Постанова 4810 № 428/12006/19

Головуючий суду 1 інстанції - Кордюкова Ж.І. Доповідач -Коновалова В.А. Справа № 428/12006/19 Провадження № 22-ц/810/242/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 14 квітня 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Дронської І.О., Яреська А.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Управління Державної міграційного служби України в Луганській області, розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_4, на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 лютого 2020 року, ухвалене у складі судді Кордюкової Ж.І. в м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого вказав, що у зв`язку із зарахуванням на навчання до ДЗ «Луганський державний медичний університет» він 03 жовтня 2018 року звернувся до Управління Державної міграційного служби України в Луганській області за обміном посвідки на тимчасове проживання, термін дії якої закінчувався, на нову строком до 01 серпня 2021 року. 18 жовтня 2018 року відповідач відмовив позивачу у видачі посвідки на постійне проживання. Позивач оскаржив дії відповідача до Луганського окружного адміністративного суду, який рішенням від 07 червня 2019 року по справі № 360/3764/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Державної міграційного служби України в Луганській області задовольнив частково, визнав протиправним рішення Управління Державної міграційного служби України в Луганській області від 18 жовтня 2018 року про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання громадянину Індії ОСОБА_1, оформлене повідомленням про відмову в прийнятті (розгляді) документів, та зобов`язав Управління Державної міграційної служби України в Луганській області розглянути питання щодо видачі посвідки на тимчасове проживання громадянину Індії ОСОБА_1 на підставі поданих ним 03 жовтня 2018 року документів, з урахуванням правової позиції суду. Позивач зазначив, що відносно нього, як іноземця, було неправомірно та необґрунтовано винесено відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання, що призвело до зміни укладу його життя. Незважаючи на те, що він був сумлінним студентом, він нервував через те, що може бути висланий з України. Внаслідок неотримання посвідки на тимчасове проживання, він був відрахований з ДЗ «Луганський медичний університет», оскільки не мав законних підстав для продовження навчання. ОСОБА_1 вказує, що зазначене спричинило йому моральну шкоду. Позивач просив суд стягнути з Управління Державної міграційного служби України в Луганській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 30000 грн та вирішити питання про судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Сєвєродонецький міський суд Луганської області рішенням від 13 лютого 2020 рокупозов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про відшкодування моральної шкоди залишив без задоволення. Суд обґрунтував рішення тим, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка у цих правовідносинах бере участь через орган Управління Державної міграційного служби України в Луганській області (протиправність дій, бездіяльності посадових осіб якого доведена представником позивача) та орган Казначейської служби (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Проте позивачем не заявлено вимог про стягнення моральної шкоди до держави Україна та органу Казначейської служби, до участі в цій справі вони не залучались як співвідповідачі за клопотанням позивача чи його представника, хоча відповідач зазначав про належний суб`єктний склад учасників справи у своєму відзиві. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що Управління Державної міграційної служби України в Луганській області є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки вимоги заявлено не до того відповідача, який має відповідати за цим позовом, що має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1, від імені якого діє представник ОСОБА_4, просить рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 лютого 2020 рокускасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1, від імені якого діє представник ОСОБА_4, зазначив, що у відповіді на відзив викладені остаточні позовні вимоги до держави України в особі Управління Державної міграційної служби України в Луганській області. Також, позивач посилається на те, що помилковим є висновок суду першої інстанції стосовно того, що орган Державної казначейської служби України має бути залучений до участі у справі як співвідповідач, оскільки при відшкодуванні шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відповідачем має бути відповідний орган державної влади, який завдав шкоду, як такий, що представляє суб`єкта цивільних правовідносин - державу України. А держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом з тим, залучення або не залучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальні органи. Свою позицію позивач обґрунтовує посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16. Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження представник позивача отримав 01 квітня 2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 118). Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу Управління Державної міграційного служби України в Луганській області отримало 20 березня 2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.119). У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати і погіршення таких зв`язків, стану і стосунків. Також Управління Державної міграційної служби України в Луганській області вказує на те, що боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, відповідачем є держава, яка бере участь у справ через відповідні органи державної влади (дії якого, за позовними вимогами, призвели до завдання шкоди позивачу), Державна казначейська служба України (орган, який відповідно до закону здійснює повернення коштів з бюджету). Крім того, відповідач посилається на те, що у разі доведення моральна шкода відшкодовується за рахунок держави (державних коштів), а не за рахунок суб`єкта владних повноважень. Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам регулюється п. 35-40 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, відповідно до підпункту 2 пункту 35 казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правил пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред`явлення позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії. Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення моральної шкоди в сумі 30000 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921 * 100 = 192100 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України. Оскільки справа є малозначною, ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімума для працездатних осіб, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановлені обставини про те, що 02 листопада 2018 року ОСОБА_1, студент 4 курсу медичного факультету денної форми навчання, був відрахований зі складу студентів за порушення міграційного законодавства, про що ДЗ «Луганський медичний університет» видано наказ від 02 листопада 2018 року № 0402-04/269. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року у справі № 360/3764/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області задоволено частково, суд визнав протиправним рішення Управління Державної міграційної служби України в Луганській області від 18 жовтня 2018 року про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання громадянину Індії ОСОБА_1, оформлене повідомленням про відмову в прийнятті (розгляді) документів, та зобов`язав Управління Державної міграційної служби України в Луганській області розглянути питання щодо видачі посвідки на тимчасове проживання громадянину Індії ОСОБА_1 на підставі поданих ним 03 жовтня 2018 року документів, з урахуванням правової позиції суду. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року залишено без змін рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року у справі № 360/3764/18. Також, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду адміністративної справи судом було встановлено протиправність рішення УДМСУ в Луганській області від 18 жовтня 2018 року № 4401.5-38971/44.1-18 про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання громадянину Індії ОСОБА_1, оформлене повідомленням про відмову в прийнятті (розгляді) документів, тому зазначена обставина не підлягає доказуванню у цій цивільній справі відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України. Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок протиправного рішення УДМСУ в Луганській області від 18 жовтня 2018 року № 4401.5-38971/44.1-18 про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання громадянину Індії ОСОБА_1, останній був відрахований з навчання з ДЗ «Луганський медичний університет». Зазначене, на думку суду, свідчить про те, що внаслідок прийняття протиправного рішення відповідачем позивачу було спричинено моральну шкоду, яка полягала в тому, що змінився життєвий уклад позивача через відрахування його з державного навчального закладу, через що він був позбавлений права отримувати освіту за обраною спеціальністю та напрямком. При цьому, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову виходив з того, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка у цих правовідносинах бере участь через орган Управління Державної міграційного служби України в Луганській області (протиправність дій, бездіяльності посадових осіб якого доведена представником позивача) та орган Казначейської служби (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Проте позивачем не заявлено вимог про стягнення моральної шкоди до держави Україна та органу Казначейської служби, до участі в цій справі вони не залучались як співвідповідачі за клопотанням позивача чи його представника, хоча відповідач зазначав про належний суб`єктний склад учасників справи у своєму відзиві. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що Управління Державної міграційного служби України в Луганській області є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки вимоги заявлено не до того відповідача, який має відповідати за цим позовом, що має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд приходить до наступного. У статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини першої статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Частиною першою статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. В пункті 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» зазначено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року по справі № 360/3764/18, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року, визнано протиправним рішення Управління Державної міграційного служби України в Луганській області від 18 жовтня 2018 року про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання громадянину Індії ОСОБА_1, оформлене повідомленням про відмову в прийнятті (розгляді) документів, та зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Луганській області розглянути питання щодо видачі посвідки на тимчасове проживання громадянину Індії ОСОБА_1 на підставі поданих ним 03 жовтня 2018 року документів, з урахуванням правової позиції суду. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що преюдиційним судовим рішенням встановлено протиправність рішення УДМСУ в Луганській області від 18 жовтня 2018 року № 4401.5-38971/44.1-18 про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання громадянину Індії ОСОБА_1, оформлене повідомленням про відмову в прийнятті (розгляді) документів, тому зазначена обставина не підлягає доказуванню у цій цивільній справі відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Предметом позову у цій справі є стягнення коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди з Управління Державної міграційної служби України в Луганській області Відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів примає до уваги висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року щодо суб`єктного складу учасників справи у у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, а саме залучення до участі у справі в якості відповідача державу як учасника цивільних правовідносин. У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зроблено висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Таким чином, оскільки позивачем у цій справі заявлено позов про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади, то належним відповідачем у цій справі є держава Україна як учасник цивільних відносин. Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив відповідачем Управління Державної міграційної служби у Луганській області. Згідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Статтею 2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 зазначено, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб`єкт владних повноважень. Отже, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Суд першої інстанції згідно ч.1 ст. 51 ЦПК України має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (ч.4 ст. 51 ЦПК України). У разі пред`явлення позову до неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів або замінювати первісного відповідача належним відповідачем, та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. ЦПК України саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначалося про те, що він є неналежним відповідачем, оскільки позивач помилково ототожнює поняття «орган державної влади» та «держава», відшкодуваня моральної шкоди у разі її доведення здійснюється шляхом її стягнення з держави за рахунок коштів Державного бюджету України. Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1, від імені якого діє представник ОСОБА_4, звертаючись до суду із позовом не зазначив відповідачем державу Україна в особі відповідних органів та клопотань у передбачений ЦПК України спосіб і строк про залучення до участі у справі в якості відповідача державу Україна як учасника цивільних відносин ні позивач, ні його представник, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, не заявляли, справа розглянута судом першої інстанції без участі держави Україна як сторони у справі. Судом першої інстанції не постановлялась ухвала про залучення відповідачем державу України. Зазначення в апеляційній скарзі про те, що остаточні позовні вимоги позивачем були вкладені у редакції «стягнути з Держави України в особі Управління Державної міграційного служби України в Луганській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30000 грн» не відповідають змісту прохальної частини відповіді на відзив. Крім того, позивачем процитовано в апеляційній скарзі текст із відповіді на відзив: «позивачу байдуже хто буде формальним відповідачем у даній справі, однак у зв`язку з тим, що УДМС України в Луганській області має найтісніший зв`язок із справою, то позовна вимога має бути пред`явлена саме до нього». Судом першої інстанції розглядався позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційного служби України в Луганській області. Також, під час розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача, який приймав участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, зазначив, що встановлений преюдиційний факт незаконності рішення відповідача суб`єкта владних повноважень і це викликало відрахування позивача зі складу державного закладу - державного медичного університету. Жодних доказів щодо правомірності дій відповідача не міститься, тому просив стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 30000 грн. Дані пояснення зафіксовані звукозаписувальним технічним записом. Зазначені обставини свідчать про те, що представник позивача, який приймав участь у розгляді справи, наполягав на відшкодування моральноъ шкоди з Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, тобто за рахунок органу державної влади, що не відповідає полоденням ст. 1173 ЦК України. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем позов заявлений до неналежного відповідача. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке. Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 жовтня 2019 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційного служби України в Луганській області про відшкодування моральної шкоди визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 16 грудня 2019 року. Запропоновано позивачу протягом трьох робочих днів з дня отримання копії відзиву відповідача надати до Сєвєродонецького міського суду Луганської області відповідь на відзив, який має відповідати вимогам ч. 3-5 ст. 178 ЦПК України, разом з документам, що підтверджують надсилання (надання) відзиву відповідачу. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Як вбачається із матеріалів справи, 11 листопада 2019 року Управлінням Державної міграційного служби України в Луганській області на адреси позивача та його представника направлявся відзив на позовну заяву у даній справі (а.с. 36). Зазначений відзив на позовну заяву отримано представником позивача 13 листопада 2019 року. Проте, відповідь на відзив позивачем надана до Сєвєродонецького міського суду Луганської області засобами електронного зв`язку лише 12 грудня 2019 року (а.с. 42-48) без клопотання про продовження строку на подачу відповіді на відзив. Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1, від імені якого діє представник ОСОБА_4 , відповідь на відзив подано поза межами встановленого строку, протягом якого може бути подана відповідь на відзив. Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково дійшов висновку, що належним відповідачем у цій справі є орган Казначейської служби, виходячи з наступного. Залучення або ж незалучення до участі у спорах про відшкодування моральної шкоди завданої органом державної влади ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 242/4741/16-ц. Проте, вказане не вплинуло на правильність висновку суду про відмову у задоволенні позовних вимог з зазначених вище підстав. Оскільки позивач пред`явив позов до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, яке є неналежним відповідачем, суд апеляційної інстанції, не наділений повноваженнями залучення до участі у справі сторін на стадії апеляційного провадження. Позивач не позбавлений права звернутися до суду з аналогічним позовом до належних учасників справи, а саме держави Україна з вимогою про відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів держави, тому його право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не порушено. Правовий висновок щодо обґрунтованості відмови у позові, пред`явленого до неналежного відповідача, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Апеляційний суд вважає, що рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 лютого 2020 року слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_4, задовольнити частково. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 лютого 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 14 квітня 2020 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді І.О. Дронська А.В. Яресько