Постанова Вінницький апеляційний суд № 129/2322/19

Справа № 129/2322/19 Провадження № 22-ц/801/696/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондар О. В. Доповідач:Міхасішин І. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2020 рокуСправа № 129/2322/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниці цивільну справу № 129/2322/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 26 грудня 2019 року, повний текст якого складено того ж дня, ухвалене у складі судді Бондар О.В., встановив: В серпні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16 серпня 2010 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 13 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Відповідач погодився, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг у «ПриватБанку», затверджених наказом № СП -2010-256 від 06 березня 2010 року та «Тарифами Банку», розміщених на сайті банку www.privatbank.ua. складає між ним та банком Договір про надання кредиту. Пунктом 1.1.7.42 Договору сторони визнали, що дія договору закінчується в момент закриття останнього рахунку/депозиту клієнта, відкритого в рамках договору або підпадаючого під дію договору, а також при закінченні використання послуг банку, передбачених договором. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 30 червня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 856847,76 грн, яка складається з 12964,59 грн заборгованість за кредитом (тіло кредиту), 843283,17грн заборгованість за процентами за користування кредитом, 600,00 грн заборгованість за пенею та комісією. Заочним рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2014 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» стягнута заборгованість за кредитом в сумі 20958,35 грн, з яких 12964, 59 грн заборгованість за тілом кредиту, 5869, 55 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 650, 00 грн- заборгованість по комісії та пені; 500, 00 грн штраф (фіксована частина), 974, 21 грн штраф (процентна складова). З урахуванням стягнутої заборгованості за рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2014 року заборгованість за процентами за кредитом становить 867413,62 грн. Оскільки законодавством не передбачено обов`язок вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, кредитодавець має право на свій розсуд стягнути з боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь, з урахуванням стягнутих сум за рішенням суду, заборгованість за відсотками за кредитним договором б/н від 16 серпня 2010 року в сумі 114767,69 грн за період з 31 березня 2019 року по 30 червня 2019 року. Заочним рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 26 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява позичальника від 16 серпня 2010 року не містить погодженої процентної ставки за договором, в матеріалах справи відсутні підтвердження, що відповідач ознайомився з доданими до позовної заяви Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг і погодився з ними підписуючи анкету-заяву, а також, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах розмірах і у порядках нарахування. Вказані Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містять підпису позичальника, а тому такі умови не можуть бути визнані частиною кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Сума заборгованості непогашеного тіла кредиту відповідача перед банком стягнута за рішенням суду, яке набрало законної сили, тому підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту та по відсоткам за користування кредитом в розмірі 114767, 69 грн відсутні. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначав, що між банком та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви від 16 серпня 2010 року, в якій позичальник висловив згоду з формою договору та його умовами. Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є помилковим, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, підпис позичальника у яких не потрібен. При цьому суд першої інстанції не дослідив належним чином докази у справі, а саме анкету-заяву та довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», які підписані відповідачем, у яких погоджено тип картки, кредитної лінії, пільговий період, валюту кредитування, базову відсоткову ставку, розмір щомісячних платежів, термін їх внесення, пеню за невчасне погашення заборгованості, штраф та комісію. Відмова у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків порушує принципи платності кредитного договору і порушує норми матеріального та процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення, з таких підстав. Відповідно до частин першої - п`ятої ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. По справі встановлено, що 16 серпня 2010 року ОСОБА_2 підписав анкету-заяву про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», згідно з якою ідентифікував себе і виявив бажання оформити платіжну картку «Універсальна», з бажаним кредитним лімітом 6000 грн. Позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Позичальник визнав, що ознайомився і згоден з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Умови і правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Позичальник зобов`язався виконувати Умови і правила надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з ними на сайті ПриватБанку. Згідно з довідкою про Умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» за договором SAMDN50OTCSAMDN50OTC641557, ОСОБА_1 , з якою 16 серпня 2010 року ознайомився позичальник, що підтвердив своїм підписом, відповідачеві було відкрито відновлювальну кредитну лінію з пільговим періодом 55 днів зі сплатою 2,5 % щомісячно на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році та щомісячних платежів (які включають плату за користування кредитними коштами у звітному періоді) 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості до 25 числа місяця, наступного за звітним. За несвоєчасне погашення заборгованості позичальник сплачує пеню, за формулою ПЕНЯ= пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) = (базова відсоткова ставка за договором) /30 нараховується за кожен день прострочки кредиту; пеня (2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн щомісячно, нараховується 1 раз в місць, за наявності прострочки за кредитом чи процентами 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму від 50 грн і більше. За порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, передбачених договором більше ніж на 30 днів позичальник сплачує штраф 500 грн + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених відсотків і комісій. До анкети-заяви позивачем додано Умови та правила надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (а.с. 12-35). Заочним рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2014 року у справі № 129/3156/14-ц, яке набуло законної сили 10 лютого 2015 року, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № б/н на відкриття карткового рахунку від 16 серпня 2010 року станом на 30 вересня 2014 року в розмірі 20 958, 35 грн. Зазначеним рішенням встановлено, що заборгованість складається з: 12964,59 грн заборгованість за тілом кредиту, 5869, 55 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 650, 00 грн- заборгованість по комісії та пені, 500, 00 грн штраф (фіксована частина), 974, 21 грн штраф (процентна складова). Згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно з розрахунком, наданим позивачем, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань з кредитним договором, утворилася заборгованість, яка станом на 30 червня 2019 року становить 856847,76 грн, яка складається з 12964,59 грн заборгованість за кредитом, 843283,17 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, 600,00 грн заборгованість за пенею та комісією. В серпні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням сум, стягнутих за рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2014 року, просило стягнути за період з 31 березня 2019 року по 30 червня 2019 року різницю між нарахованими станом на 30 червня 2019 року відсотками за користування кредитом та стягнутими відсотками за судовим рішенням. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом ст. 75 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1,2 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК), Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України). Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з частиною 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. 16 серпня 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву та довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», якими підтверджено видачу кредитної картки, її тип, порядок погашення заборгованості, вказано розмір базової відсоткової ставки, термін пільгового періоду, відповідальність за порушення грошового зобов`язання у вигляді штрафів та пені. З такими умовами ОСОБА_2 погодився, підписавши довідку про Умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», зокрема, відповідачем погоджено базову відсоткову ставку у розмірі 2,5% щомісячно на залишок заборгованості. За змістом підписаної позичальником анкети-заяви «Тарифи» є складовою частиною договору про надання банківських послуг. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що сторонами не погоджено ціну договору у вигляді плати за користування кредитними коштами та розмір процентної ставки, є помилковим, який не відповідає обставинам справи, до якого суд дійшов без належного дослідження доказів у справі та доводів позивача. Таким чином, відмова судом першої інстанції у стягненні відсотків за договором за наведених у судовому рішенні підстав є необґрунтованою та безпідставною. Також є безпідставним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, з підстав, що ця сума вже стягнута за судовим рішенням, яке набрало законної сили, оскільки з такими вимогами позивач не звертався. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Водночас, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення процентів за користування кредитним коштами за період з 31 березня 2019 року по 30 червня 2019 року з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). За змістом п. 1.1.3.2.2. Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 у випадках порушення держателем чи довіреною особою вимог чинного законодавства України і/або умов цього договору і /або у випадку виникнення овердрафту банк має право призупинити проведення розрахунків по карті ( заблокувати карту) і /або визнати карту недійсною до моменту усунення вказаних порушень, а також вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком сумі у випадку невиконання держателем і /або довіреною особою держателя своїх боргових зобов`язань за цим договором. Апеляційним судом встановлено, що за змістом погоджених сторонами умов кредитування, позичальником на погашення заборгованості за кредитом повинен був сплачуватися щомісячний платіж в розмірі 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості до 25 числа місяця, наступного за звітним. Як встановлено заочним рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2014 року у справі № 129/3156/414-ц ПАТ КБ «ПриватБанк» 18 листопада 2014 року звернувся позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості станом на 30 вересня 2014 року в розмірі 20958,35 грн, з яких 12964,59 грн заборгованість за тілом кредиту, 5869, 55 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 650, 00 грн- заборгованість по комісії та пені; 500, 00 грн штраф (фіксована частина), 974, 21 грн штраф (процентна складова). З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, видно що станом на 30 вересня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становила 12964,59 грн заборгованість за тілом кредиту (в тому числі 11542,41 грн залишок поточної заборгованості за наданим кредитом та 1422, 18 грн залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом; 5869,55 грн загальний залишок заборгованості за відсотками ( нарахованих на залишок поточної та простроченої заборгованості) та 650 грн сума комісії та пені. З наданої виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 19 серпня 2010 року по 08 лютого 2020 року встановлено, що останній раз позичальник користувався кредитним лімітом шляхом зняття готівки в банкоматі банку 23 січня 2014 року. Залишок після операції -12964,59 грн. Жодних інших операцій за ініціативою позичальника з цього часу по картковому рахунку проведено не було. Подальші операції за рахунком проводилися банком самостійно шляхом нарахування штрафів за прострочку по кредиту, нарахування відсотків за прострочений кредит та їх списання. Аналіз зібраних у справі доказів свідчить про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» 18 листопада 2014 року звертаючись з позовом до ОСОБА_1 , заявив вимогу про стягнення з позичальника усієї суми заборгованості, нарахованої за договором від 16 серпня 2010 року, включаючи поточну і прострочену заборгованість. Виходячи з чого, банк скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 серпня 2010 року, і така вимога була задоволена судом в повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження 14-154цс18), наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені. Суд першої інстанції зазначених вимог закону та обставин справи не врахував, не звернув увагу на те, що банк скористався правом дострокового повернення кредитних коштів, внаслідок чого змінив строк виконання основного зобов`язання, а зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитним договором. Таким чином, підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 31 березня 2019 року по 30 червня 2019 року відсутні. У зв`язку з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенням норм процесуального і неправильним застосуванням норм матеріального права, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок щодо підстав відмови у стягненні процентів за кредитним договором, що відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні вимог про стягнення процентів за користування кредитом з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 374, 376, 381,382, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 26 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: вулиця Грушевського, 1Д, м .Київ, код ЄДРПОУ 14360570); відповідач ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Головуючий І.В. Міхасішин Судді Ю.Б. Войтко І.М. Стадник