Постанова Запорізький апеляційний суд № 320/3880/19

Дата документу 21.04.2020 Справа № 320/3880/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 320/3880/19 Провадження №22-ц/807/1492/20 Головуючий в 1-й інстанції - Урупа І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О. В., Полякова О. З., секретарСеменчук О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2020 року, ухвалене у м. Мелітополь (повний текст рішення складено 13 лютого 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Добробут», третя особа Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області про визнання права власності на квартиру та виділ в натурі,- В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року позивачка звернулась до суду з позовом до Громадської організації «Добробут», третя особа Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області про виділ в натурі та визнання права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 10.04.2003 № 85/1 зареєстровано ГО «Добробут» та видано свідоцтво про реєстрацію об`єднання громадян від 10.04.2003 року за №

4. Рішенням Мелітопольської міської ради від 15.04.2003 № 21 передано дев`ятиповерхову будівлю гуртожитку, яка знаходиться в АДРЕСА_1 у колективну власність ГО «Добробут». 19.06.2003 передано ГО «Добробут» у колективну власність гуртожиток АДРЕСА_1 . 26.07.2003 виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради ГО «Добробут» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно. 02.07.2004 на підставі договору найму (оренди) позивачу було передано у платне користування житлові приміщення №№ НОМЕР_2,НОМЕР_3 та частина нежитлових приміщень (коридору та душової) для проведення реконструкції. На підставі дозволу на реконструкцію, ГО «Добробут» ОСОБА_1 отримала дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції гуртожитку за № 65від 29.06.2004та, на підставі укладених з підрядчиками договорів, розпочала здійснювати виконання робіт з реконструкції будівлі гуртожитку, у тому числі і приміщення під окрему квартиру НОМЕР_1 . 25.05.2004 між позивачкою та ГО «Добробут» був укладений договір № 65 на реконструкцію і утримання квартири, а 06.10.2004 додаткова угода за №6, якою внесені додаткові пункти до Договору. Всі зобов`язання за Договором та Додатковою угодою позивачка виконала. За рахунок її грошових коштів, внесених в реконструкцію будівлі гуртожитку, були виконані будівельні роботи з реконструкції будівлі, в результаті чого були перебудовані та переплановані кімнати під №№ НОМЕР_2, НОМЕР_3 в окремо ізольовану квартиру під НОМЕР_1 . Після проведення реконструкції, згідно затвердженого проекту, актів закріплення квартир та повної сплати членських внесків за дольовою участю, частка позивача становила 34/4487 будівлі. 11.02.2019 було зареєстровано право власності за ГО «Добробут» на будівлю гуртожитку АДРЕСА_1 а на підставі рішення загальних зборів ГО «Добробут» від 07.03.2019 № 42 позивачу надано згоду на оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 34,0 кв. м., доля якої становить 34/4487. Оскільки договір на реконструкцію і утримання квартири від 25.05.2004 за № 65 не визнаний судом недійсним, з урахуванням вимог ст. 204 ЦК України, він є правомірним, за своїм характером та змістом правового регулювання вказаний договір відноситься до договорів про спільну діяльність, укладений з метою забезпечення реалізації членами громадської організації своїх конституційних прав на житло, в зв`язку з чим, відповідно до вимог ст. ст. 509, 629 ЦК України підлягає обов`язковому виконанню сторонами. На підставі ст. 328 ЦК України, позивачка вважала, що є всі законні підстави для визнання за нею права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 34,0 кв.м. та складається з житлової кімнати площею 16,8 кв.м.; вбиральні, площею 3,8 кв.м.; кухні , площею 9,5 кв.м; коридору, площею 3,9 кв.м., як самостійний об`єкт права власності, а на підставі ч.ч.1, 2 ст. 364 ЦК України підлягає виділенню у натурі її частка із майна, що є у спільній частковій власності. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Громадської організації «Добробут», третя особа Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, про визнання права власності на квартиру та виділ в натурі, відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції необґрунтовано посилається на те, що після проведення реконструкції будівлі гуртожитку виник новий об`єкт нерухомого майна у вигляді квартири, яка в подальшому повинна бути здана в експлуатацію та проведена її державна реєстрація. Нормативно-правові акти які діяли на час надання ГО «Добробут» дозволу на реконструкцію та дозволу на виконання будівельних робіт з реконструкції будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 , та передбачали прийняття за наслідками такого будівництва новоутвореного об`єкту в експлуатацію, втратили свою чинність та не можуть бути застосовані щодо наслідків будівництва позивачем та відповідачем об`єкту містобудування, оскільки діючі нормативно-правові акти не передбачають як надання дозволу на перепланування, переобладнання чи реконструкцію об`єкту, збудованого сторонами, так і прийняття його до експлуатації за результатами виконання робіт, які не пов`язані із втручанням в несучі чи огороджувальні конструкції будівлі. Квартира не є об`єктом містобудування і на її перепланування чи перебудову не поширюється положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки квартира є складовою будинку, щодо якого цим законом передбачено порядок будівництва та прийняття його до експлуатації, у випадку виконання робіт, які за своїм характером, призводять до обов`язковості прийняття будинку до експлуатації. За таких умов утворене в результаті реконструкції будівлі гуртожитку нерухоме майно у вигляді ізольованої однокімнатної квартири не підлягає прийняттю в експлуатацію, а право власності на неї виникло з моменту завершення будівництва, а не з моменту прийняття до експлуатації та державної реєстрації. Суд першої інстанції не звернув уваги на встановлені судовим рішенням, а саме постановою Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2019 року у справі №320/2324/15, що набрало законної сили, обставини, що позивач є співвласником будівлі гуртожитку, дійшовши помилкових висновків, що виключно ГО «Добробут» є власником будівлі. Встановлені судовим рішенням обставини дають підстави для виділення частки, яка належить позивачу в натурі, а відсутність згоди ГО «Добробут» на укладання договору про виділення частки в натурі вказує на наявність спору між сторонами у справі. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 10.04.2003 № 85/1 зареєстровано ГО «Добробут» та видано свідоцтво про реєстрацію об`єднання громадян від 10.04.2003 за №

4. Рішенням Мелітопольської міської ради від 15.04.2003 № 21 передано дев`ятиповерхову будівлю гуртожитку, яка знаходиться в АДРЕСА_1 у колективну власність ГО «Добробут». 19.06.2003 Управління комунальної власності Мелітопольської міської ради передало ГО «Добробут» у колективну власність гуртожиток, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . 25.05.2004 між ОСОБА_1 та ГО «Добробут» укладено договір № 65 на реконструкцію і утримання квартири, відповідно до якого ОСОБА_1 прийняла на себе зобов`язання з дольової участі в переобладнанні квартири, а ГО «Добробут» прийняла зобов`язання з організації роботи по переобладнанню квартири, яка виділена співвласнику відповідно до проекту. Співвласник вносить кошти на переобладнання квартири в строки, вказані підрядником, розмір, яких визначається, виходячи з фактичних витрат організації на переобладнання кожному конкретному підряднику (а.с.11). 02.07.2004 між ГО «Добробут та членом вказаної організації ОСОБА_1 укладено договір найму (оренди) приміщення в будівлі гуртожитку, відповідно до якого ГО «Добробут» передало ОСОБА_1 у користування приміщення №№ НОМЕР_2,НОМЕР_3 та нежитлові приміщення (частку коридору та душової) для проведення реконструкції в окрему квартиру (а.с. 13-14). Згідно акту приймання-передачі від 02.07.2004 ОСОБА_1 прийняла від ГО «Добробут» приміщення на 1-му поверсі в гуртожитку для проведення реконструкції згідно проекту під окрему однокімнатну квартиру за НОМЕР_1 , що складається з житлових кімнат НОМЕР_2,НОМЕР_3 та нежитлових приміщень: частка коридору блока, душової (а.с.15). 06.10.2004 між ОСОБА_1 та ГО «Добробут» укладена додаткова угода за №6, якою внесені додаткові пункти до договору від 25.05.2004 року, зокрема договір доповнено п. 4.1.4, відповідно до якого ГО «Добробут» зобов`язана виділити співвласнику у власність його долю нерухомого майна в натурі (згідно технічного паспорту на перебудовану квартиру), при наявності підтверджуючих документів проведеної реконструкції, технічного паспорту та повної сплати членських внесків згідно дольової участі в проведенні реконструкції та утримання організації, а також п. 4.4.5, відповідно до якого, співвласник має право вимагати від організації не чинити перешкоди у виділенні йому у власність його долі нерухомого майна в натурі при виконання усіх умов договору про реконструкцію та утримання квартири (договору про спільну діяльність) та додаткових умов (а.с.12). Згідно акту приймання-передачі квартири АДРЕСА_1 від 20.10.2004 ГО «Добробут» передала, а ОСОБА_1 прийняла у користування на 1-му поверсі однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 після проведеної реконструкції. Загальна площа квартири складає 34,0 кв.м. та відповідає технічному паспорту на квартиру від 02.10.2004 (а.с.25). Як вбачається з договору про передання прав на реконструйований (збудований) об`єкт рухомого майна від 05.07.2006, ГО «Добробут» передала ОСОБА_1 всі майнові права та права замовника на окремо ізольовану квартиру АДРЕСА_1 , утвореної в результаті проведення реконструкції будівлі гуртожитку в житловий будинок за рахунок коштів (членських внесків) ОСОБА_1 на фінансування робіт з реконструкції, з метою подальшого прийняття в експлуатацію новоутвореної квартири та реєстрації права власності на цей об`єкт за ОСОБА_1 (а.с.24). 11.02.2019 зареєстровано право власності за ГО «Добробут» на будівлю гуртожитку АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.32), а на підставі рішення загальних зборів ГО «Добробут» від 07.03.2019 за № 42, ОСОБА_1 надано згоду на оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 34,0 кв. м., доля якої становить 34/4487 (а.с.33). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в результаті реконструкції будівлі гуртожитку під окрему квартиру виник новоутворений об`єкт нерухомого майна - квартира. Об`єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації. Відповідно до ч.3 ст.3 закону №1952-ІV права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація. У зв`язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна. Таким чином, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про виділ майна, з посиланням на ст. 364 ЦК України, суд першої інстанції зазначив, що вказана правова норма закріплює право співвласника майна на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Як вбачається з матеріалів справи саме ГО «Добробут» є власником будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 не є власником ні будівлі гуртожитку, ні спірного майна, тобто новоствореної в результаті реконструкції квартири, тому пред`явлення позовної вимоги про виділ майна в натурі, з застосуванням ст. 364 ЦК України, є передчасним. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Стаття 331 ЦК України регулює питання набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва, зокрема в ній зазначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону. З аналізу змісту договору про передання прав на реконструйований (збудований) об`єкт рухомого майна від 05.07.2006 вбачається, що після реконструкції будівлі гуртожитку під окрему квартирувиник новоутворений об`єкт нерухомого майна - квартира, яка в подальшому повинна бути здана в експлуатацію та проведена її державна реєстрація (п. п.1.6, 1.7, 1.9-1.12). Створений в результаті реконструкції будівлі гуртожитку новостворений об`єкт нерухомого майна - квартира підлягає прийняттю до експлуатації та державній реєстрації. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №461. Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяженьзатверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. №1127 (в редакції постанови КМУ від 23.08.2016 р.№553). Відповідно до п. 41 вказаного Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). В матеріалах справи відсутні відомості щодо державної реєстрації спірного майна, тобто окремої квартири, органом, що здійснює державну реєстрацію. Як вірно вказав суд першої інстанції, визнання права власності в судовому порядку залишається винятковим способом захисту і суд не може заміняти органи, які здійснюють державну реєстрацію. З наданого представником відповідача акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 18.04.2016 вбачається, що інші мешканці житлового будинку АДРЕСА_1 виконали будівельні роботи з реконструкції житлових кімнат під квартири шляхом реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та готовність об`єкта до експлуатації у відповідному органі Державної архітектурно будівельної інспекції і на теперішній час, власникам квартир, які подавали декларацію про готовність об`єкта до експлуатації отримано свідоцтва про право власності на житло. Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Позивачка ОСОБА_1 не є власником спірного майна (окремої квартири), при цьому її права відповідачем не оспорюються, а навпаки визнаються, що свідчить про відсутність спору між сторонами, а тому відсутні підстави для захисту права власності в судовому порядку. Посилання скаржника на ст. ст. 204, 328 ЦК України, як на підставу для виникнення у неї права власності на квартиру АДРЕСА_1 , є помилковим, оскільки договір на реконструкцію та утримання квартири НОМЕР_4 від 25.05.2004, хоча і є правочином, який в судовому порядку недійсним не визнавався, однак предмет цього договору становить порядок проведення реконструкції та утримання спірного майна, а не перехід права власності на спірне майно від однієї особи до іншої. У задоволенні вимоги щодо виділення майна в натурі обґрунтовано відмовлено, оскільки вони є похідними від вимоги про визнання права власності на це майно, які задоволенню не підлягають враховуючи вищевикладене. Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги в тому числі і щодо самовільної зміни судом предмету спору, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повна постанова складена 22 квітня 2020 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков