Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 446/116/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 446/116/26 пров. № А/857/21105/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Димарчук Т.М., суддів Москаля Р.М., Сала П.І., за участю секретаря судового засідання Чорної І.Б., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача- Юхмана Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2026 року (суддя Мироненко Л.Д., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про оскарження постанови,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у січні 2026 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі серії ЕНА №648104 від 09.01.2026. В обґрунтування позову зазначив, що оскаржувана постанова є необґрунтованою та винесена передчасно, оскільки відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність у його діях складу вказаного адміністративного правопорушення. Висновок поліцейського ґрунтується виключно на його припущеннях. З наданого відеозапису на місці складення постанови неможливо встановити на який сигнал світлофора він рухався. Вказує, що жодних Правил дорожнього руху (далі-ПДР) не порушував, а тому вважає оскаржувану постанову необґрунтованою, незаконною та просить її скасувати. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12.03.2026 відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність події і складу адміністративного правопорушення. Висновок інспектора відділення поліції №1 ГУНП у Львівській області капітана поліції Березюка Б.М., про те, що ОСОБА_1 рухався на заборонений жовтий сигнал світлофора, грунтується виключно на його припущеннях. З наданого відеозапису на місці складання постанови про накладення адміністративного стягнення серія ЕНА №6488104, неможливо було встановити, на який колір водій ОСОБА_1 здійснив проїзд регульованого пішохідного переходу. Позивач вину у вчиненому адміністративному правопорушенні не визнає повністю, оскільки в момент проїзду регульованого пішохідного переходу він здійснював рух на дозволений зелений сигнал світлофора, жовтий сигнал міг загорітися, коли він був за світлофором, тому з урахуванням дорожньої обстановки ОСОБА_1 не зміг би зупинити транспортний засіб у місці передбаченому пунктом 8.10 ПРД України, не вдаючись до екстреного гальмування, тому продовжив рух далі не створюючи перешкоди або небезпеки жодному учаснику дорожнього руху, забезпечуючи при цьому безпеку дорожнього руху, що відповідає вимогам п.8.11 ПДР України. Долучений представником позивача суду відеозапис із боді-камер поліцейських зазначених в оскаржуваній постанові обставин відповідної події не підтверджує, оскільки такі обставини на записі не зафіксовані. На відеозаписі відображено процедуру оформлення адміністративного матеріалу поліцейськими, а не подію адміністративного правопорушення, яке інкримінується у вину позивачу згідно оскаржуваної постанови. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6488104 від 09.01.2026, винесеної інспектором відділення поліції № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській області Березюком Богданом Михайловичем, 09.01.2026 близько 20 год. 06 хв. в с-щі Запитів, вул. Київська, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Hyundai 130, проїхав регульований пішохідний перехід на заборонений жовтий сигнал світлофора, чим порушив п.8.7.3 Ґ, ч.2 ст. 122 КУпАП. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн. Не погоджуючись з винесеною постановою ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи вбачається вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності. Будь - яких порушень прав позивача при розгляді справи про адміністративне правопорушення судом встановлено не було. Вказано про те, що на відеозаписах з нагрудних камер поліцейських зафіксовано, що ОСОБА_1 під час оформлення постанови про накладення адміністративного стягнення неодноразово зазначав, що керуючи транспортним засобом, проїхав пішохідний перехід на жовтий сигнал світлофора, чим фактично визнав свою вину у порушенні передбаченому п. 8.7.3 Ґ ПДР України. Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на наступне. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 14 Закону України Про дорожній рух (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 (надалі ПДР). Згідно з пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Аналогічні положення містяться у ст.14 Закону України "Про дорожній рух". Відповідно до п. 1.5 ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Згідно з п. 1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п.8.1 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Пунктом 8.7 ПДР передбачено, що світлофори (додаток 3) призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Сигнали світлофора можуть бути з нанесеною суцільною чи контурною стрілкою (стрілками), із силуетом пішохода, X-подібні. Згідно із п.п.8.7.3. ПДР сигнали світлофора, зокрема, мають такі значення: а) зелений дозволяє рух; б) зелений у вигляді стрілки (стрілок) на чорному фоні дозволяє рух у зазначеному напрямку (напрямках). Таке саме значення має сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій секції світлофора. в) зелений миготливий дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух; ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів; д) жовтий миготливий сигнал або два жовтих миготливих сигнали дозволяють рух і інформують про наявність небезпечного нерегульованого перехрестя або пішохідного переходу; е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух. є) поєднання червоного і жовтого сигналів забороняє рух і інформує про наступне вмикання зеленого сигналу. Відповідно до п.8.10 ПДР у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69 "Місце зупинки", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів. Згідно п.8.11 ПДР водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху. Пунктом 12.1. ПДР встановлено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним. Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до частини 2 статті 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Як зазначено вище, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього. Положеннями статті 283 КУпАП закріплено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог послався на відеозапис з нагрудних камер поліцейських, з якого нібито слідує, що позивач фактично визнав свою вину у проїзді регульованого пішохідного переходу на жовтий сигнал світлофора. Колегія суддів, переглядаючи наявний у матеріалах справи відеозапис, зазначає, що такий не містить вказаних в оскаржуваній постанові обставин відповідної події (проїзд регульованого пішохідного переходу позивачем на жовтий сигнал світлофора) та не підтверджує вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. На відеозаписі зафіксовано лише спілкування позивача з поліцейським, який стоїть біля автомобіля та здійснює оформлення адміністративних матеріалів. Таким чином, належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, внаслідок чого його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП, матеріали справи не містять. На відеозаписах з нагрудних камер поліцейських зафіксовано, що ОСОБА_1 під час оформлення постанови про накладення адміністративного стягнення зазначав, що не згідний з інкримінованим йому порушенням правил дорожнього руху та вказував на недоведеність такого порушення належними доказами. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_1 фактично визнав свою вину у порушенні п.8.7.3 Ґ правил дорожнього руху. Разом з тим, згідно правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №537/2088/17 сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності. Водночас з відеозапису нагрудних камер поліцейських не вбачається, що позивач визнає свою вину у порушенні правил дорожнього руху, а навпаки заперечує факт проїзду ним регульованого пішохідного переходу на жовтий сигнал світлофора. Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 у справі № 263/15738/16-а. Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості. Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим. В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах. Разом з тим, 26.04.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №338/855/17, вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Також, згідно з позицією, яку висловив Верховний Суд у постанові від 26.04.2014 у справі №200/5590/17, відповідно до якої технічні засоби, якими здійснено фото або відеозапис не можуть вважатися належними доказами по справі якщо постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилання на них. Колегія суддів зазначає, що окрім того, що відеозапис не містить доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, у Графі 7 "До постанови додаються" оскаржуваної постанови записи відсутні. Сама ж постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення ОСОБА_1 правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення та підтвердження його наявності достовірними та належними доказами. Обставини вчинення адміністративного правопорушення повинні підтверджуватися доказами що є належними та допустимими. Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності достатніх доказів не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Зважаючи на відсутність належних доказів, які б підтверджували наявність вини позивача у вчиненому адміністративному правопорушенні, за викладених в оскаржуваній постанові у справі про адміністративне правопорушення обставин, враховуючи те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, апеляційний суд дійшов висновку, що винесена постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є неправомірною та підлягає скасуванню. З огляду на те, що не доведено наявність події і складу адміністративного порушення, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, а тому оскаржуване рішення слід скасувати. Відповідно до ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Щодо судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням наведеного, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 1664,00 грн (665,60+998,40). Керуючись ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2026 року в справі №446/116/26 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6488104 від 09 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення і закрити справу про адміністративне правопорушення. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області (ЄДРПОУ 40108833) на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1664,00 (одна тисяча шістсот шістдесят чотири) грн 00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя Т. М. Димарчук судді Р. М. Москаль П. І. Сало Повне судове рішення складено 27.04.26