Постанова Донецький апеляційний суд № 235/8385/19

Єдиний унікальний номер 235/8385/19 Номер провадження 22-ц/804/1338/20 Головуючий у 1-й інстанції Назаренко Г.В. Доповідач Азевич В.Б. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 квітня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого-судді Азевича В.Б., суддів: Гапонова А.В., Новікової Г.В., за участю секретаря Кіпрік Х.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області справу № 235/8385/19 за позовом ОСОБА_1 до Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про поновлення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2020 року (суддя Назаренко Г.В., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Покровськ Донецької області, текст повного судового рішення складено 10 лютого 2020 року),- В С Т А Н О В И В: В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (далі Донецький НДЕКЦ МВС України) про поновлення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Свої вимоги обґрунтував тим, що відповідно до наказу від 7 листопаду 2015 року Донецького НДЕКЦ МВС України він працював на посаді головного судового експерта сектору криміналістичних досліджень транспортних засобів в реєстраційний документів, що їх супроводжують, відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності. Наказом від 12.02.2018 року він був переведений на посаду головного судового експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу автомеханічних досліджень та криміналістичного дослідження транспортних засобів. Наказом відповідача № 32 о/с від 12.04.2019 р. він був звільнений із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Вважав, що вказаний наказ є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, а його слід поновити на попередній роботі з наступних підстав. Зазначав, що звільнення із займаної посади працівника за згодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України можливо тільки за наявності поважних причин, передбачених статтею 39 і частиною 1 статті 38 КЗпП України. Крім цього, вважав, що вказана домовленість може бути скасована будь-якої із сторін до настання обумовленої дати розірвання трудового договору шляхом відкликання своєї згоди, якщо спеціальне застереження про неможливість зробити це не було включене до тексту трудового договору при прийомі на роботу. У нього не було підстав для розірвання трудового договору з відповідачем, передбачених частиною 1 статті 38 КЗпП України, та пунктом 1 статті 39 КЗпП України. Заяву про звільнення він написав 08.04.2019 р. під тиском емоційного конфлікту з керівництвом суто по виробничим справам, але після заспокоєння він одразу ж 09.04.2019 р. написав заяву про відкликання вказаної заяви про звільнення, яка була направлена поштовим відправленням 10.04.2019 р. та отримана відповідачем 16.04.2019 р. Вважав, що за таких обставинах між ним та відповідачем не відбулась згода про його звільнення із займаної посади, тому відповідач не мав права видавати наказ про звільнення, а після отримання його заяви - мав би скасувати наказ про звільнення з підстав невідповідності його пункту 1 статті 36 КЗпП України також з тих підстав, що він знаходився на час звільнення на лікарняному з 10.04.2019 р по 27.12.2019 р. Після отримання його заяви про відкликання заяви про звільнення відповідач листом від 19.04.219р. сповістив його про розгляд заяви згідно Закону України «Про звернення громадян». Просив вважати поважними причини пропуску строку для подачі позову до суду і поновити його, визнати протиправним та скасувати наказ Донецького НДЕКЦ МВС України № 32 о/с від 12.04.2019 р. та поновити його на попередньому місці роботи на посаді головного судового експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу автотехнічних досліджень та криміналістичного дослідження транспортних засобів, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду за вирішенням трудового спору. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. На вказане судове рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги в поновленні на попереднє місце роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що волевиявлення про звільнення з його боку не існувало, про що свідчать заяви про звільнення та відзив цієї заяви, посилання на конфлікт з адміністрацією та її тиск на нього, що, на його думку, знайшло своє підтвердження в ході судового слідства, але судом першої інстанції ці обставини не були прийняті, не надавався аналіз та не встановлювався факт волевиявлення з його боку на розірвання трудового договору, що привело до винесення незаконного та необґрунтованого рішення, яке порушує його конституційні права на працю. Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи те, що 08 квітня 2019 року між працівником ОСОБА_1 та Донецьким НДЕКЦ МВС України була досягнута домовленість про припинення трудового договору, що підтверджується заявою позивача про звільнення з роботи за згодою сторін 22 квітня 2019 року з резолюцією директора установи та подальшим наказом № 32о/с, вважає, що трудовий договір між відповідачем та працівником ОСОБА_1 був правомірно припинений в строк, визначений сторонами. Зазначені обставини, на думку відповідача, вказують на те, що посилання позивача на порушення з боку відповідача його прав чи охоронюваних законом інтересів є безпідставні та не знайшли свого підтвердження. Позивач та його представник адвокат Булгакова О.Д. підтримали доводи апеляційної скарги. Представник відповідача Юрасова О.В. просила залишити апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, сторони, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 07 листопада 2015 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду головного судового експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності (наказ № 1 о/с від 07.11.2015 р.). 12 лютого 2018 року ОСОБА_1 переведено на посаду головного судового експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу автотехнічних досліджень та криміналістичного дослідження транспортних засобів (у зв`язку з організаційно-штатними змінами) (наказ № 6 о/с від 12.02.2018р.). 08 квітня 2019 року позивач звернувся до роботодавця із заявою про звільнення його з посади за угодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України 22 квітня 2019 року. Заява про звільнення містить в собі погоджувальні підписи керівних осіб відділів та резолюцію директора Донецького НДЕКЦ Радченка ОСОБА_2 «до наказу». 09 квітня 2019 року ОСОБА_1 написав заяву про визнання недійсною його заяви про звільнення за угодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, з проханням повернути йому копію заяви з відміткою про її отримання, яка надійшла на адресу відповідача 16 квітня 2019 року за вх. № Ц-3. Згідно відповіді Донецького НДЕКЦ від 19.04.2019р. № 19/105/1-Ц-3 на ім`я позивача його заява була зареєстрована відповідно до Закону України «Про звернення громадян» за № Ц-3, один екземпляр якої з відміткою про її отримання направлено на адресу позивача. 22 квітня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін (наказ № 32 о/с від 12.04.2019р.). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивач подав заяву про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін, але згоди про це роботодавцем дано не було, тому між сторонами не було досягнуто взаємної згоди на анулювання домовленості про припинення трудового договору за угодою сторін. З огляду на те, що позивача було звільнено за угодою сторін, отже положення про недопустимість звільнення у період тимчасової непрацездатності на нього не поширюється, оскільки останнє можливо лише у випадку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Крім того, суд першої інстанції не погодився з доводом позивача про те, що угода сторін може бути підставою для припинення трудових договорів з ініціативи працівника тільки за наявності поважних причин, передбачених статтею 39, частиною 1 статті 38 КЗпП України з тих підстав, що ці статті містять самостійні підстави для розірвання трудового договору з ініціативи працівника, тоді як звільнення позивача відбулось за угодою сторін, за якою причина припинення трудового договору між його сторонами не має значення. Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає законними та обґрунтованими. Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, є трудовими і врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в статті 5? КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін. У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Саме такий висновок Верховного Суду зазначено в постанові від 24 березня 2020 року у справі № 553/629/18. Як передбачено частино 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення. Чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення 22 квітня 2019 року, та згоди відповідача на його звільнення, шляхом видачі відповідного наказу. Згідно частині 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач не навів суду переконливих доказів, які би свідчили про наявність підстав для психологічного тиску з боку адміністрації установи та об`єктивних обставин, які би спонукали його написати заяву про звільнення. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та правильно застосував норми матеріального права. Встановивши, що позивач добровільно подав власноруч написану заяву про звільнення за угодою сторін з 22 квітня 2019 року, та не надав доказів на підтвердження того, що така заява була подана під тиском емоційного конфлікту з керівництвом роботодавця, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статі 36 КЗпП України, відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке не підлягає скасуванню. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись статтями 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: В.Б. Азевич Судді: А.В. Гапонов Г.В. Новікова Повний текст постанови складено 22 квітня 2020 року. Суддя-доповідач В.Б. Азевич