Постанова Харківський апеляційний суд № 639/2983/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 14 квітня 2020 року м. Харків справа №639/2983/19 провадження №22-ц/818/915/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря - Сізонової О.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Державна казначейська служба України, треті особи - Головне управління МВС України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, Прокуратура Харківської області, Харківська місцева прокуратура №5 Харківської області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління МВС України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, Прокуратура Харківської області, Харківська місцева прокуратура №5 Харківської області про стягнення моральної шкоди, спричиненої незаконним перебуванням під слідством та судом за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, заступника прокурора Харківської області на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 листопада 2019 року, постановлене під головуванням судді Баркової Н.В., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 06 грудня 2019 року), - в с т а н о в и в: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління МВС України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, Прокуратура Харківської області, Харківська місцева прокуратура №5 Харківської області про стягнення моральної шкоди, спричиненої незаконним перебуванням під слідством та судом. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним перебуванням під слідством та судом, 300 000 грн. Судові витрати компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить змінити рішення суду першої інстанції, збільшити суму відшкодування, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що судом правильно та повно встановлені фактичні обставини у справі, проте необгрунтовано стягнуто на користь позивача моральну шкоду лише у сумі 300 000 грн. Визнаючи справедливим та співмірним розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди в сумі 300 000 грн., суд виходив з доведеності факту перебування позивача під слідством та судом повних 60 календарних місяців та 27 днів. Таким чином цінність людської свободи, честі та гідності, позбавлення права та вільне пересування, інші обмеження, пов`язані із кримінальним переслідуванням, оцінені судом в 164 грн. на день. Визначена судом сума відшкодування шкоди за день перебування позивача під слідством майже вдвічі менша від тієї, яка є необхідною, щоб отримати пенсійне забезпечення. Вказане не узгоджується із положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суперечить нормам Декларації прав і свобод людини та громадянина, вимогам Конституції України. Апелянт вважає, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі заступник прокурора Харківської області просить змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Вважає, що стягненню на користь позивача з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку підлягає моральна шкода у розмірі 233 131,60 грн. Просив вирішити питання судових витрат. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, заступник прокурора Харківської області вказував, що сума відшкодування моральної шкоди повинна складати саме 233 131,60 грн. та розраховуватися за період з 25.03.2014 року по 20.11.2018 року, а не з 25.10.2013 року. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги заступника прокурора Харківської області, а свою апеляційну скаргу просила задовольнити. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що необхідним і достатнім розміром відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, слід визначити в сумі 300 000 грн. При цьому враховано характер і обсяг душевних і психічних страждань позивача, про які він зазначив у позові та поясненнях, тривалу неможливість самореалізації в політичній кар`єрі, сферах сімейних та дружніх стосунків, яких зазнав позивач, утрудненість відновлення немайнових втрат та авторитету, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя позивача та його роботи, втрати часу, фізичних і моральних зусиль у зв`язку з участю в слідчих діях, судових засіданнях, втрати та незручності, пов`язані з арештом майна позивача та обраним йому запобіжним заходом. Одночасно визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 3000000 грн. суд вважає не підтвердженим достатніми доказами, в тому числі висновками експертів та спеціалістів, і зазначає, що відшкодування має на меті не збагачення, а відновлення немайнових прав позивача. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 13 грудня 2013 року слідчим Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження №12013220010000351 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України (а.с.26 т.1). В подальшому 24 квітня 2014 року слідчим Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження №12014220010000110 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.366 КК України. Постановою старшого прокурора прокуратури м. Харкова від 24.04.2014 року матеріали зазначених вище кримінальних проваджень об`єднані в одне провадження №12013220010000351 про що внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і досудове розслідування доручено слідчому відділу ХМУ ГУМВС України в Харківській області. 25 жовтня 2013 року Прокурор Харківської області, розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12012220010000019 від 21.11.2012 року, та, встановивши наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, склав повідомлення ОСОБА_1 , обраному 31.10.2010 року депутатом Харківської міської ради 6 скликання про те, що він підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 191, ч.2 ст. 366 КК України. Повідомлення про підозру вручено старшим слідчим СВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області 25.03.2014 року (а.с.19-25 т.1). Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 25.03.2014 року на підставі клопотання старшого слідчого СВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області відносно ОСОБА_1 застосований запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, покладено на підозрюваного обов`язки: прибувати до ст. слідчого СВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області за першою вимогою; не відлучатися із м. Харкова без дозволу слідчого, прокурора або суду (а.с.27-33 т.1). Також ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 12.05.2014 року на підставі клопотання старшого слідчого СВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області накладений арешт на наступне майно підозрюваного: а саме, на автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER PRADO, (2007) чорний, ДНЗ НОМЕР_1 , та автомобіль марки ВАЗ 2106, (1982) бежевий, ДНЗ НОМЕР_2 (а.с.34-39 т.1). Крім того, 18.06.2014 року слідчим СВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області складений обвинувальний акт, затверджений старшим прокурором прокуратури м. Харкова у кримінальному провадження за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013220010000351 від 13.12.2013 року (а.с. 40-50 т.1). Обвинувальний акт отриманий ОСОБА_1 18.06.2014 року, а 27.06.2014 року ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Харкова призначено підготовче судове засідання за обвинувальним актом по кримінальному провадженню за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 191, ч.2 ст. 366 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191, ч.2 ст. 366, ч.2 ст. 28 КК України на 04.07.2014 року. Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.06.2016 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України і призначено йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на три роки та зі штрафом в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6 800 грн. в дохід держави. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на два роки. Покладено на позивача обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи, періодично з`являтись для реєстрації в кримінально - виконавчу інспекцію. Відповідно до ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнено ОСОБА_1 від призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строків давності. Позивача визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України, і судом виправдано на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України (а.с.51-72 т.1) Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21.02.2017 року вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.06.2016 року щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в частині засудження за ч. 2 ст. 367 КК України скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. В решті вирок залишено без змін (а.с.73-85 т.1) Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 25.06.2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, та на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України виправдано, у зв`язку з не доведенням, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Позивача поновлено в правах, обмежених під час кримінального провадження. Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді особистого зобов`язання, який обрано ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 25.03.2014 року скасовано. Арешт, який накладений на майно обвинуваченого, скасовано (а.с.91-112 т.1) Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20.11.2018 року вирок Жовтневого районного суду м.Харкова від 25.06.2018 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без змін (а.с.113-126 т.1) Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 працював на посаді заступника головного інженера по реконструкції, ремонту та утриманню основних фондів першого заступника головного інженера ДП «Завод імені В.О. Малишева», звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпПУ наказом від 15.05.2012 року (а.с.127-142 т.1). Як вбачається з виписки із медичної карти стаціонарного хворого №9.11743 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 24.07.2019 року по 31.07.2019 року з діагнозом: Гіпертонічна хвороба ІІ ст., ступінь

1. Неускладнений гіпертонічний криз 24.07.2019 року. Гіпертрофія міокарду лівого шлуночку. Ризик середній. СН 1ст, ФК 2 за NYHA, АІТ з вузлоутворенням, еутиреоз (а.с. 202-204 т.1). Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що відносно нього з боку органів держави мали місце незаконні повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, незаконне застосування обмежувального заходу у вигляді особистого зобов`язання; незаконне накладення арешту на майно; незаконне засудження у вчиненні злочину. Такі незаконні дії та рішення органу досудового слідства та суду завдали йому моральну шкоду. Позивач зазначає, що за час незаконного перебування під слідством та судом за підозрою, а згодом і обвинуваченням за ч.2 ст. 366 КК України він був позбавлений можливості реалізовувати свої звички і бажання, а саме: був позбавлений можливості мати постійні трудові відносини та, як наслідок, постійний дохід для забезпечення своїх побутових потреб та потреб своєї родини; повинен був пристосовувати своє життя до встановлених у зв`язку із звинуваченнями обмежень та необхідності протягом тривалого часу виконувати процесуальні обов`язки та з`являтися до суду. Такі обставини емоційно та психологічно пригнічували його. Внаслідок незаконного перебування під слідством погіршилися відносини позивача з оточуючими людьми, зокрема його виборцями. Він був діючим депутатом Харківської міської ради 6 скликання (2010-2015 років), мав публічний характер діяльності, був відомий серед широкого кола осіб. Відкриття щодо нього кримінальної справи стало шоковою подією, яка змушувала постійно виправдовуватись, доводити свою непричетність до злочинів, що ставились в провину. В подальшому позивач був змушений відмовитися від своєї політичної кар`єри, оскільки особі, яка перебуває під слідством та судом перестали довіряти, позивач втратив свій рейтинг, тобто фактично його життя змінилося, а авторитет був знищений. ОСОБА_1 вважає, що на його користь підлягає стягненню 3 000 000 грн., з яких: 1 000 000 грн. - на відшкодування незаконного притягнення до кримінальної відповідальності (повідомлення про підозру та складення обвинувального акту, застосування міри запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання та покладення пов`язаних із ним обмежень); 1 000 000 грн. - на відшкодування незаконного накладення арешту на майно; 1 000 000 грн. - на відшкодування незаконного засудження за ч.2 ст. 367 КК України. Статтею 13 Європейської Конвенції з прав людини від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснили свої офіційні повноваження. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода. Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України від 4 березня 1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 4 березня 1996 року № 3 та Мінфіну України від 4 березня 1996 року № 41, при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції. Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом. Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Матеріали справи свідчать про те, що 25 жовтня 2013 року Прокурор Харківської області, розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12012220010000019 від 21.11.2012 року, та, встановивши наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, склав повідомлення ОСОБА_1 про те, що він підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 191, ч.2 ст. 366 КК України. Повідомлення про підозру вручено старшим слідчим СВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області 25.03.2014 року (а.с.19-25 т.1). Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 25.06.2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, та на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України виправдано, у зв`язку з не доведенням, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Позивача поновлено в правах, обмежених під час кримінального провадження. Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді особистого зобов`язання, який обрано ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 25.03.2014 року скасовано. Арешт, який накладений на майно обвинуваченого, скасовано (а.с.91-112 т.1) Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20.11.2018 року вирок Жовтневого районного суду м.Харкова від 25.06.2018 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без змін (а.с.113-126 т.1) Таким чином позивач незаконно перебував під слідством та судом у період з 25.10.2013 року (дата складання повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 191, ч.2 ст. 366 КК України) по 20.11.2018 року. Загальний строк перебування позивача під слідством і судом становить 60 повних місяців і 27 днів. При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону). Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з вимог, що відшкодування моральної шкоди не може бути менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, однак приймаючи до уваги встановлені обставини , зокрема обсяг моральних страждань , перенесений позивачем за період перебування під слідством та судом , суд обґрунтовано визначив остаточну суму на відшкодування моральної шкоди в розмірі - 300 000 грн. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV (Станков) v. BULGARIA (Болгарії) § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Відповідно до ч.2 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. При цьому, суд враховує, що визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить. Доводи позивача на те, що визначена судом сума відшкодування шкоди за день перебування його під слідством майже вдвічі менша від тієї, яка є необхідною, щоб отримати пенсійне забезпечення, не відповідає вимогам закону. Посилання заступника прокурора Харківської області на те, що сума відшкодування моральної шкоди повинна складати саме 233 131,60 грн. та розраховуватися за період з 25.03.2014 року по 20.11.2018 року, а не з 25.10.2013 року, не приймаються колегією суддів, оскільки у суду, в розумінні ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є право застосувати й більший розмір відшкодування. При цьому визначення часу, з якого позивач знаходився під слідством - 25.10.2013 року (дата складання повідомлення про підозру), - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та заступника прокурора Харківської області - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук Повне судове рішення виготовлено 15.04.2020 року.