Ухвала КЦС ВС № 761/14957/19

Ухвала 16 квітня 2020 року м. Київ справа № 761/14957/19 провадження № 61-6895ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, третя особа - Головне управління пенсійного фонду України в місті Києві, про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої незаконним утриманням податку з пенсії, ВСТАНОВИВ: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з Державного Бюджету України на його користь шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України 135 455,24 грн збитків, завданих незаконним утриманням податку з пенсії згідно з законом, визнаним неконституційним. Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що з березня 2008 року він перебуває на обліку в Лівобережному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року. З 01 липня 2014 року податок на доходи фізичних осіб та військовий збір справлявся органами Пенсійного фонду України з сум пенсії або щомісячного довічного грошового утримання відповідно до підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 та пункту 161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України. Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано положення підпункту 164.2.19 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування пенсій громадян такими, що не відповідають Конституції України, у зв`язку з чим вказані норми втратили законну силу. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України 135 455,24 грн шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, та судові витрати в розмірі 1 354,55 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року (повний текст якої складено 10 березня 2020 року) апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито. 09 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн. Ціна позову в цій справі становить 135 455,24 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тому справа № 761/14957/19 є малозначною в силу вимог закону. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ОСОБА_1 обґрунтував тим, що апеляційний суд незаконно застосував до спірних правовідносин висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18. Крім того, справа становить значний суспільний інтерес, оскільки суди при розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, застосовують висновки Верховного Суду, викладені у постановах, в яких обставини справи не є подібними спірним правовідносинам. Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки доводи заявника про неправильне застосування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у вказаних постановах, є помилковими. Законодавець врегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами. В цій справі таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про прокуратуру». Висновок апеляційного суду про те, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби, є правильним і відповідає усталеній судовій практиці, зокрема постановам Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 127/23853/18, від 23 січня 2020 року у справі № 369/9487/18. Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами України висновків Верховного Суду при розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, не заслуговують на увагу, оскільки це є суб`єктивною оцінкою заявника. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом. Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, третя особа - Головне управління пенсійного фонду України в місті Києві, про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої незаконним утриманням податку з пенсії. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов