди. Однак, відповідно до положення ч.3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів розслідування, прокуратури і суду», згідно з яким відшкодування моральної шкоди проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, суд першої інстанції повинен був виходити із мінімального розміру заробітної плати, встановленого на час розгляду справи у суді у розмірі 4173 грн. (Закон України «Про державний бюджет на 2019 рік»). Натомість суд першої інстанції, помилково взяв до уваги розмір мінімальної заробітної плати встановлений на 2018 рік (час звернення до суду), що у даному випадку значення не має зважаючи на те, що справа розглядалась у суді першої інстанції фактично у 2019 році. Подання ж позову у інший суд не за встановленою підсудністю не можна ставити позивачу у вину, оскільки такий не має спеціальної юридичної освіти та таке подання не слід вважати умисним чи недобросовісним та враховувати при визначенні розміру моральної шкоди, визначаючи її тим більше на рівні мінімально визначеної законом. Згідно з пунктами 5 та 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів розслідування, прокуратури завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Тому суду першої інстанції слід було стягнути 159 112 гривень (38 х 4173 = 158 574 + (4173=134 та 134 х 4 =538), як про це вказував позивач. Щодо доводів апеляційної скарги прокуратури то слід вказати наступне. Так, судовий розгляд кримінальної справи щодо позивача був зумовлений самим фактом притягнення такого до кримінальної відповідальності органом досудового слідства за погодженням із органами прокуратури. Тривалий час судового розгляду кримінальної справи, також, був зумовлений необхідністю повно та всебічно оцінити обставини справи, а також необхідністю перегляду вироку за апеляційними та касаційною скаргою, які подавалися прокурорами у тому числі. Відтак з вини органу досудового розслідування, який визнав злочином дії позивача, які об`єктивно не містили складу інкримінованих йому правопорушень, що порушувало приписи ст. 7 КК України, ст. 6 КПК України (у редакціях чинних на час порушення даної кримінальної справи), а також безпосередньо з вини органів прокуратури, які всупереч покладеним на неї обов`язкам здійснювати нагляд за дотримання законності органами досудового розслідування, запобігати випадкам безпідставного та необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності громадян - ст. 100 КПК України, ст.ст. 1, 4, 6, 29 Закону України «Про прокуратуру», в редакції закону № 1789-XII, прийняла рішення про затвердження обвинувачення щодо позивача, скерування вказаної кримінальної справи до суду і протягом 2014-2017 років послідовно підтримувала державне обвинувачення у вказаній справі, при цьому наполягала на винуватості позивача у скоєнні злочинів, отже саме органи прокуратури, зокрема, і Львівської області своїми неправомірними діями у формі скерування до суду справи за об`єктивної відсутності в діях обвинуваченого складу злочину, а також безпідставного оскарження законних та обґрунтованих судових рішень у цій справі спричинилася до значного затягування часу судового розгляду вказаної кримінальної справи та поглиблення страждань позивача. Отже, вина органів досудового слідства та прокуратури у заподіянні позивачу моральної шкоди через незаконні дії у формі неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності, скерування справи за необґрунтованими звинуваченнями до суду та небажання визнати неправомірність своїх дій уже на стадії судового розгляду, наслідком чого став довготривалий період обмеження його прав та особистих свобод гарантованих ст.ст. 28, 29, 32, 42 Конституції України - права на повагу до гідності, невтручання у особисте та сімейне життя, свободи пересування, вільного вибору місця проживання, недоторканості особи, свободи економічних прав, в тому числі права на вільну працю, є доведеною належними та допустимими доказами. У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Тому, на думку колегії суддів, судом першої інстанції правильно враховано тривалий термін досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи щодо позивача (більше 3 років), що становить більше 10 % загальної тривалості життя позивача і близько 30% тривалості життя позивача від часу його повноліття та фактично майже 1/4 частину свого продуктивного життя позивач був змушений присвятити захисту від безпідставних та незаконних звинувачень і ця втрата життєвого часу є фактично невиправною, а тому сама ця довготривала життєва фрустрація об`єктивно свідчить про глибокі душевні страждання позивача. Крім цього, доводи відзиву на апеляційну скаргу ДКС України, що при розрахунку відшкодування завданої моральної шкоди необхідно виходити із розміру прожиткового мінімуму в сумі 1762 грн. відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не заслуговують на увагу, оскільки відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року до спірних правовідносин відсутні. Щодо доводів цього ж відзиву про те, що судом помилково взято до уваги кінцеву дату перебування позивача під слідством і судом як дату постановлення судового рішення судом касаційної інстанції, а не апеляційним судом (коли рішення набрало законної сили), то такі теж слід вважати помилковими, оскільки слід вважати що моральні переживання у позивача однозначно продовжувалися і у період касаційного перегляду справи, оскільки лише після такого перегляду слід вважати рішення суду зміненим бути не може та стає остаточним. А, крім цього, таких моральних переживань не могло не бути зважаючи на те, що скасування рішень судами вищих інстанцій у справі позивача мали місце неодноразово і до цього і це не могло не вселяти сумніви та непевність у остаточності останнього судового рішення, яке переглядалось у касаційному суді, у позивача та, як наслідок, моральні переживання. Зважаючи на вказане рішення суду першої інстанції слід вважати таким, що ухвалене без дотримання вимог закону в повній мірі та без повного вирахування згаданих обставин, що мають істотне значення для вирішення спору. Тому, рішення суду слід змінити збільшивши розмір моральної шкоди, яку слід стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів на користь ОСОБА_1 з єдиного казначейського рахунку з 141954 грн. до 159112грн. Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 слід визнати обґрунтованими та апеляційну скаргу слід задовольнити, як і сам позов в повному обсязі. Доводи ж апеляційної скарги Першого заступника прокурора Львівської області слід відповідно визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.3, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Львівської областіна рішення Городоцького районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року - змінити. Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Львівської області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду - задовольнити. Стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) з єдиного казначейського рахунку в порядку відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 159112 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 24 квітня 2020 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Л.Б. Струс М.М. Шандра