Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/12897/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" квітня 2020 р. Справа№ 910/12897/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Агрикової О.В. суддів: Чорногуза М.Г. Мальченко А.О. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 (повний текст рішення складено 16.12.2019) у справі №910/12897/19 (суддя Нечай О.В.) За позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 190 189,08 грн., - ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 190 189, 08 грн., з яких 103 218, 30 грн. пені, 69 768, 00 грн. інфляційних втрат та 17 202, 78 грн. 3% річних. В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач неналежно виконав свої обов`язки за договором поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.701)ю від 31.10.2018 року, а саме несвоєчасно оплатив за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних в загальному розмірі 190 189, 08 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 року позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод 103 218 грн. 30 коп. пені, 69 768 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 17 202 грн. 78 коп. 3% річних та 2 858 грн. 84 коп. судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару на суму 3 876 000, 00 грн. також з матеріалів справи вбачається факт прийняття товару відповідачем та оплати відповідачем рахунку-фактури № КСЗ-100414 від 07.11.2018 року на суму 3 876 000,00 грн. При цьому місцевий господарський суд при перевірці розрахунку позивача інфляційних прийняв до уваги, що оскільки відповідачем сплачено 25.01.2019 року, то позивач правомірно включив січень місяць в розрахунок інфляційних втрат. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 року у справі №910/12897/19 в частині стягнення з позивача 69 768 грн. 00 коп. інфляційних втрат та прийняти нове рішення, яким стягнути на користь позивача суму 31 008 грн. 00 коп. інфляційних втрат. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що при винесені рішення суд першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення в частині стягнення інфляційних втрат. Зокрема скаржник оскаржуючи рішення в частині стягнення інфляційних втрат зазначає, що позивачем нарахована сума інфляційних втрат в розмірі 69 768, 00 грн. за період з 22.11.2018 року по 24.01.2019 року, тобто за грудень 2018 року та за січень 2019 року. Однак на думку апелянта суд першої інстанції необґрунтовано прийнято вказаний розрахунок позивача, а саме включено січень 2019 року в якому період прострочення складає менше місяця, що призвело до завищення стягнення інфляційних втрат. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки, шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 2 881 грн. 50 коп. 03.02.2020 року від Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 року у справі №910/12897/19, вирішено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 року у справі №910/12897/19 здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) та зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 року у справі №910/12897/19. 24.02.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також 24.02.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу. Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, що 31.10.2018 року між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (покупець) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (постачальник) було укладено Договір поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.701)ю (далі - Договір). Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язувався поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію (товар), відповідно до Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною Договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату, відповідно до умов Договору. Згідно з п.п. 1.2.-1.4. договору найменування товару: рама бокова, балка надресорна. Кількість і асортимент товару визначається у Специфікації № 1, яка додається до даного Договору (Додаток № 1). Виробник товару: Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод". Пунктом 2.1. договору передбачено, що якість товару, що постачається, повинна відповідати встановленим нормативним документам згідно з Специфікацією № 1 (Додаток № 1). Відповідно до п. 2.2. договору підтвердженням якості товару з боку постачальника є сертифікат якості, який надається на кожну одиницю товару, та копія сертифікату відповідності. Згідно з п. 3.1. договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації № 1 (Додаток № 1). В пункті 3.4. договору встановлено ціна договору, яка становить 3 876 000, 00 грн., з урахуванням ПДВ 20 % 646 000, 00 грн. Відповідно до п. 4.2. договору покупець оплачує постачальнику кожну партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної або залізничної накладної, акту прийому-передачі товару (із вказаними номерами кожної одиниці товару), документів якості на поставлений товар та податкової накладної, в якій зазначено код товару згідно УКТ ЗЕД. Також відповідно до п. 5.1.1. договору товар постачається на умовах FCA (згідно з Інкотермс 2010) - ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук, вул. Івана Приходька, 141). Товар повинен бути підготовлений постачальником до вивозу не пізніше 10 календарних днів з дня направлення письмового повідомлення. Згідно з п. 5.1.2. договору необхідною умовою поставки товару є тільки письмове повідомлення покупця постачальнику на відвантаження товару в кількості та вартості постачання. Пунктом 5.1.3. договору передбачено, що представник покупця при прийнятті товару зобов`язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в накладній, та видати представнику постачальника довіреність на отримання даної партії товару. Згідно з п. 5.1.4. договору датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником видаткової накладної при поставці автотранспортом або дата штампу залізничної станції на залізничній накладній про приймання до перевезення. Відповідно до п. 5.2.1. договору прийом товару здійснюється покупцем у відповідності з Інструкцією № П-6 від 15.06.1965 року та Інструкцією № П-7 від 25.04.1966 року при наявності товарно-супровідних документів: видаткової накладної, товарно-транспортної накладної або залізничної накладної, податкової накладної на кожну партію товару, акту прийому-передачі товару. Також, відповідно до п. 6.2.4. договору покупець має право повернути рахунок постачальнику без здійснення оплати в разі неналежного оформлення документів, зазначених у пункті 4.2. договору (відсутність печатки, підписів тощо). В Додатку № 1 до Договору (Специфікація № 1) сторони погодили, зокрема, найменування товару, кількість, ціну без ПДВ, загальна сума по специфікації складає 3 876 000, 00 грн., з урахуванням ПДВ 20 % 646 000, 00 грн. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач в порядку п. 5.1.2. договору звернувся до позивача з письмовим повідомленням № 01-06/8157 від 06.11.2018 року щодо поставки ТМЦ у кількості та на суму, що погоджена сторонами у Специфікації № 1 до Договору. Також в матеріалах справи наявний рахунок-фактуру № КСЗ-100414 від 07.11.2018 року на суму 3 876 000, 00 грн., який позивач виставив відповідачу. З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу товар на суму 3 876 000, 00 грн., що підтверджується накладними № КСЗ-0001077 від 07.11.2018 року на суму 1 368 000, 00 грн., № КСЗ-0001078 від 07.11.2018 року на суму 1 368 000, 00 грн. та № КСЗ-0001079 від 07.11.2018 року на суму 1 140 000, 00 грн. Відповідач в свою чергу прийняв поставлений позивачем товар без заперечень, що вбачається з актів прийому-передачі товару за договором поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.701)ю від 31.10.2018 року, а саме № 13 від 07.11.2018 року, № 14 від 07.11.2018 року та № 15 від 07.11.2018 року. З виписки по особовому рахунку позивача вбачається, що відповідач розрахувався за поставлений позивачем товар 25.01.2019 року. Також в матеріалах справи наявна претензія № 40-21/73 від 28.01.2019 року в якій позивач просив відповідача сплатити 126 155, 83 грн. пені, 89 613, 12 грн. інфляційних втрат та 21 025, 97 грн. 3 % річних. Отже, спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що відповідач розрахувався з позивачем за поставлений товар з порушенням передбаченого договором строку. При цьому, колегія суддів розглядає даний спір в частині оскарження, а саме щодо включення позивачем в розрахунковий період інфляційних втрат за січень 2019 року. Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України). Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України). Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання. Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином законом установлений обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Разом із тим колегія суддів зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці. Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів. Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 року також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань. Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданими у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу. Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 року "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів. При цьому коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат. Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 року. Отже у даному випадку прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить більше місяця (а саме: з 22.11.2018 року по 24.01.2019 року на суму 3 876 000, 00 грн.), а тому в даному випадку до відповідача застосовується стягнення інфляційних втрат за такі місяці. При цьому слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Таким чином позивач правомірно нарахував відповідачу інфляційні втрати за січень 2019 року, а судом першої інстанції прийнято його. Відтак, колегія суддів перевіривши розрахунок позивача суми інфляційних втрат за період з 22.11.2018 року по 24.01.2019 року погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний розрахунок є арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період з 22.11.2018 року по 24.01.2019 року в розмірі 69 768, 00 грн. підлягають задоволенню. У зв`язку з чим, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що включення січня місяця 2019 року в якому період прострочення складає менше місяця призвело до завищення стягнення інфляційних втрат. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Щодо заяви позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу. 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України). Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу). Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Отже, у доказ понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію Договору про надання правової допомоги адвоката від 24.01.2018 року (т.1, а.с. 190-195), Угоди від 28.12.2018 року про внесення змін до Договору про надання правової допомоги адвоката від 24.01.2018 року (т. 1, а.с. 196) з додатком (т.1, а.с. 197-200), Угоди від 13.01.2020 року до Договору про надання правової допомоги адвоката від 24.01.2018 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №605 (т.1, а.с. 201), додаткову угоду №1 від 08.11.2019 року (т.2, а.с. 124), детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) по справі №605-08/02-20/20-1 від 20.02.2020 року та акт приймання-передавання наданих послуг до договору про надання правової допомоги адвокатом від 20.02.2020 року. Пунктом 2 угоди від 13.01.2020 року позивач та адвокат погодили вартість професійної правничої допомоги адвоката, яка буде надана клієнту в Північному апеляційному господарському суді визначається за прейскурантом цін до основного договору в редакції від 28.12.2018 року і складає 13 500, 00 грн. з урахуванням податків, зборів, інших обов`язкових платежів та без врахування сум, які підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до п. 4 Угоди від 13.01.2020 року остаточний розрахунок за надану адвокатом професійну правничу допомогу здійснюється клієнтом шляхом перерахування грошових коштів на рахунок адвоката у строк, який не перевищує 5 банківських днів з дати набрання чинності рішення суду апеляційної інстанції. Окрім цього, відповідач подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на те, що гонорар адвоката не є розумним та здійснено завищення затраченого часу адвокатом. Також відповідач вважає, що адвокатом завищено час на вивчення документів, а гонорар в розмірі 8 000, 00 грн. взагалі не має обґрунтування затраченого часу. Відтак відповідач вважає, що за своєю категорією справ не є складною. Колегія суддів звертає також увагу, що для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Отже, колегія суддів дослідивши надані позивачем докази, а саме здійснивши аналіз детального опису виконаних робіт адвокатом та акту приймання-передавання наданих послуг зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу з огляду на складність справи, критерію розумності, співрозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг є завищеним. Колегія суддів звертає увагу, що дана є малозначною та розглядається без виклику сторін, тобто без судового засідання та присутності сторін в суді. Колегією суддів також враховано ту обставину, що вартість складання відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 3 500, 00 грн. є завищеною, оскільки позивач брав участь у суді першої інстанції та достатньо обізнаний з обставинами справи, а сама справа за своєю категорією справ не є складною, адже спір виник внаслідок прострочення відповідача щодо оплати вартості товару, при цьому оскарження рішення відповідачем здійснюється лише в частині розрахунку інфляційних втрат, а сам відзив на апеляційну скаргу є невеликим. Отже, колегія суддів зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу з огляду на складність справи, критерію розумності, співрозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг є завищеним, а тому до стягнення підлягає 6 750, 00 грн. витрат на правничу правову допомогу, тобто 50% від заявленої суми. Колегія суддів звертає увагу, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу). (правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019 року по справі №922/445/19). Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 6 750, 00 грн. Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 року у справі №910/12897/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 року у справі № 910/12897/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2019 року №910/12897/19.

4. Заяву Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

5. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (39621, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Івана Приходька, 141, код ЄДРПОУ 05756783) 6 750 (шість тисяч сімсот п`ятдесят гривень) 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В решті - відмовити.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видачу наказів на виконання даної постанови.

7. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12897/19. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України. Головуючий суддя О.В. Агрикова Судді М.Г. Чорногуз А.О. Мальченко