Постанова 4850 № 200/11408/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2020 року справа №200/11408/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участі позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року (повне судове рішення складено 23 січня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/11408/19-а (суддя в І інстанції Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, про визнання відмови непрямою дискримінацією, визнання бездіяльності неправомірною, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області), треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ у Донецькій області), уповноважений Верховної Ради з прав людини, про визнання відмови у зарахуванні стажу протиправною, визнання бездіяльності щодо підготовки, подання та оформлення документів про призначення пенсії за вислугою років неправомірною та зобов`язання підготовки, подання та оформлення документів про призначення пенсії за вислугу років. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся до відповідача із заявою, в якій просив підготовити та подати документи до пенсійного органу для призначення пенсії за вислугу років, при цьому ГУНП в Донецькій області відмовило йому у задоволенні заяви у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 на день звільнення не мав необхідної вислуги, а саме не менше 24 календарних років роботи в органах внутрішніх справ. ГУ ПФУ у Донецькій області погодилася з позицією позивача щодо приналежності Державного бюро розслідувань до системи органів внутрішніх справ, проте вказало про відсутність у останнього права на призначення пенсії: за п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) у зв`язку із не звільненням позивача на момент звернення із відповідною заявою з роботи в Державному бюро розслідувань; за п. «б» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-XII, у зв`язку із відсутністю необхідного мінімального віку для призначення пенсії за вислугою років (45 років) та тим, що на момент звернення із заявою, позивач не звільнився та продовжує працювати в територіальному управлінні Державного бюро розслідувань. Враховуючи наведене та, посилаючись на ст.ст. 69, 92 Конституції України, п. «а» +4 посилання), п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», ОСОБА_1 просив позов задовольнити в повному обсязі. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, що і на обґрунтування позовної заяви. Наголосив, що неправильна оцінка судом фактичних обставин у справі та неповне дослідження доказів призвело до неправильного вирішення спірних правовідносин. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем, а також в письмових поясненнях на апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Донецькій області висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Інші особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке. 15.08.1995 на підставі наказу ДІВС МВС України № 172ок від 03.08.1995, позивач прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. 06.11.2015 позивач звільнений з органів внутрішніх справ на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області № 377о/с від 03.11.2015. 07.11.2015 позивач прийнятий на службу до Національної поліції (наказ №1 о/с від 07.11.2015). 24.06.2019 ОСОБА_1 звільнений із Національної поліції за власним бажанням. 25.06.2019 позивач призначений на посаду начальника Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську. 07.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області про призначення пенсії за вислугу років, внаслідок чого 15.08.2019 отримав листа № 4309-0-01 від 15.08.2019, в якому було наголошено про необхідність звернутися до кадрової служби відповідного Міністерства за останнім місцем проходження служби. 16.08.2019 позивач звернувся до ГУНП в Донецькій області з заявою про підготування, подання, оформлення (здійснення розрахунку вислуги років) документів для призначення пенсії за вислугою років, а саме з 15 серпня 2019 року. В свою чергу, відповідач листом № 3943/12/01-2019 від 06.09.2019 вказав на відсутність підстав для направлення до ГУ ПФУ в Донецькій області матеріалів для призначення позивачу пенсії за вислугою років. При цьому позивач вважає, що ГУНП в Донецькій області неправомірно, в порушення норм про дискримінацію, відмовило в зарахуванні часу роботи на посаді начальника Третього слідчого відділу (відділу розслідування військових злочинів) Територіального управління Державного бюро розслідувань, з 25.06.2019 по 15.08.2019 включно, як такого, що відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 78 Закону № 580-VIII, не зараховується до стажу служби в поліції на рівні часу роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони. Вищевказані обставини сторонами не заперечувалися. Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно ч. 1 ст. 1 Закону № 794-VIII в редакції від 27.12.2019, Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Частиною 3 ст. 19 Закону № 794-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом № 2262-XII. Згідно із ч. 4 ст. 19 Закону № 794-VIII, пенсійне забезпечення працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». Пенсійне забезпечення інших працівників Державного бюро розслідувань здійснюється на підставах та в порядку, встановлених законодавством. В свою чергу, відповідач у своїх запереченнях помилково посилався саме на частину 4 ст. 19 Закону № 794-VIII в зв`язку із тим, що умовно за змістом ст.ст.6-9 Закону № 794-VIII можна виділити дві категорії працівників: перша - працівники, які займаються правоохоронною діяльністю (слідча, оперативно-розшукова діяльність) на яких розповсюджує дію ч. 3 ст. 19 Закону № 794-VIII; та друга - апарат ДБР (канцелярія, бухгалтерія тощо), на яких розповсюджує дію ч.4 ст.19 Закону № 794-VIII. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що пенсійне забезпечення позивача здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом № 2262-XII. Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-XII, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту. Державне бюро розслідувань здійснює правоохоронну діяльність, а отже відноситься до системи органів внутрішніх справ. Умови призначення пенсій за вислугу років передбачені ст. 12 Закону № 2262-XII, а саме: за п. «а» - особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби та мають календарну вислугу років згідно шкали, зазначеній в цієї статті. При цьому умовами призначення пенсії є звільнення зі служби та відповідна вислуга років, розрахована на день звільнення. За п. «б» - особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України. При цьому умовами призначення пенсії є звільнення зі служби, досягнення на день звільнення 45-річного віку та наявність страхового стажу 25 років і більше, з яких 12 років та 6 місяців становить служба в органах внутрішніх справ. Колегія суддів вважає правильним та погоджується з висновком місцевого суду, що стаж роботи в ДБР відноситься до служби в правоохоронних органах, а отже відноситься до стажу роботи в органах внутрішніх справ, проте у позивача було відсутнє право на призначення пенсії за п. «а» ст. 12 Закон № 2262-XII, у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 на час звернення із заявою про призначення пенсії не звільнився із служби в ДБР. Постановою №3-1 від 30.01.07 Правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-XII, згідно із п.1 якого, заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи міністерств та відомств. Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділив Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів. Відповідно до п. 7 Порядку 3-1 до органів Пенсійного фонду України, уповноваженими структурними підрозділами міністерств та інших державних органів, в яких колишні військовослужбовці проходили службу повинні подаватися: заява, грошовий атестат, або довідка про розмір грошового забезпечення, і довідка про додаткові види грошового забезпечення, які заявник отримував протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення з військової служби, документи про страховий стаж тощо. Отже, органи Пенсійного фонду України здійснюють призначення, перерахунок та виплату пенсій на підставі документів, що наданні уповноваженими структурними підрозділами, де особа проходила службу. При цьому, слід зазначити, що не створення відповідного структурного підрозділу в ДБР не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії особам, які проходили там службу, в разі подання ними документів, необхідних для підтвердження розрахунку стажу та нарахування розміру пенсії. Слід також зазначити, що на день звільнення з органів Національної поліції у позивача був відсутній стаж роботи, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, тому у відповідача відсутня протиправна бездіяльність, а письмова відповідь останнього, на яку посилається ОСОБА_1 , не суперечить законодавству в питанні, чому при його звільненні не було направлено документи для призначення пенсії. Оскільки позивач в теперішній час проходить службу в органах Державного бюро розслідувань, у відповідача по цій справі відсутні законні підстави для направлення документів до органів Пенсійного фонду України щодо призначення йому пенсії. Щодо посилань апелянта на обов`язок відповідача зарахувати стаж роботи в ДБР до стажу служби в Поліції, то вони є помилковими, з огляду на таке. Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 78 Закону № 580-VIII, до стажу служби в поліції зараховуються: час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони. При цьому дійсно в цій нормі відсутні працівники ДБР. В той же час, як зазначено вище, діючим законодавством не передбачено обов`язку ГУНП в Донецькій області готувати та подавати документи для призначення пенсії позивачу, після звільнення зі служби в органах ДБР. Позовні вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати стаж роботи в ДБР до стажу служби в Поліції могли б бути задоволені, якщо б суд дійшов висновку, що з урахуванням такого стажу відповідач повинен би був підготувати та подати відповідні документи для призначення пенсії. В цій же справі такі позовні вимоги окремо не можуть бути задоволені, оскільки таке зобов`язання не може вплинути на права та обов`язки сторін, тобто, на теперішній час відсутнє порушення прав ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 1-2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Судом першої інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, не спростовують правильних висновків суду, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права. На підставі викладеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі № 200/11408/19-а - залишити без змін. Повне судове рішення - 09 квітня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук