Постанова 4804 № 222/1100/19

22-ц/804/1678/20 222/1100/19 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 квітня 2020 року м. Маріуполь Єдиний унікальний номер 222/1100/19 Номер провадження 22-ц/804/1678/20 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М., Попової С.А., секретар судового засідання Галстян Г.Г. сторони : позивач - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» відповідач - ОСОБА_1 розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» на рішення Володарського районного суду Донецької області від 10 березня 2020 року, у складі судді Подліпенця Є.О., дата складення повного судового рішення 16 березня 2020 року, в с т а н о в и в: У липні 2019 року АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до укладеного договору без номеру від 15 вересня 2011 року банк, надав відповідачу кредит у розмірі 4000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконував, заборгованість за кредитним договором станом на 30 квітня 2019 року виникла в сумі 110618,25 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 3231,56 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 98454,23 грн, заборгованості за пенею та комісією в сумі 3188,73 грн, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, а саме: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 5243,73 грн - штраф (процентна складова). Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 110618,25 грн та судовий збір у розмірі 1921 грн. Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 10 березня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором (тіло кредиту) № б/н від 15 вересня 2011 року, яка виникла станом на 30 квітня 2019 року, в розмірі 3231,56 грн та судові витрати у виді судового збору в розмірі 56,10 грн, а всього 3287,66 грн. Не погодившись з зазначеним рішенням АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду в частині відмови у позові, ухвалити нове судове рішення та задовольнити позовні вимоги банку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає необґрунтованими висновки суду про відмову у позові про стягнення заборгованості по процентам, заборгованості за пенею та комісією, а також штрафів. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить судове рішення залишити без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає обставинам справи та правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 03 липня 2019 року. Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явилися; про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належними чином; клопотання про відкладення розгляду справи не подали; просили вирішити спір у їх відсутність. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дотримуючись принципу диспозитивності, у разі подання апеляційної скарги на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення суду першої інстанції ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення (п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»). Отже, судове рішення переглядається тільки в частині доводів апеляційної скарги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про відмову у стягненні заборгованості за процентами, пені та комісії, штрафів. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що між та ОСОБА_1 укладений кредитний договір без номеру від 15 вересня 2011 року, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 4000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. При цьому ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір. Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 активно користувався кредитною карткою, знімав готівкові кошти, розраховувався ними та здійснював поповнення картки, останній раз поповнив свою кредитну картку в терміналі самообслуговування 24 квітня 2017 року на суму 500,00 грн. Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача перед АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за кредитним договором № б/н від 15 вересня 2011 року, станом на 30 квітня 2019 року становить 110618,25 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 3231,56 грн, заборгованості за відсотками в сумі 98454,23 грн, заборгованості за пенею та комісією в сумі 3188,73 грн, заборгованості по штрафам в сумі 5743,73 грн. ОСОБА_1 згідно кредитного договору № б/н від 15 вересня 2011 року отримав картки № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , остання з них з має термін дії до 09.2020 року. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК», суд першої інстанції виходив з того, що у анкеті-заяві позичальника на видачу кредиту від 15 вересня 2011 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язань, а тому, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, а також заборгованості по сумам штрафу задоволенню не підлягає через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу. Свої висновки суд обґрунтував правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 03 липня 2019 року справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. З висновками суду в цій частині погодитися не можна. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). При цьому, за вимогами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності з вимогами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків. Відповідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з позовної заяви АТ КБ «ПРИВАТБАНК», позивач обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення заборгованості за процентами посилався на те, що такі умови договору були узгоджені між сторонами і оскільки ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, він погодився на встановлені Тарифи банку, які передбачали оплату процентів, пені та комісії, а також штрафу на користь позивача. У письмових поясненнях на позов ОСОБА_1 вказував, що він підписав анкету-заяву від 15 вересня 2011 року, користувався кредитною карткою банку, на якій було встановлено кредитний ліміт 4000 грн, але будь-якого договору він не підписував, а тому згоди на встановлення банком умов та правил надання кредиту не давав; представлені банком документи не можуть підтвердити факт існування боргу, оскільки ці документи не є первинними бухгалтерськими документами. Д оводи відповідача про відсутність договірних відносин з банком спростовуються матеріалами справи. На підтвердження своїх вимог до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по процентам позивач надав суду першої інстанції анкету-заяву від 15 вересня 2011 року, з якої вбачається, що боржник приєднався до Тарифів банку, довідку про умови кредитування з підписом відповідача, розрахунок заборгованості за процентами, виписку про рух коштів по рахунку відповідача за період з 01 вересня 2011 року по 06 серпня 2019 року, довідку про строк дії кредитних карток (а.с.6-13,77-84). Однак, відмовляючи у позові про стягнення заборгованості по процентам, суд першої інстанції зосередив свою увагу на анкеті-заяві відповідача, де дійсно не обумовлювалась процентна ставка, але не зважив на наявну у справі довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка була підписана позичальником 15 вересня 2011 року і в якій сторонами договору була узгоджена процентна ставка за користування кредитними коштами на рівні 2,5% в місяць або 30% річних, що в розумінні ст. 628 ЦК України є обов`язковим до виконання ОСОБА_1 . Таким чином, наявними у справі матеріалами підтверджено, що укладений між сторонами кредитний договір складається з ряда позицій, що у сукупності визначають кредитний ліміт і обсяг плати за користування ним. З урахуванням пояснень сторін, викладених письмово суду першої інстанції, представлених доказів та норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у позові про стягнення заборгованості по процентам, як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним, оскільки вимоги банку до відповідача щодо стягнення процентів були обґрунтованими. Тому, рішення суду першої інстанції про відмову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у позові про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам підлягає скасуванню. Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що представлені позивачем докази у вигляді розрахунку заборгованості та виписки по рахунку не є тими первинними бухгалтерськими документами, які дають право стверджувати про існування кредитного договору та відповідальності за порушення умов його виконання, колегія суддів вважає безпідставними. Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14 цс 14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом користування кредитними коштами є виписка по рахунку, яка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Мінюсту від 12 квітня 2012 року № 578/5. Згідноз п.5.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим Постановою НБУ від 18 червня 2003 № 254, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2003 року за № 559/7880, особові рахунки та виписки з них є регістрами, які Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованогоп ервинного документа (паперового або електронного) (п.5.1. цього Положення). Розмір заборгованості за тілом кредиту підтверджений виписками по особовим рахункам, в яких міститься повна інформація про рух коштів на рахунках, відображення всіх операцій за кредитними договорами за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей за договором. Як вбачається з виписки по рахунку, відповідач після отриманняя карти активно користувався кредитнимти коштами: неодноразово здійснював операції як щодо знятття готівки з карткового рахунку, розраховувався за придбані товари, так і частково погашав заборгованість по кредиту. Отже ці докази є належними та допустимими, але не враховані судом першоїі інстанції, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про відмову у стягненні заборгованості по процентам. Разом з тим, з заяви ОСОБА_1 поданої суду першої інстанції, вбачається, що свої вимоги про погашення заборгованості позивач пред`явив до нього за межами строку позовної давності і тому, вирішуючи спір відповідач просив застосувати строки позовної давності до вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.61). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц (провадження 14-96цс18) зазначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). З наведеного вбачається, що суд застосовує позовну давність у тих випадках, коли є підстави для задоволення позовних вимог, проте позивачем було пропущено передбачений законом строк позовної давності. Апеляційний суд вважає, що позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо стягнення заборгованості по процентам були обґрунтованими. Встановлено, що кредитний договір було укладено 15 вересня 2011 року і відповідач отримав першу кредитну картку № НОМЕР_1 . Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_1 отримав три кредитні картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 і строк дії останньої визначено до вересня 2020 року; останній платіж в рахунок виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 здійснив 24 квітня 2017 року на суму 500 грн. Оскільки загальний строк позовної давності для захисту порушеного права встановлений у три роки, а позов до суду АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подано 04 липня 2019 року, тобто в межах строку позовної давності, то це свідчить про те, що позивач не пропустив строки звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості по процентам. Разом з тим, визначений позивачем розмір заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 98 454,23 грн суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді, а саме базова ставка за процентами за користування кредитними коштами, зазначена у довідці становить 2,5 % на місяць, проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались відсотки як у передбаченому розмірі - 30% на рік, так і у підвищеному розмірі, а саме: 2,9 % та 3,6 % на місяць (відповідно 34,80% та 43,20% на рік). Оскільки позивач не повідомив ОСОБА_1 про збільшення процентної ставки, вимоги про стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню виходячи з процентної ставки 2,5 на місяць (30% на рік (а.с.13). Розмір заборгованості по процентам в даному випадку визначається в сумі 2781,44 грн та розраховується наступним чином: 3231,56 (заборгованість за кредитом) х 0,083% (процентна ставка в день (30% (ставка на рік):360(кількість днів у році) х 1037(кількість днів з 05 липня 2016 року по 30 квітня 2019 року). Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав необґрунтованості є помилковим, оскільки, відповідач, підписуючи 15 вересня 2011 року анкету-заяву, також підписав довідку про ознайомлення із умовами кредитування, тобто відповідач погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування, в тому числі щодо оплати процентів. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви, відповідає вимогам статей 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання, а тому висновки суду першої інстанції про недоведеність узгодження між сторонами договору розміру та порядку оплати процентів за користування кредитними коштами - є безпідставними. Отже, дійшовши висновку про часткове задоволення апеляційної скарги АТ КБ «ПРИВАТБАНК», скасування судового рішення в частині відмови АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у позові про стягнення заборгованості по процентам, колегія суддів вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість по процентам в розмірі 2781,44 грн в межах трирічного строку позовної давності за період з 05 липня 2016 року по 30 квітня 2019 року (в межах позовних вимог). З доводами позивача, викладеними у поясненнях представлених апеляційному суду 21 квітня 2020 року про стягнення процентів з 01 вересня 2014 року в розмірі 4565,09 грн колегія суддів погодитися не може з урахуванням заяви ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності. Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При перегляді справи за апеляційною скаргою колегія суддів враховує постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 361/2071/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 545/1009/16-ц, від 04 грудня 2019 року справа № 750/6058/17-ц провадження № 61-47353св18. Щодо стягнення пені та штрафу Як вбачається зі справи АТ КБ «ПРИВАТБАНК» при зверненні до суду були також заявлені вимоги про стягнення з ОСОБА_1 пені та штрафу за порушення умов виконання кредитного договору. Не погоджуючись з рішенням суду про відмову у позові в цій частині, позивач просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення вимог. Ці доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , пред`явлені до суду у липні 2019 року не ґрунтуються на законі. Зі справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , як на час укладення договору, так і на теперішній час проживає в смт Нікольське (смт Володарське) Донецької області. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». Згідно зі ст. ст. 10, 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція проводиться лише за наявності реальної загрози життю і безпеці громадян, інтересам суспільства або держави у разі, якщо усунення цієї загрози іншими способами є неможливим. Рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України за письмовим дозволом Голови Служби безпеки України або керівником координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України за письмовим дозволом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим з Головою Служби безпеки України. Про рішення щодо проведення антитерористичної операції негайно інформується Президент України. 15 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», в преамбулі якого зазначено, що цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Разом з тим заборона щодо нарахування пені на основне зобов`язання фізичним особам - позичальникам потребує сукупність умов, а саме: 1) необхідність реєстрації; 2) необхідність постійного місця проживання боржника. На виконання ч. 6 ст. 14-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» Національний банк України з метою забезпечення реалізації ст. 2 цього Закону листом від 5 листопада 2014 року № 18-112/64483 «Про скасування пені та штрафів за договором кредиту під час АТО» повідомив всі банки про необхідність неухильно дотримуватися вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та про відповідальність керівників банків за їх невиконання. Також на виконання ч. 5 ст. 14-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2015 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, де зазначено смт Володарське (смт Нікольське) Донецької області та де проживає відповідач. Отже, з урахуванням наведених норм права, апеляційний суд вважає, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не вправі був нараховувати відповідачу заборгованість за пенею та штрафи, оскільки законом це заборонено, а тому, доводи апеляційної скарги в цій частині про необхідність стягнення з ОСОБА_1 пені та штрафів, є неспроможними. Тому, колегія суддів, дійшовши висновку про необґрунтованість вимог банку в цій частині, не погоджується з підставами відмови у позові в цій частині суду першої інстанції і вважає необхідним скасувати судового рішення від 10 березня 2020 року, в межах вимог про стягнення пені та штрафів, і відмовити АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у позові про стягнення заборгованості за пенею та штрафів (фіксована частина та процентна складова) за безпідставністю вимог. Щодо судового збору Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141, ст.382 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки рішення суду першої інстанції змінюється з ухваленням нового рішення, то підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» судовий збір за подання позовної заяви частково, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. Так, позов заявлено на суму 110618,25 грн; задоволено вимоги банку за наслідками розгляду справи судом першої і апеляційної інстанції на суму 6013грн (3231,56+2781,44) або 5,4 %. Судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача за подання позовної заяви банком, становить 103,73 грн (5,4% від сплаченого судового збору за подання позовної заяви 1921 грн). За наслідками апеляційного розгляду на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК», підлягає стягненню з відповідача частково понесені витрати по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі, пропорційному до задоволеної частини, що в грошовому виразі становить 80,62 грн (2,8 % від сплаченого збору 2881,50 грн). Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.376 ЦПК України, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Рішення Володарського районного суду Донецької області від 10 березня 2020 року в частині відмови АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ «ПРИВАТБАНК» у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, а також заборгованості по сумам штрафу скасувати і у відповідній частині ухвалити нове рішення. Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по процентам за кредитним договором без номеру від 15 вересня 2011 року в розмірі 2781(дві тисячі сімсот вісімдесят одна) грн 44 коп. Це ж рішення в частині розміру судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) у відшкодування судового збору 103(сто три) грн 73 коп. У задоволенні позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за пенею та комісією в розмірі 3188,73 грн, штрафу 500 грн (фіксована частина) та штрафу 5243,73 грн (процентна складова) - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) у відшкодування судового збору 80 (вісімдесят) грн 62 коп.- у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Дата складення повного судового рішення 23 квітня 2020 року. Судді: Л.М. Кочегарова О.М. Пономарьова С.А. Попова