Постанова 4803 № 177/1671/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4285/20 Справа № 177/1671/19 Суддя у 1-й інстанції - Строгова Г. Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 177/1671/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання Євтодій К.С. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Шевченківська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2020 року, яке ухвалено суддею Строговою Г.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 17 січня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Криворізька районна державна адміністрація, про визнання права на земельну частку (пай). Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 тривалий період часу працював в Колективному сільськогосподарському підприємству імені Шевченка (надалі - КСП ім. Шевченко), а саме: з грудня 1990 року по липень 1992 року та з грудня 1993 року по вересень 1995 року (КСП ім. Шевченка), з листопада 2002 року по липень 2004 року, з липня 2009 року по липень 2012 року та з грудня 2015 року по травень 2016 року (СФГ ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА). Відповідно до рішення Шевченківської (Орджонікідзенської) сільської ради народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області від 16 жовтня 1995 року було безоплатно передано у колективну власність Колективному сільськогосподарському підприємству імені Шевченка земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва розміром 6081,2 га. 15.02.1996 року КСП ім. Шевченка був виданий Державний акт на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 та додано до нього список громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства КСП ім. Шевченка, які на момент видачі цього державного акту були членами КСП ім. Шевченка. Позивача було внесено до списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства КСП ім. Шевченка під порядковим номером

278. Вважає, що оскільки він був членом КСП ім. Шевченка та його внесено до списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства КСП ім. Шевченка, він має право на земельну частку (пай) відповідно до вимог закону. Посилаючись на викладене, просив суд визнати за ним право на земельну частку (пай), розміром 4,47 кадастрових гектарів, розташовану на території Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, визначеної для членів колективного сільськогосподарського підприємства КСП імені Шевченка. Відповідач Шевченківська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області заявив про застосування наслідків пропуску позовної давності, посилаючись на те, що позивач, працюючи в КСП ім. Шевченка, знав про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП ім. Шевченка державного акта на право колективної власності на землю, тобто з 15.02.1996 року, оскільки це є загальновідомим фактом, але своєчасно не звернувся з вимогою про відновлення свого порушеного права. Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмолено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку апелянта, право власності є непорушним та підлягає захисту без обмежень будь-яким строком, та що в різних судових інстанціях вже склалася певна судова практика, з аналогічними висновками. При цьому, зазначає, що відповідач фактично не заявляв клопотань про застосування наслідків пропуску позовної давності та не подавав до суду відповідних заяв, а лише зазначив про те, що з моменту розпаювання пройшло чимало років і землі для виділення немає. Позивач наголошує на тому, що він не знав про те, що має право на земельну частку (пай), що підтверджується відсутністю з його боку будь-яких звернень до компетентних органів з приводу належного оформлення права власності та виділення йому земельної ділянки на місцевості. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, від представника відповідача Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, а інші учасники справи про причини своєї неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював в КСП ім. Шевченка з 18 грудня 1990 року по 03 липень 1992 року та з 10 грудня 1993 року по 13 вересень 1995 року (а.с. 5-9). Відповідно до рішення Шевченківської (Орджонікідзенської) сільської ради народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області від 16 жовтня 1995 року було безоплатно передано у колективну власність Колективному сільськогосподарському підприємству імені Шевченка земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва розміром 6081,2 га. 15.02.1996 року КСП ім. Шевченка був виданий Державний акт на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 , до якого додано список громадян - членів КСП імені Шевченка і позивач включений до нього під номером 278 (а.с. 12-15), що також підтверджується листом Відділу у Криворізькому районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 10.09.2019 року (а.с. 11). Згідно інформації Відділу у Криворізькому районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 19.08.2019 року розмір земельної частки (паю) по Шевченківській сільській раді (колишнє КСП ім. Шевченка) складає 4,47 кадастрових га (а.с. 10). Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача ОСОБА_1 існують права на земельну частку (пай) у розмірі 4,47 умовних кадастрових гектарів, які він набув згідно Указу Президента України № 720/95 від 08 серпня 1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на судовий захист оспорюваних або не визнаних прав. Відповідно до частини дев`ятої статті 5 ЗК України(в редакції від 22 червня 1993 року) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 22 ЗК Україниправо власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право. Відповідно до ст.7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 року земля є об`єктом права колективної власності підприємства, майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам, суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства. Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», право на земельну частку (пай) мають члени колективною сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними та має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Отже, згідно зі статтями 22, 23 ЗК України(у редакції від 22 червня 1993 року) та відповідно до вище зазначеного Указу,особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта. Як вбачається з матеріалі справи, Державний акт на право колективної власності на землю Серії 1-ДП № 000002 Колективне сільськогосподарське підприємство імені Шевченка отримало на підставі рішення Шевченківської (Орджонікідзенської) сільської ради народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області від 16 жовтня 1995 року, на підставі якого Колективному сільськогосподарському підприємству імені Шевченка передано у колективну власність земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва, розміром 6081,2 га. В списку працездатних членів КСП імені Шевченка, що є додатком до Державного акта на право колективної власності на землю, під номером 278 значиться АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 Вісвалдович (а.с.12-15). Крім того, Державний акт на право колективної власності на землю Колективного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка, Серії НОМЕР_1 від 15 лютого 1996 року, в Додатку до якого у списку членів імені Шевченка під номером 278 значиться Кімене- ОСОБА_2 , є чинним, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про набуття позивачем права власності на земельну частку (пай) у відповідності вищевикладених правових норм. Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо. Отже, суд дійшов вірного висновку про те, що включення особи до списку громадян, які мають право на отримання земельної частки (паю), який додано до Державного акту на право колективної власності на землю КСП, є підставою для визнання за ним права власності на земельну частку (пай) в умовних кадастрових гектарах, визначених для членів такого КСП, і висновки суду першої інстанції в цій частині в апеляційному порядку відповідачем не оскаржено. Разом з тим, дійшовши вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та для визнання за позивачем права на земельну частку (пай), розміром 4,47 кадастрових гектарів, розташовану на території Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, визначеної для членів колективного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Криворізька районна державна адміністрація про визнання права на земельну частку (пай) у зв`язку з пропуском позовної давності, виходячи з того, що, оскільки право на позов у позивача виникло ще у 1996 році (коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників), що є загальновідомим фактом, тому позивач, як член КСП, повинен був дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП ім. Шевченка державного акта на право колективної власності на землю (15.02.1996 року), однак, позивач у передбачений законом строк, встановлений ст. 71 ЦК УРСР, в редакції 1963 pоку, не звернувся до суду з вказаними вимогами, та в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав суду переконливих доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступні обставини. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з огляду на наступне. Так, за положенням ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України). Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Конституційним Судом України у Рішенні від 1 грудня 2004року №18-рп/2004 року надано тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 317, 319 ЦК Українивсі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник не може використовувати право власності на шкоду правам та свободам громадян, власність зобов`язує. За ст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України). Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, особи, які отримали сертифікат на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду. У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства (далі КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Матеріали справи не містять доказів щодо видачі районною (міською) державною адміністрацією розпорядження про виготовлення сертифікату на право на земельну частку (пай) у землях колишнього КСП імені Шевченка позивачеві ОСОБА_3 - ОСОБА_4 і документ, який би посвідчив право власності позивача на земельну частку (пай), не виготовлявся. Не зайво також звернути увагу на те, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення ЄСПЛ у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення ЄСПЛ у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії"). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків(рішення ЄСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії"). Отже, через не виготовлення сертифікату на право на земельну частку (пай) на ім`я позивача районною (міською) державною адміністрацією, вимоги позивача про визнання за ним такого права власності на земельну частку (пай) в судовому порядку є законними і підлягають задоволенню, оскільки порушене право власності підлягає захисту і відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, а також у разі втрати документу, який засвідчує його право власності. За таких обстави, підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачеві ОСОБА_1 на праві власності належить земельна частка (пай), розміром 4,47 умовних кадастрових гектарів, розташована на території Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, визначеної для членів Колективного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка, з дня видачі Колективному сільськогосподарському підприємству імені Шевченка Державного акт на право колективної власності на землю Серії НОМЕР_1 , тобто з 15.02.1996 року, і визнання права власності в судовому порядку здійснюється виключно у зв`язку з відсутністю в останнього павоустановлюючого документу та неможливістю його отримати в позасудовий спосіб. Стаття 41 Конституції України та глава 23 розділу 1 Книги третьої Цивільного кодексу України закріп­люють основоположні принципи права власності, основним з яких є її непорушність тобто законодавець імперативно зазначає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Аналогічні положення містяться у статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з довлджами апеляційної скарги про те, що право власності є непорушним та підлягає захисту без обмеження строком позовної давності. Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин суд першої інстанції помилково застосував позовну давність, оскільки не отримання позивачем сертифікату через його не виготовлення уповноваженим органом державної влади свідчить про невизнання за позивачем його права власності на земельну частку (пай), яке він набув на законних підставах та має бажання реалізувати, шляхом виділення своєї частки в колективній власності. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2020 рокускасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Криворізька районна державна адміністрація, про визнання права на земельну частку (пай) задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), розміром 4,47 умовних кадастрових гектарів, розташовану на території Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, визначеної для членів Колективного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 квітня 2020 року. Головуючий: Судді: