Постанова Одеський апеляційний суд № 2/1519/6334/11

Номер провадження: 22-ц/813/3164/20 Номер справи місцевого суду: 2/1519/6334/11 Головуючий у першій інстанції Боуйок І.А. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.03.2020 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Князюка О.В. за участю секретаря: Томашевської К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси, постановлену під головуванням судді Бобуйок І.А. 24 вересня 2019 року у м. Одеса, - встановила: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси із заявою про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилалася на те, що у провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебувала справаза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2011 року позов ОСОБА_1 було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 82 720,00 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 09 грудня 2011 року складало 660 932, 80 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, держмито у розмірі 1 700,00 грн. У 2011 році, на підставі вказаного рішення, було видано виконавчий лист. Однак, ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_1 з проханням врегулювати спір без участі виконавчої служби, у зв`язку із чим остання звернулася до виконавчої служби із заявою про повернення виконавчого листа. В подальшому, ОСОБА_3 свої зобов`язання не виконала. Оскільки в установлений законом строк заявниця не змогла подати виконавчий лист до примусового виконання, вона звернулася до суду. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 було відмовлено (а.с. 113-114). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати, та постановити нову ухвалу, якою заяву про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Так, на думку апелянта, судом було порушено право заявника на справедливий суд та право на виконання судового рішення (а. с. 139-140). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що 09 грудня 2011 року Малиновським районним судом м. Одеси по справі № 2/1519/6334/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, винесено заочне рішення. Рішенням постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь заявниці суму боргу за договором позики у розмірі 82 720 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 09 грудня 2011 року складало 660 932, 80 гривень. В 2011 році, на підставі вказаного рішення, заявниці було видано виконавчий лист. Але, в зв`язку із тим, що до заявниці звернулась ОСОБА_3 з проханням врегулювати спір самостійно без участі виконавчої служби, заявниця звернулась з заявою до виконавчої служби про повернення виконавчого документу. Однак, ОСОБА_3 свої зобов`язання не виконала та не повернула заявниці борг. В установлений законом строк заявниця не змогла подати виконавчий лист до примусового виконання, оскільки сподівалась, що даний спір між ОСОБА_3 і заявницею зможуть врегулювати самостійно, в результаті чого виконавчий лист було втрачено та пропущено строк на звернення до виконання виконавчого листа. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 30 червня1999 року, який втратив чинність на підставі Закону України «Про виконавче провадження» N 1404-УІІІ від 02 червня 2016 року, однак діяв на момент зазначених правовідносин, виконавчі документи могли бути пред`явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців, інші виконавчі документи -протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі, якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення; виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом. Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 30 червня 1999 року, який втратив чинність на підставі Закону України «Про виконавче провадження» N 1404-VIII від 02 червня 2016 року, однак, діяв на момент зазначених правовідносин, - у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони. Відповідно до ст. 433 ЦПК України, у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого іншими органами (посадовими особами), подається до суду за місцем виконання відповідного рішення. Заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу. Пропущений з поважних причин строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання може бути поновлено судом. Отже, дані строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно із заявою. При вирішенні питання про поновлення строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання, суд виходить з того, що у законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 отримала виконавчий лист у вищевказаній справі ще у 2011 році, та не зверталась з ним до виконавчої служби про примусове виконання рішення від 02 вересня 2011 року на протязі більше 8 років, і лише 17 вересня 2019 року звернулась до суду із проханням видати дублікат виконавчого листа та поновити строк на його пред`явлення до виконання. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що сподівання заявника на мирне урегулювання спору із ОСОБА_3 на протязі більше 8 років не є поважною причинами пропуску строку, а свідчить лише про те, що ОСОБА_1 не цікавилась виконанням рішення суду першої інстанції, у зв`язку із чим наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання є неповажними. Згідно п. 17.4 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, у разі втрати виконавчого документу суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов вірного висновку про необхідність відмови у видачі дублікату виконавчого листа, строк пред`явлення якого минув, а у задоволенні клопотання гро поновлення строку на пред`явлення даного виконавчого листа має бути відмовлено. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом було порушено право заявника на справедливий суд та право на виконання судового рішення. Так, стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення. У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін. У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може буде виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У Законі України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1). Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91» (Caseof Hornsbyv. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін. 19 листопада 2010 року Консультативною радою європейських суддів (КРЄС) прийнято Висновок №13 (2010) який, зокрема, встановлює, що у державі, яка керується верховенством права, державні органи передусім зобов`язані поважати судові рішення і виконувати їх швидко exofilicio. Сама ідея державного органу, який відмовляється підкоритися рішенню суду, підриває концепцію примату закону (п. 31). В рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Виконавчий документ є документом строковим, тобто має виконавчу силу тільки протягом строку, встановленого законом. Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання (виконавча давність) - це встановлений законом строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на реалізацію припису юрисдикційного акта. Причина пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; ця причина виникла протягом строку, який пропущено; ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування; тобто, якщо свідчить про відсутність у заінтересованої особи об`єктивної можливості подати виконавчій документ до виконання у встановлені строки. В той же час, описані заявником підстави для поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у вказаній справі не можуть вважатися поважними, оскільки сподівання ОСОБА_1 на мирне урегулювання спору із ОСОБА_3 на протязі вже більше 8 років з моменту постановлення рішення суду першої інстанції та отримання виконавчого листа, не є поважними причини пропуску строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2019 року постановлено з додержанням норм процесуального права, підстави для її скасування відсутні. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складений 02 квітня 2020 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді О.В. Князюк О.М. Таварткіладзе