Ухвала КЦС ВС № 213/1356/19

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 квітня 2020 року м. Київ справа № 213/1356/19 провадження № 61-4654ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», в інтересах якого діє Каряка Ростислав Володимирович, на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії та забезпечити і встановити споживачу індивідуальний газовий лічильник, ВСТАНОВИВ: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» (далі - ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (далі - АТ ОГС «Дніпропетровськгаз»), про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити діїта забезпечити і встановити споживачу індивідуальний газовий лічильник. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2019 року позов задоволено частково. Визнано незаконними дії ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» щодо встановлення у лютому 2017 року вузла обліку природного газу на фасадному газопроводі багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 з метою комерційного обліку. Зобов`язано АТ ОГС «Дніпропетровськгаз» здійснити перерахунок спожитого природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників по об`єкту споживача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 за період з 27 лютого 2017 року до 10 вересня 2019 року. Зобов`язано АТ ОГС «Дніпропетровськгаз» у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу газорозподільних систем встановити індивідуальний лічильник обліку газу (комерційний вузол обліку) по об`єкту побутового споживача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У іншій частині позову відмовлено. Стягнено з АТ ОГС «Дніпропетровськгаз» у рахунок держави судовий збір у розмірі 768,40 грн. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ ОГС «Дніпропетровськгаз» залишено без задоволення, рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2019 року - без змін. Не погоджуючись із рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2019 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, АТ ОГС «Дніпропетровськгаз» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Підставою касаційного оскарження рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року АТ ОГС «Дніпропетровськгаз» вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 161/15083/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, до яких були включені витрати на встановлення індивідуального лічильнику газу, відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, і забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, у строк до 1 січня 2021 року. Приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний суд керувався висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17. Суди попередніх інстанцій за матеріалами справи установили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 і є споживачем природного газу з метою приготування їжі. Розподіл природного газу побутовому споживачу ОСОБА_1 здійснює АТ ОГС «Дніпропетровськгаз». Нарахування за спожитий природний газ ОСОБА_1 до 27 лютого 2017 року здійснювалося згідно норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203. 27 лютого 2017 року працівники ПАТ «Дніпропетровськгаз» шляхом реконструкції фасадного газопроводу будинку АДРЕСА_1 здійснили монтаж загальнобудинкового вузла обліку (лічильника) природного газу. 20 червня 2017 року протоколом приймання загальнобудинкового вузла обліку природного газу у комерційну експлуатацію, вузол обліку (лічильник) прийнятий в експлуатацію та з 27 лютого 2017 року об`єми розподіленого природного газу споживачам будинку АДРЕСА_1 визначаються пропорційно кількості осіб, зареєстрованих у квартирі або іншому ізольованому житловому приміщенні. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у 2017 році ОСОБА_1 зверталася до ПАТ «Дніпропетровськгаз» з метою встановлення у її квартирі АДРЕСА_1 індивідуального газового лічильника обліку природного газу. На звернення споживача ОСОБА_1 щодо встановлення у її квартирі індивідуального лічильника ПАТ «Дніпропетровськгаз» повідомило, що з моменту встановлення на будинку АДРЕСА_1 будинкового вузла обліку газу (лічильника) всі квартири цього будинку вважаються забезпеченими комерційним обліком газу, а встановити індивідуальний лічильник можливо за власні кошти. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» («Sokurenko and Strygun v Ukraine») від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24). Згідно змісту статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (у редакції від 1 жовтня 2015 року), суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для приготування їжі, до 1 січня 2018 року. 20 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», яким внесено зміни до статті 6 зазначеного Закону та змінено кінцевий термін встановлення індивідуальних газових лічильників з 1 січня 2018 року на 1 січня 2021 року. Статтею 6 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). За таких обставин на день ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в частині кінцевого терміну встановлення індивідуальних газових лічильників було внесено зміни. Отже, касаційний суд доходить висновку про правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності у АТ ОГС «Дніпропетровськгаз» зобов`язання здійснити встановлення в квартирах позивачів індивідуальні газові лічильники за свій рахунок у строк до 1 січня 2021 року. Зі змісту статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення, у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що волевиявлення споживача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним. Вказаним спростовуються доводи заявника про те, що право ОСОБА_1 на забезпечення індивідуальним лічильником газу ним не порушено. Позивач правомірно просила встановити їй індивідуальний газовий лічильник, а не загальнобудинковий. Доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 161/15083/16-ц, відхиляються касаційним судом, оскільки у даній справі касаційним судом скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог про визнання незаконними дій Публічного акціонерного товариства «Волиньгаз» щодо нарахування обсягу та плати за спожитий газ, оскільки позивачем не заявлялися позовні вимоги до Публічного акціонерного товариства «Волиньгаз». Касаційним судом у справі № 161/15083/16-ц установлено, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов у цій частині, вийшли за межі заявлених позовних вимог. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга АТ «ОГС «Дніпропетровськгаз», в інтересах якого діє Каряка Р. В., на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року є необґрунтованою, правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень. Дослідивши матеріали касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, касаційний суд дійшов висновку про те, що Верховний Суд викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Касаційний суд не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції. Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Оскільки оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, ухваленими із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «ОГС «Дніпропетровськгаз», в інтересах якого діє Каряка Р. В., на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року суд відмовляє. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», в інтересах якого діє Каряка Ростислав Володимирович, на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити діїта забезпечити і встановити споживачу індивідуальний газовий лічильник. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов