Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 185/623/20(2-а/185/21/20)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 185/623/20(2-а/185/21/20) (суддя Врона А.О., м. Павлоград) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2020 року у справі №185/623/20(2-а/185/21/20) за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в місті Дніпро Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, інспектора четвертого батальйону четвертої роти Управління патрульної поліції в місті Дніпро Департаменту патрульної поліції Національної поліції України лейтенанта поліції Стратулата Олександра Володимировича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 24 січня 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в місті Дніпро Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, інспектора четвертого батальйону четвертої роти Управління патрульної поліції в місті Дніпро Департаменту патрульної поліції Національної поліції України лейтенанта поліції Стратулата Олександра Володимировича в якому, просить скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 16 січня 2020 року серії ЕАк №1983328, якою на позивача накладено штраф за ч.2 ст.122 КУпАП у розмірі 425 грн., справу про адміністративне правопорушення відносно позивача закрити. Позов обґрунтовано тим, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.122 КУпАП, а його дії повинні бути кваліфіковані за ст.125 КУпАП. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що «згідно з спірною постановою, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у зв`язку з порушенням ПДР, зокрема, за керування автомобілем з не увімкненим ближнім світлом фар». Тому суд дійшов висновку, що «позивач рух автомобіля здійснював саме у світлу пору добу і не заперечив рух свого автомобіля без ввімкнення ближнього світла фар за межами населеного пункту». Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив його до апеляційного суду, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що технічний засіб яким зафіксовано правопорушення правил дорожнього руху не може вважатися допустимими доказами, якщо такі технічні засоби не відображені в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності; звертає увагу на те, що в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності вказано про порушення п. 9.8,, а не п. 19 Правил Дорожнього руху України; відповідачем не вірно кваліфіковано вчинене правопорушення, а саме замість ч.2 ст.122 КУпАП, а його дії повинні бути кваліфіковані за ст.125 КУпАП. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з постановою серії ЕАк №1983328 від 16.01.2020 року винесеною відповідачем, 16.01.2020 року о 12:55 годині на трасі 238 км. М-04 Новомосковського району Дніпропетровської області позивач керуючи транспортним засобом TOYOTA CAMRY державний номерний знак НОМЕР_1 перед початком руху за межами населеного пукну не увімкнув ближнього світла фар чи денних ходових вогнів, чим порушив п. 9.8 ПДР та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.122 КУпАП (а.с.9). Законність та обґрунтованість вищезазначеної постанови є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачене адміністративну відповідальність. Частиною 2 статті 122 КУпАП встановлено, що порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Відповідно до п. 9.8 Правил дорожнього руху України з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар. Як вбачається з оскаржуваної постанови, адміністративне правопорушення позивача полягає у тому, що він керуючи транспортним засобом перед початком руху за межами населеного пукну не увімкнув ближнього світла фар чи денних ходових вогнів. Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість (тяготіє до кримінального), а тому з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно зі ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Так, частиною 1 цього Закону закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці. Тобто, належним доказом правопорушення є фото або відеофіксація вчиненого правопорушення розміщена на видному місці. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на підтвердження вчиненого позивачем адміністративного правопорушення надано відеофіксацію з якої вбачається, що працівником патрульної поліції було зупинено автомобіль TOYOTA CAMRY державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням позивача та повідомлено про вчинення ним адміністративного правопорушення, яке полягає у тому, що він перед початком руху за межами населеного пукну не увімкнув ближнього світла фар чи денних ходових вогнів (а.с.35). Однак, надана відповідачем відеофіксація не підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.122 КУпАП, оскільки вона не містить фіксування факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а саме рух за межами населеного пукну без увімкнених денних ходових вогнів, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнього світла фар. З наданої відеофіксації вбачається, що о 12:52:48 год автомобіль, яким керував позивач був зупинений відповідачем. Між працівником поліції та особами, що перебували в автомобілі відбулось спілкування, проте з наданих позивачем пояснень щодо вчинення адміністративного правопорушення неможливо беззаперечно встановити факт керування ним автомобілем за межами населеного пукну без увімкнених денних ходових вогнів, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнього світла фар. Твердження позивача у позовній заяві про те, що він не заперечує факт керування автомобілем без включених денних ходових вогнів не підтверджує наявність в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, оскільки не підтверджує факт того, що його транспортний засіб оборудовано денними ходовими вогнями. Крім того слід звернути увагу на те, що ст.251 КУпАП не визначає позов як доказ в справі про адміністративне правопорушення, на основі якого у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення. Складення позову відбулось вже після притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Висновок суду першої інстанції про те, що «позивач не заперечив рух свого автомобіля без ввімкнення ближнього світла фар за межами населеного пункту» не підтверджено матеріалами справи, оскільки позов містить твердження позивача лише щодо не ввімкнення ним денних ходових вогнів, а надана відповідачем відеофіксація взагалі не містить інформації факту фіксації вчиненого правопорушення. Таким чином, оскільки вина позивача не доведена належними та допустимими доказами, щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскаржувана постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності є протиправною та підлягає скасуванню. Отже, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів, вина позивача у вчинені правопорушення відповідачем суду не доведена. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте, відповідач зазначеного обов`язку не виконав. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2020 року у справі №185/623/20(2-а/185/21/20) - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. Постанову серії ЕАк №1983328 від 16 січня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП - скасувати. Провадження по справі про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 122 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 09 квітня 2020 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко