Постанова 4852 № 280/4940/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 280/4940/19 головуючий суддя І інстанції - Семененко М.О. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року в адміністративній справі №280/4940/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати пункт протоколу № 77 від 21.06.2019 засідання комісії Міністерства оборони України про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 90 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 у сумі 144000 грн. на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 по справі № 0840/3483/18; - зобов`язати відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із настанням інвалідності II групи, внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов`язаних з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" у розмірі 200 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 04.01.2017. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що оскільки Закон № 2011 погіршує його право на виплату одноразової грошової допомоги, що суперечить Конституції України, та у зв`язку з тим, що станом на встановлення інвалідності пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби у країнах де велись бойові дії, чинне законодавство мало суперечності, то необхідно застосовувати норми, що покращують його становище. Відзив від відповідача на адресу суду не надходив. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , 1963 року народження, є особою, якій встановлено статус інваліда війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 05.01.2017. Позивач проходив військову службу в складі армії Збройних Сил колишнього Радянського Союзу, про що свідчить військовий квиток серії НОМЕР_2 від 31.10.1982. 04.01.2017 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, у зв`язку з пораненням, контузією та захворюванням, пов`язаними з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, що підтверджується випискою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0674194. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 0840/3483/18 від 26.02.2019 зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із настанням інвалідності II групи, внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві". На виконання вимог наведеної постанови, 21.06.2019 року відповідачем було прийнято рішення про призначення допомоги в розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 року в сумі 144000.00 грн. В подальшому, позивач звернувся до Міністерства оборони України з заявою від 15.08.2019 у якій просив надати належним чином завірений протокол нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку із настанням інвалідності ІІ групи, внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, згідно постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 у справі № 0840/3483/18 та надати обґрунтування суми виплаченої одноразової грошової допомоги за рішення суду в сумі 144000,00 грн. і аргументовану відповідь у зв`язку з чим не нараховано та не виплачено одноразову грошову допомогу за рішенням суду в загальній сумі 320000,00 грн., відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а.с.17). Департамент фінансів Міністерства оборони України своїм листом від 27.08.2019 року № 0290/Г-1283/ПВП/1143 повідомив позивача про те, що оскільки позивача звільнено зі строкової військової служби та ІІ групу інвалідності встановлено 04.01.2017, питання про призначення одноразової грошової допомоги розглядалось відповідно до норм законодавства, що діяло на час виникнення права на допомогу, тобто на час встановлення інвалідності, а саме у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб на 1 січня календарного року (а.с.18). Не погодившись з вказаними доводами відповідача, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу обґрунтовано було виплачено одноразову грошову допомогу розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 року у сумі 144000 грн. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Згідно п. 2 ч. 6 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві. Згідно ч. 2 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Відповідно до частини 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній на час звернення позивача із заявою про отримання одноразової грошової допомоги) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі Порядок № 975). Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Відповідно до п.п. 3 п. 6 Порядку № 975 (в редакції, яка діяла станом на час встановлення позивачу інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю строкової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов`язаному чи резервісту під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві, у розмірі: 120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи; 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи; 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи. Отже, зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що розмір призначення одноразової грошової допомоги для військовослужбовців строкової військової служби, яким встановлена інвалідність ІІ групи, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного при виконанні обов`язків військової служби, встановлюється у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Як свідчать встановлені обставини справи, 04.01.2017 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, у зв`язку з пораненням, контузією та захворюванням, пов`язаними з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, що підтверджується випискою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0674194. В свою чергу, відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.07.2018 № 77 , позивачу було призначено одноразову грошову допомогу, в розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 року в сумі 144000,00 грн., тобто в розмірі, визначеному приписами чинного законодавства. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Поряд з зазначеним, необхідно зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року в адміністративній справі №280/4940/19 - залишити без змін. сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному поряду не підлягає, за виключенням наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко