Постанова 4857 № 813/9291/13-а

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 813/9291/13-а пров. № А/857/739/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кушнерика М.П. суддів Заверухи О.Б., Мікули О.І. за участю секретаря судового засідання Юник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року, прийняте суддею Крутько О.В. в м.Львів о 12 годині 55 хвилині, повний текст складено 27 листопада 2019 року, у справі № 813/9291/13-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: профспілка працівників Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, перший заступник начальника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Балін В.А., начальник територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Дума І.М., Державне казначейство України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, треті особи профспілка працівників Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, перший заступник начальника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Балін В.А., начальник територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Дума І.М., в якій просив визнати протиправним та скасувати наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 13-ВК/13д від 04 лютого 2010 року про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани; визнати протиправним та скасувати наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 14-ВК/13д від 04 лютого 2010 року про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани; визнати протиправним та скасувати наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 15-ВК/13д від 04 лютого 2010 року про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани; визнати протиправним та скасувати наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 64-ВК/13п від 04 лютого 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області; поновити ОСОБА_1 на попередній посаді начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 04.02.2010; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2010 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано оспорювані накази, поновлено позивача на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2011 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв`язку, треті особи - Профспілка працівників Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, перший заступник начальника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Балін В.А., начальник територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Дума І.М., Державне казначейство України про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2013 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою судового засідання Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року, замінено відповідача Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті Міністерства транспорту і зв`язку України на Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, у зв`язку із припиненням першого. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2015 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 05.08.2019 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_1 . Адміністративний позов - задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано накази Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 13-ВК/13д від 04 лютого 2010 року, № 14-ВК/13д від 04 лютого 2010 року, № 15-ВК/13д від 04 лютого 2010 року про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень у вигляді доган. Визнано протиправним та скасовано наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 64-ВК/13п від 04 лютого 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області з 04 лютого 2010 року. В частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 листоапада 2019 року, позов задоволено. Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 686643,76 грн. Відповідач подав апеляційну скаргу, з підстав неповного з`ясування обставин справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті, ні Державна служба України з безпеки на транспорті не є правонаступником Головної Державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту і зв`язку України, відповідно і стороною у даній справі. Крім того, ОСОБА_1 жодного дня не працював в Укртрансбезпеці, а відповідно в трудових відносинах з останнім не перебував. Жодних дій щодо прийняття оскаржуваних наказів не вчиняла. Вважає, що судом неправомірно замінено Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті Міністерства транспорту і зв`язку України на Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, у зв`язку із припиненням першого, оскільки органом уповноваженим управляти майном ліквідованого урядового органу - Міністерство інфраструктури України. Стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 2010 року, суперечить вимогам частини другої статті 235 Кодексу Законів про працю України. Просить скасувати рішення і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскільки Верховним Судом позовна вимога про поновлення на роботі розглянута по суті та задоволена повністю, а тому підлягає задоволенню і вимога про стягнення середньомісячного заробітку з особи, яка залучена відповідачем у справі. Просить залишити без змін рішення суду. 03.04.2020 року електронними засобами зв`язку на адресу суду надійшло клопотання представника Державної служба України з безпеки на транспорті про відкладення розгляду справи з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, задля захисту життя та здоров`я представників учасників справи та інших осіб. Апеляційний суд вважає за можливе розгляд справи у відсутності апелянта, оскільки спірні правовідносини тривають з 2010 року. Справа неодноразово розглядалась судами різних інстанції. Верховний Суд поновивщи позивача на роботі, відновив його порушене право на працю, в той час, як право на заробіток за час вимушеного прогулу відновлено оспорюваним рішенням. Апеляційним судом, за клопотанням відповідача з аналогічних підстав 25.03.2020 року відкладався розгляд справи; явку представника відповідача не визнано обов`язковою, в матеріалах справи наявні всі необхідні докази. Треті особи у судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який просить задоволити апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що відповідно до наказу від 04.02.2010 року №64-ВК/13п, ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області з 04.10.2010 року. Постановою Верховного Суду від 05.08.2019 року поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області з 04 лютого 2010 року. Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що з Державної служби України з безпеки на транспорті слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.02.2010 року. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, що виходячи з наступного. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) спірного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно із частиною 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок). Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період. За змістом абзацу 2 пункту 8 Порядку після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку). Враховуючи положення статей 235 і 236 КЗпП України, можна зробити висновок, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Даний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2016 року у справі № 826/808/16. Середня заробітна плата повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме: за грудень 2009 року - січень 2010 року. Проте, ОСОБА_1 у цей період перебував на листку тимчасової непрацездатності, тому вони виключаються з розрахункового періоду і беруться ще два попередні місяці роботи: листопад - жовтень 2009 року. Згідно довідки Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв`язку України №212 від 05.11 2010 року заробітна плата позивача за листопад - жовтень 2009, а саме відпрацьовані два робочих дні становить 559,84 грн., середньоденна заробітна плата складає 559,84:5 = 279,92 грн. (а.с.112 т.3). Сторонами не оспорюється розмір розрахунку, який судом першої інстанції вірно розраховано виходячи з середньоденного заробітку 875,22 грн. помноженого на час затримки розрахунку 244 календарних дні. Щодо твердження апелянта, що Державна служба України з безпеки на транспорті не є належним відповідачем, то апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що постановою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року у даній справі визнано відповідачем саме даний орган, як правонаступника, тому останнє є належними відповідач. В додаткових поясненнях до апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано граничний вік перебування на державній службі та наявність корпоративних прав позивача, то апеляційний суд зазначає, що таке не було підставою та предметом судового розгляду даної справи. Щодо покликання апелянта, що судом першої інстанції порушено вимоги ч.2 ст.235 КЗпП України, оскільки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік, то апеляційний суд зазначає наступне: Статтею 236 КЗпП України, яка регулює питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії. А тому є необґрунтованими доводи відповідача стосовно невчинення позивачем жодних дій для поновлення його порушеного права на працю. Окрім того, одразу після ухвалення судом рішення про поновлення позивача на посаді, він звернувся до виконавчої служби за для його вчасного виконання. Поновлюючи судовим рішенням особу на посаду, суд накладає обов`язок на роботодавця виконати таке рішення без жодних умов чи дій зі сторони працівника. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №813/1017/16. Верховний Суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов`язок щодо його виконання. Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то воно не може бути скасоване чи змінене з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Колегія суддів зазначає, що в процесі розгляду даної справи позивачем було змінено по батькові з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що стверджується долученими до матеріалів справи документами (а.с.135, 137 т.7), а тому « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_1 » є одна і та ж особа. керуючись ст.243 ч.3, ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у справі № 813/9291/13-а, - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, з врахуванням ч.3 розділу VI Прикінцевих положень КАС України. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді О. Б. Заверуха О. І. Мікула Повне судове рішення складено 10.04.2020