Постанова 4801 № 127/18268/19

Справа № 127/18268/19 Провадження № 22-ц/801/736/2020 Категорія: 44 Головуючий у суді 1-ї інстанції Король О. П. Доповідач:Міхасішин І. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2020 рокуСправа № 127/18268/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниця цивільну справу №127/18268/19 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Вінницької області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, співвідповідача Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2020 року про передачу справи на розгляд іншого суду, повний текст якої складено того ж дня, постановлену у складі судді Короля О.П., встановив: В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Вінницької області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, співвідповідача Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 04 липня 2014 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 120140200700001128 були внесені відомості про вчинення ним злочину, відповідальність за який передбачена ч.2 ст. 307 КК України. 17 липня 2014 року старшим слідчим Ладижинського МВ УМВС України у Вінницькій області складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 . Вироком Ладижинського міського суду Вінницької області від 06 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 листопада 2017 року, його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 307 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення даних кримінальних правопорушень. У зв`язку з перебуванням під слідством і судом понад три з половиною років, він був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, зазнав тривалих негативних емоційних хвилювань, внаслідок незаконного притягнення до відповідальності. Його син був вимушений залишити навчання в Ладижинській шкоді, не закінчивши її, внаслідок чого втратив рік свого життя і змушений був повторно проходити навчання у Вінницькому ПТУ №2. Враховуючи глибину та тривалість моральних страждань, керуючись ст.16,23 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на його користь 3 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Вінницької області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, співвідповідача Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури передано за підсудністю до Ладижинського міського суду Вінницької області. Передаючи справу за підсудністю до Ладижинського міського суду Вінницької області, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у разі постановлення виправдувального вироку, вирішується судом, який розглядав справу по першій інстанції, в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Оскільки виправдувальний вирок постановлено Ладижинським міським судом Вінницької області, до його підсудності належить вирішення даного питання. В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до Вінницького міського суду Вінницької області для продовження розгляду в іншому складі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовував тим, що суд першої інстанції, порушив норми процесуального права та його право на вибір суду, який має розглядати даний спір, фактично усунувшись від вирішення спору по суті. У строк, визначений судом, відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1,2,4,5 судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. По справі встановлено, та не заперечується сторонами, що 04 липня 2014 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 120140200700001128 були внесені відомості про вчинення ОСОБА_1 злочину, відповідальність за який передбачена ч.2 ст. 307 КК України. 17 липня 2014 року старшим слідчим Ладижинського МВ УМВС України у Вінницькій області складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 . Вироком Ладижинського міського суду Вінницької області від 06 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 листопада 2017 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 307 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення даних кримінальних правопорушень. В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою за місцем знаходження відповідачів до Вінницького міського суду Вінницької області, про відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2019 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті. Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. За загальним правилом, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 2 ст. 27 ЦПК України). Положеннями частин 1, 2, 7 статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР). Частинами першою та другою статті 12 Законом № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону № 266/94-ВР). Наказом Міністерства юстиції України, ГПУ та Міністерства фінансів України 04 березня 1996 року затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» № 6/5/3/41 (далі - Положення № 6/5/3/41), пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили, направляє громадянинові повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати. Згідно з пунктами 11, 12 Положення № 6/5/3/41 для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції. У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції. Отже, вирішення вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди вирішується судом в однаковому порядку в ухвалі, що приймається згідно із ч. 1 ст. 12 Закону № 266/94-ВР. Оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою. Із аналізу положень статті 12 Закону № 266/94-ВР видно, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір моральної шкоди, якої громадянин зазнав внаслідок незаконних дій та яка підлягає стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 квітня 2017 року у справі № 6-2885цс16, постанові Верховного Суду від 04 лютого 2019 року у справі № 752/19717/15-ц. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц. Як роз`яснено в п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від N 4 від 31.03.95 відповідно до ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Оскільки Ладижинським міським судом Вінницької області як судом першої інстанції розглядалася справа по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за результатами розгляду якої ухвалено виправдувальний вирок, саме Ладижинський міський суд Вінницької області є судом, встановленим Законом № 266/94-ВР, до підсудності якого належить вирішення порушеного ОСОБА_1 питання. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. За таких обставин, суд першої інстанції, передаючи справу за підсудністю до Ладижинського міського суду Вінницької області, правильно застосував норми процесуального законодавства, а також правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 24 квітня 2017 року у справі № 6-2885цс16. Ухвала суду є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не дають підстав дійти висновку для її зміни чи скасування. З цих підстав, апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін. Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 374, 375, 381,382, 384, 389 ЦПК України, суд постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2020 року- без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко І.М. Стадник