Постанова 4810 № 409/1651/19

Справа № 409/1651/19 Провадження № 22-ц/810/61/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Єрмакова Ю.В., суддів: Коновалової В.А., Луганської В.М., за участю секретаря судового засідання Перишкіна Т.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Білокуракинська селищна рада третя особа ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецькусправу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Максименко О.Ю. в смт. Білокуракине Луганської області, за позовом ОСОБА_1 до Білокуракинської селищної ради, третя особа - ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовної заяви У липні 2019 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Білокуракинської селищної ради, третя особа - ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування. В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 .. За часів свого життя ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла все своє майно своєму цивільному чоловіку - ОСОБА_5 .. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається з земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 4,5338 га, розташованої на території Лизинської сільської ради Білокуракинського району, кадастровий номер: 4420986600:08:001:0032 та земельної частки (паю). ОСОБА_5 повідомив позивача, що він має намір оформлювати право власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 , на своє ім`я. В 2017 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_5 помер в 2016 році та за життя спадщину після смерті ОСОБА_4 не прийняв та не оформив. Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області у справі №409/2538/19 від 12.02.2018 року спадкоємцю ОСОБА_5 - ОСОБА_3 було відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на земельні ділянки, які залишились після смерті його матері, оскільки судом встановлено, що померлий ОСОБА_5 фактично не прийняв спадщину. Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 12.02.2019 року позивачу було надано додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, протягом якого він звернувся до приватного нотаріуса Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області Зарубової С.О. з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері. Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом йому було відмовлено у зв`язку з наявністю заповіту на ім`я ОСОБА_5 .. У зв`язку з цим позивач просить суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку № НОМЕР_1 кадастровий №4420986600:08:001:0032 площею 4,5338 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю IV-ЛГ № 091279 від 29.08.2002 року, та на земельну частку (пай) розміром 2,37 умовних кадастрових га, яка належала ОСОБА_4 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_2 №005947. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі за необґрунтованістю. Суд першої інстанції на основі аналізу ст. 1216-1218, 1222, 1268, 1270 ЦК України та встановлених обставин у судовому засіданні дійшов висновку, що твердження позивача про те, що померлий ОСОБА_5 за часів свого життя не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , не заслуговують на увагу, оскільки прийняття ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_4 підтверджено довідкою з Білокуракинської селищної ради та постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з чим позивач не має права на спадщину своєї померлої матері, а тому суд визнав вимоги позивача необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 грудня 2019 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 грудня 2019 року та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення. Скаржник зазначив, що судом першої інстанції зроблено невірний висновок щодо неможливості застосувати при розгляді даної справи положення ч.4 ст. 82 ЦПК України, відповідно до яких обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Оскільки рішенням Білокуракинського районного суду у справі №409/2538/19 за позовом ОСОБА_3 до Білокуракинської територіальної громади Білокуракинського району Луганської області про встановлення факту проживання однією сім`єю і визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом від 12 лютого 2018 року, яке набрало законної сили 16.03.2018 року спадкоємцю ОСОБА_5 ОСОБА_3 було відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на земельні ділянки, які залишилися після смерті матері позивача, оскільки суду не доведено, що померлий ОСОБА_5 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , а отже питання фактичного прийняття ОСОБА_5 спадщини, яка залишилася після смерті матері позивача було предметом розгляду вказаної цивільної справи та досліджувалося судом, а тому в даному випадку слід застосовувати норми ч.4 ст.82 ЦПК України. (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Луганського апеляційного суду від 30 січня 2020 року відкрито провадження по справі, сторонам по справі роз`яснювалося право на подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі. Ухвалою Луганського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року справу було призначено до апеляційного розгляду. Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, відповідач та третя особа до судового засідання не з`явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. До судового засідання з`явився позивач ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 1 статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на ст. 1216-1218, 1222, 1268, 1270 ЦК України та встановлені обставини у судовому засіданні дійшов висновку, що твердження позивача про те, що померлий ОСОБА_5 за часів свого життя не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , не заслуговують на увагу, оскільки прийняття ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_4 підтверджено довідкою з Білокуракинської селищної ради та постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з чим позивач не має права на спадщину своєї померлої матері, а тому суд визнав вимоги позивача необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Також, суд першої інстанції при розгляді даної справи вважав неможливим застосовувати положення ч. 4 ст. 82 ЦК України, оскільки рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 12.02.2018 року не встановлено той факт, що ОСОБА_5 фактично не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , оскільки даний факт не був предметом розгляду цивільної справи № 409/2538/19 за позовом ОСОБА_3 до Білокуракинської територіальної громади Білокуракинського району Луганської області про встановлення факту проживання однією сім`єю і визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом та докази з цього питання судом не досліджувалися, при цьому законом прямо встановлено норму, згідно якої особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що прийняла спадщину, у зв`язку з чим в судовому порядку зазначене питання не розглядається. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду. Судом встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.5). Позивач є рідним сином ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого Білокуракинською сільською радою 08.02.1954 року (а.с.6). Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю IV-ЛГ №091279 від 29.08.2002 року ОСОБА_4 належить земельна ділянка № НОМЕР_1 кадастровий №4420986600:08:001:0032 площею 4,5338 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Лизинської сільської ради, що підтверджено також витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.7, 8 -10). Згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_2 № 005947 від 28.06.1998 року ОСОБА_4 належить право земельну частку (пай) розміром 2,37 умовних кадастрових га у землі, яка перебуває у колективній власності КСП "Прогрес", що підтверджено також відомостями з документації із землеустрою, що включена до Державного фонду документації із землеустрою від 15.04.2019 р. (а.с.11, 12). За часів свого життя ОСОБА_4 склала заповіт, номер у спадковому реєстрі 45118714, посвідчений 26.06.2008 року Лизинською сільською радою, що підтверджено витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі (а.с.20). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18). Згідно довідки, наданої Білокуракинською селищною радою вих. № 317 від 11.05.2017 року ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно проживала разом, зокрема на момент смерті, зі своїм співмешканцем ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 та вели спільне господарство більше 40 років (а.с.19). Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 12.02.2019 року ОСОБА_1 було надано додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 (а.с.15). Як вбачається з копії спадкової справи, 20.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області Зарубової С.О. з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_4 , на підставі якої була відкрита спадкова справа № 10/2019 (а.с. 65). В матеріалах спадкової справи наявний заповіт, відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла все своє майно ОСОБА_5 (а.с.70). Постановою приватного нотаріуса Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області Зарубової С.О. від 31.05.2019 року позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, з огляду на те, що на момент смерті разом з померлою ОСОБА_4 був прописаний ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на якого померла ОСОБА_4 склала заповіт. ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину після померлої ОСОБА_4 , але не встиг оформити свої спадкові права, після його смерті у встановлений законом строк була заведена спадкова справа № 16/2017 приватним нотаріусом Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області Зарубовою С.О. (а.с. 13). Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 12.02.2018 року у справі №409/2538/19 за позовом ОСОБА_3 до Білокуракинської територіальної громади Білокуракинського району Луганської області про встановлення факту проживання однією сім`єю і визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено частково, визнано встановленим факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 2011 року та по день смерті ОСОБА_5 , визнано за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, а саме: земельну ділянку № НОМЕР_6 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,5179 га, що розташована на території Лизинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ЛГ №091280 виданого Лизинською сільською радою Білокуракинського району Луганської області 28.09.2002 року; земельну ділянку № НОМЕР_7 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,5143 га кадастровий номер 4420986600:10:002:0188, що розташована на території Лизинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_8 №532243 виданого Білокуракинською райдержадміністрацією Луганської області 09.04.2012 року, в частині інших позовних вимог - відмовлено за необґрунтованістю (а.с.14). Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та ніким не спростовуються. Судова колегія погоджується з нормами права, які були застосовані судом при вирішенні вказаної справи. Так, в силуст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, що передбачене ст. 1222 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно ч.3 ст. 1268 Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Отже, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини та норми права, які були застосовані до вказаних спірних правовідносин, судова колегія вважає висновки суду правильними та обґрунтованими, а рішення суду законним. Не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що судом першої інстанції зроблено невірний висновок щодо неможливості застосувати при розгляді даної справи положення ч.4 ст. 82 ЦПК України, оскільки відповідно вказаної норми права обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Як вже було зазначено вище, рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 12.02.2018 року у справі №409/2538/19 за позовом ОСОБА_3 до Білокуракинської територіальної громади Білокуракинського району Луганської області про встановлення факту проживання однією сім`єю і визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено частково, визнано встановленим факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 2011 року та по день смерті ОСОБА_5 , визнано за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, а саме: земельну ділянку № НОМЕР_6 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,5179 га, що розташована на території Лизинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ЛГ №091280 виданого Лизинською сільською радою Білокуракинського району Луганської області 28.09.2002 року; земельну ділянку № НОМЕР_7 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,5143 га кадастровий номер 4420986600:10:002:0188, що розташована на території Лизинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_8 №532243 виданого Білокуракинською райдержадміністрацією Луганської області 09.04.2012 року, в частині інших позовних вимог - відмовлено за необґрунтованістю (а.с.14). В мотивувальній частині вказаного рішення зазначено, що позивачем суду не доведено, що померлий ОСОБА_5 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з чим судом було відмовлено ОСОБА_2 в частині позовних вимог. Як вбачається з вказаного рішення позивач не брав участі при розгляді вказаної справи, а тому не є особою, щодо якої встановлені зазначені обставини при розгляді іншої справи в розумінні положення ч.4 ст.82 ЦПК України, а тому в даному випадку норми ч.4 ст. 82 ЦПК України не можуть бути застосовані. При цьому, позивач, як спадкоємець першої черги, не оскаржував вказане рішення в установленому законом порядку. У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи не спростовують висновків суду і не дають підстав вважати неправильним застосування судом норм матеріального права чи є наявними порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення. Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об`ємі з`ясував права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Щодо суті апеляційної скарги У апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, які давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 383,384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. На час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України цей строк продовжується до закінчення дії такого карантину. Повний текст постанови складено16 квітня 2020 року. Судді Ю.В. Єрмаков В.А. Коновалова В.М. Луганська