Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 309/329/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 309/329/20 пров. № А/857/3099/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Обрізка І.М., Іщук Л.П., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 24 лютого 2020 року у справі за позовом Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області до громадянки Республіки Казахстан ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення, суддя(і) у І інстанції Савицький С.А., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Хуст, дата складення повного тексту рішення 24 лютого 2020 року, ВСТАНОВИВ : 07 лютого 2020 року Хустський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі Хустський РВ ГУ ДМС) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив продовжити строк тримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, громадянки Республіки Казахстан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 24 лютого 2020 року у справі № 309/329/20 вказаний позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що оскільки на даний час відповіді від консульської установи Республіки Казахстан до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі ГУ ДМС) не надійшло, особу відповідачки належним чином не ідентифіковано та не виготовлено паспортний документ для здійснення примусового видворення за межі України, адміністративний позов слід задовольнити. У апеляційній скарзі відповідачка, від імені якої діє її представник, просила зазначене судове рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у матеріалах справи відсутні відомості про належне здійснення позивачем заходів щодо ідентифікації особи ОСОБА_1 , яка максимально співпрацювала з органом міграційної служби щодо її ідентифікації та надала всю наявну у неї інформацію. Тому подальше затримання відповідачки суперечить нормам міжнародного права, порушує визначене Конституцією України право на свободу та особисту недоторканість. Учасники справи на виклик апеляційного суду не прибули і відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд відбувається за їх відсутності. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 07 серпня 2019 року у справі № 309/2337/19 громадянку Казахстану ОСОБА_1 примусово видворено за межі території України. Окрім того, 07 серпня 2019 року рішенням Хустського районного суду Закарпатської області у справі № 309/2338/19 вирішено затримати ОСОБА_1 та помістити її до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з метою ідентифікації та забезпечення видворення. 29 серпня 2019 року відповідачку було затримано з метою ідентифікації її особи та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. У зв`язку із закінченням строку затримання та перебування у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, начальник Хустського РВ ГУ ДМС звернувся до суду із цим адміністративним позовом. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Відповідно до частини 1 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. Частинами 11-13 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Зі змісту наведених приписів слідує, що під час вирішення позову про продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов`язковому дослідженню судом підлягає, зокрема, неможливість ідентифікації іноземця або особи без громадянства та/або неможливість забезпечення примусового видворення особи. При цьому, на позивача покладено обов`язок висвітлити, які дії або заходи вживалися для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, для забезпечення примусового видворення особи. Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання регламентовано Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена спільним Наказом МВС України, Адміністрацією ДПС України, Службою безпеки України № 353/271/150 від 23 квітня 2012 року (далі Інструкція). Зі змісту пункту 1 розділу VI Інструкції видно, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство. Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно. Таким чином, нормами чинного законодавства передбачено, що у випадку відсутності співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації, неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подачі відповідного адміністративного позову, але не більш як на вісімнадцять місяців. Відповідно до матеріалів справи, з метою повного встановлення особи відповідачки та виготовлення необхідних виїзних документів для забезпечення виконання рішення суду про примусове видворення ГУ ДМС 23 жовтня 2019 року було направлено лист № 2101.4-13865/21.2-19 до Посольства Республіки Казахстан з проханням надати допомогу стосовно ідентифікації ОСОБА_1 , однак станом на 07 листопада 2019 року відповідь не надійшла. Відтак, Хустський РВ ГУ ДМС листом від 07 листопада 2019 року за № 2101.20- 1492/2124.1-19 повторно звернувся до Посольства Республіки Казахстан із вказаного питання, однак станом на день вирішення справи судом першої інстанції відповіді не отримав. Таким чином, наведене свідчить про те, що органом міграційної служби вживалися організаційні заходи для ідентифікації особи відповідачки з метою забезпечення виконання рішення суд про її примусове видворення, які не дали бажаних результатів та зумовили необхідність подальшого її затримання із вказаною метою. З огляду на наявність умов, передбачених частиною 13 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких неможливо ідентифікувати відповідачку та забезпечити її примусове видворення у строк затримання, встановлений рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 07 серпня 2019 року у справі № 309/2338/19, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції про наявність належних правових підстав для продовження строку затримання відповідачки. Наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують ні факту незаконного перебування ОСОБА_1 на території України, ні факту відсутності у неї документів, що підтверджують її особу та країну походження, ні наявності обставин, які унеможливлюють належну ідентифікацію особи ОСОБА_1 з метою виконання рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 07 серпня 2019 року у справі № 309/2337/19. Водночас, матеріали справи свідчать про те, що у відповідачки відсутні кошти для внесення застави і будь-які підприємства, установи та організації з приводу взяття її на поруки не зголошувалися. Окрім того, суд апеляційної інстанції враховує те, що вимоги позивача не порушують максимального строку затримання іноземців та осіб без громадянства у ПТПІ, встановленого частиною 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та частиною 11 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому суд апеляційної інстанції враховує положення Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), у якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Також апеляційний суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), відповідно до якої принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Відтак, на думку суду апеляційної інстанції, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи обставин, які б були безпідставно залишені поза увагою судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 241, 243, 250, 272, 289, 308, 310, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 24 лютого 2020 року у справі № 309/329/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді І. М. Обрізко Л. П. Іщук Постанова у повному обсязі складена 09 квітня 2019 року.