Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/24649/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24649/19 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення; - зобов`язати Управління соціального захисту населення Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з захворюванням, яке пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, однак належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони останній не надав. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Свої доводи обґрунтовував тим, що обставини його участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони підтверджуються шляховими листами вантажного автомобіля, довідкою про розрахунки підвищеної оплати за роботу в зоні відчуження та довідкою про заробітну плату в зоні відчуження м. Чорнобиль. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обгрунтування своєї позиції зазначав, що надані позивачем документи не містили інформації, яка б підтверджувала факт його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії та інвалідом ІІ групи, захворювання якого пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. При цьому, 29 квітня 1986 року, 28 травня 1987 року, 07 червня 1988 року позивач приймав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії Чорнобильській АЕС. У вересні 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Однак, листом від 03 жовтня 2019 року № 14645/35-01/22 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для видачі посвідчення "Інваліда війни" відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки в переліку документів, наданих позивачем, для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відсутні розпорядчі документи про залучення підприємства, на якому працював позивач, до формування Цивільної оборони. На підставі встановлених вище обставин та враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до невоєнізованого формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-XII) до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно пункту 9 статті 7 Закону № 3551-XII до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Таким чином, обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни згідно пункту 9 статті 7 Закону № 3551-XII є наявність у особи інвалідності, отриманої внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та доказів залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Варто зазначити, що статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Так, наявними в матеріалах справи копіями довідки до акту огляду МСЕК серії КИ-1 № 085411, експертного висновку № 454, шляховими листами, довідок Агрокомбінату "Пуща-Водиця" від 14 травня 1998 року № 445 та № 7 від 29 квітня 1986 року про розрахунки підвищеної оплати за роботу в зоні відчуження, дійсно, підтверджується участь позивача в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та встановлення йому у зв`язку з цим групи інвалідності, що, у свою чергу є підставою для надання пільг та компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII. Однак, надані позивачем документи не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що є обов`язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб, а тому підстави для поширення на позивача дії п. 9 ст. 7 Закону № 3551-XII відсутні. За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої ї статті 7 Закону № 3551-ХІІ немає. Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 07 червня 2018 року по справі № 377/797/17, від 10 травня 2018 року по справі № 279/12162/15-а та ін. У постанові від 07 червня 2018 року (справа № 377/797/17) Верховний Суд висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 796-ХІІ. Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про залучення безпосередньо позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ. Суд апеляційної інстанції вважає помилковими посилання апелянта на Лист Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 19 вересня 2019 року № 01.1-14/1162, оскільки даним листом надано інформацію про порядок залучення осіб до виконання робіт в складі підрозділів цивільної оборони, однак факт залучення позивача в таких підрозділах не підтверджено. Слід відмітити, що позивач у позовній заяві, окрім іншого, просить зобов`язати відповідача видати йому відповідне посвідчення інваліда війни. Згідно з п. 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 інвалідам війни (стаття 7 Закону № 3551-XII) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - інвалід». З огляду на те, що позивач не має статусу інваліда війни, то у відповідача були відсутні підстави для видачі йому відповідного посвідчення. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов