Ухвала КАС ВС № 758/16137/16-а

УХВАЛА 21 квітня 2020 року Київ справа №758/16137/16-а адміністративне провадження №К/9901/9055/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Оскаржувана ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду прийнята 17 лютого 2020 року, а з касаційною скаргою скаржник звернувся 26 березня 2020 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження. Скаржником в касаційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, в обґрунтування якого зазначено, що копію оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції ним було отримано лише 25 лютого 2020 року, на підтвердження чого додано конверт, яким було надіслано оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції. Відповідно до частини другої статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та враховуючи те, що скаржником зазначено обґрунтовані підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у перерахунку пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки прокуратури Донецької області № 18-57-1545 від 07 липня 2016 року про заробітну плату по посаді старшого прокурора відділу прокуратури Донецької області та зобов`язання Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок пенсії за вислугу років із розрахунку 90% місячного заробітку по посаді старшого прокурора відділу прокуратури Донецької області відповідно до довідки прокуратури Донецької області № 18-57-1545 від 07 липня 2016 року, без обмеження максимальним розміром та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати суми пенсії з 11 жовтня 2016 року. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року, відмовлено у задоволенні заяви про перегляд постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року за виключними обставинами. ОСОБА_1 не погодившись зі вказаним рішенням, 26 березня 2020 року подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Скаржник зазначає, що гарантуючи право на перегляд судових рішень за виключними обставинами, законодавець мав забезпечити поновлення прав громадян. Крім того, наголошує, що в інший спосіб захистити його права неможливо, а перерахунок пенсії має для нього виключно значущий характер. Колегія суддів перевірила наведені у касаційній скарзі міркування, додані до неї матеріали і дійшла висновку про те, що у відкритті касаційного провадження за даною касаційною скаргою слід відмовити з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Згідно з частиною п`ятою статті 361 КАС України підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено судове рішення; 3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Як вбачається з оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції, рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (визнано неконституційним) положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, судова колегія у контексті чинного правового регулювання, вважає помилковим з огляду на таке. У резолютивній частині згаданого рішення Конституційним Судом України встановлено порядок його виконання, за яким положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення; частина двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції, якою було регламентовано умови і порядок перерахунку пенсії працівникам прокуратури. Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Зі змісту наведеної норми випливає, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05 грудня 2019 року у справі № 825/1022/17. Отже, на момент прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013, із прийняттям якої позивача пов`язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, а також на момент звернення останнього до Центрального ОУПФ, була чинною частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII у редакції Закону України № 76-VIII від 28 грудня 2014 року, за якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Відтак, прийняття Конституційним Судом України рішення від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)2019 не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки. Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року №7-р(II)/2019 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес, оскільки пенсіонерами органів прокуратури подавалися численні заяви про перегляд відповідних судових рішень за вищевказаною обставиною у задоволенні яких було відмовлено. Крім того, зазначає, що вказана справа має для позивача виняткове значення, оскільки позивач потребує значних фінансових ресурсів, зокрема, для утримання дитини. При цьому, скаржником жодним чином не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Окрім того, твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, не свідчать про наявність заінтересованості суспільства в результатах розгляду саме справи № 758/16137/16 та не підтверджені будь-якими доказами. Крім того, суд відхиляє посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 812/1266/17, оскільки у даній справі не вбачається застосування судом положень частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII. Суд також не бере до уваги посилання скаржника на інтернет ресурси засобів масової інформації, з тих підстав, що вони не являються джерелом формування правозастосовчої практики. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо, зокрема, суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. У пункті 2 частини другої цієї статті встановлено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви позивача про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року, виходив з того, що оскільки приписи частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII у первинній редакції відновили свою дію лише після прийняття Конституційним Судом України рішення від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)2019 не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки. Таким чином, оскаржуване рішення є слушним, вмотивованим і таким, що ґрунтується на законі. Правильне застосування судом апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Зазначені в касаційній скарзі міркування та судження не применшують правильності висновків ухвали суду апеляційної інстанції. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження. При прийнятті рішення про відмову у відкритті касаційного провадження у даній справі колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, сформовану в ухвалах від 26 березня 2020 року у справі № 488/499/17, від 26 березня 2020 року у справі №686/25462/16-а, від 30 березня 2020 року у справі № 234/18295/16-а, від 30 березня 2020 року у справі № 263/5514/16-а, від 09 квітня 2020 року у справі № 161/11018/16-а та від 14 квітня 2020 року у справі № 405/7481/17(2-а/405/297/17). Керуючись статтями 121, 248, 328, 329, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження у справі № 758/16137/16-а.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

5. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді Я.О. Берназюк І.В. Желєзний Н.В. Коваленко