Постанова 4855 № 620/3489/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3489/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О. За участю секретаря: Гайворонського В.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року, суддя Падій В.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років та зобов`язати відповідача призначити пенсію за вислугу років на пільгових умовах з 11.09.2019 року. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки вважає, що право на пенсію за вислугу років не ставиться в залежність від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги. Водночас вислуга років позивача на день звільнення у пільговому обчисленні становить 26 років 08 місяців 23 дні, що, на його переконання, є достатнім для призначення йому пенсії за вислугу років на пільгових умовах з 11.09.2019 року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 29.08.1998 року по 10.09.2019 року проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, що підтверджується трудовою книжкою позивача від 25.07.2002 року серії НОМЕР_1 (а.с.28-29). Наказом Державної установи "Прилуцька виховна колонія" від 10.09.2019 року № 55/ОС-19 "Про особовий склад" майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , чергового помічника начальника Державної установи "Прилуцька виховна колонія", звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 10.09.2019 року за пунктом 4 частини 1 статті 77 (у зв`язку зі скороченням штатів) Закону України "Про Національну поліцію". Відповідно до даного наказу вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 21 рік 0 місяців 08 днів, у пільговому обчисленні - 26 років 08 місяців 23 дні (а.с.15). 17.09.2019 року позивач звернувся до Державної установи "Прилуцька виховна колонія" з заявою про направлення його документів про призначення йому пенсії за вислугу років до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, до якої додав: анкету, заяву про призначення пенсії, картку реквізитів, довідку про реєстрацію місця проживання, копію трудової книжки, копію військового квитка, копію свого і дружини паспорта та ідентифікаційного номера, довідки форми ОК7 та ОК5, копії диплому з додатком, копію свідоцтва про шлюб, копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання дитини, довідку про склад сім`ї, довідку про отримання (не отримання) допомоги, дві фотокартки 3х4, довідки персоніфікації свою та дружини (а.с.30). Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області 23.10.2019 року на адресу Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України направлено лист №14835/03-25, яким повідомлено, що документи, які були надані для призначення пенсії за вислугу років, зокрема, ОСОБА_1 (а.с.19-24), були подані завідомо без права на пенсію, оскільки станом на дату звільнення - 10.09.2019 року, зокрема, позивач мав календарну вислугу років 21 рік 08 днів, а отже не мав визначеної Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" необхідної вислуги років для призначення пенсії, а саме - 24 календарних роки і більше. Враховуючи наведене, відповідачем документи, зокрема, позивача повернуто без виконання (а.с.16-18). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право на пенсію за вислугою років не ставиться в залежність від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги, тому дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років позивачу є протиправними, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально- виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» 09.04.1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII). Абзацом першим преамбули визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2262-XII особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Згідно п.«б» ст.1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення мають, в тому числі, звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України. У силу вимог п. «а» статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше. Одночасно стаття 17 вказаного Закону визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років при призначенні пенсії. Частиною другою статті 17 Законі № 2262-XII передбачено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Колегія суддів зазначає, що жодної відсилочної норми вказана стаття не містить, а також не містить посилання на те, що види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії можуть бути встановлені підзаконними актами. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в Законі № 2262-XII не встановлено, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 24 календарних років вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 24 календарних років та зазначено виключний перелік періодів служби, які враховуються до календарної вислуги років. Отже, зазначеними законодавчими нормами чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності календарної, а не загальної чи пільгової вислуги років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №

393. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 22 січня 2019 року у справі №295/10742/16-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 295/6454/17, від 10 липня 2019 року у справі №299/509/15-а, від 25 липня 2019 року у справі № 806/1402/16, від 27 березня 2020 року у справі № 569/727/17. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування викладених норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду не відступала. При цьому, колегія суддів враховує, що згідно із частиною третьою статті 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів. В свою чергу, статтею 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» передбачено, що порядок обчислення вислуги років встановлюється Кабінетом Міністрів України. У відповідності до абзацу 1 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 (далі - Порядок № 393) для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, час виконання депутатських повноважень із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі. Підпунктом «г» пункту 3 Порядку № 393 закріплено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за сорок днів, зокрема, час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби. Разом з тим, згідно з частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Відтак, приписи пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 суперечать приписам статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому застосуванню підлягає саме Закон № 2262-XII, оскільки має вищу юридичну силу. Аналіз норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дає підстави для висновку про те, що законодавець розмежовує такі поняття як «вислуга років» та «календарна вислуга років». При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії (як правило впливає на розмір пенсії). Разом з тим, для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено. Аналогічна првова позиція викладена у постанові Верховного Суду 24 жовтня 2019 року у справі №761/14626/17. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки вона не має встановленої пунктом "а" частини 1 статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" календарної (базової) вислуги років для призначення пенсії, яка станом на час звільнення повинна була становити не менше 24 календарних років, тоді як календарна вислуга років ОСОБА_1 на час звільнення становить 21 рік 0 місяців 08 днів. Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неправильне застосування норм матеріального права призвело до помилкового вирішення даної справи, а тому рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задовольнити. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Судя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Кобаль М.І. Костюк Л.О.