Постанова Луганський апеляційний суд № 415/584/20

Справа № 415/584/20 Провадження № 22-ц/810/210/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2020 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Лозко Ю.П., Кострицького В.В., за участю секретаря Сінько А.І., учасники справи: заявник ОСОБА_1 , заінтересована особа Відділ Державної реєстрації актів цивільного стану по містах Лисичанськ та Ровеньки Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 29 січня 2020 року, постановлену Лисичанським міським судом у складі: судді Калмикової Ю.А. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за клопотанням ОСОБА_1 про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, в с т а н о в и в: У січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, посилаючись на те, що 14 серпня 2019 року Шебекінським районним судом Бєлгородської області було задоволено заяву ОСОБА_1 , встановлено факт визнання батьківства ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Лисичанську Луганської області України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Лисичанськ Луганської області України, що необхідно заявниці для оформлення спадщини. Дане рішення суду набрало законної сили 20 вересня 2019 року і дійсне на території Російської Федерації, однак не може бути прийнятим до виконання та врахованим при оформленні спадщини на території України. Внаслідок чого порушуються права заявника на розпорядження належним їй майном. Тому заявник просила визнати рішення Шебекінського районного суду Бєлгородської області від 14 серпня 2019 року та ухвалу Шебекінського районного суду Бєлгородської області від 09 жовтня 2019 року у справі № 2-819/2019 про роз`яснення судового рішення Шебекінського районного суду Бєлгородської області від 14 серпня 2019 року, яка набрала законної сили 31 жовтня 2019 року та надати дозвіл на примусове виконання рішення Шебекінського районного суду Бєлгородської області від 14 серпня 2019 року та ухвали Шебекінського районного суду Бєлгородської області від 09 жовтня 2019 року у справі № 2-819/2019. Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 29 січня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду залишено без розгляду та повернуто разом із документами ОСОБА_1 . Ухвала мотивована тим, що подане заявником клопотання не відповідає вимогам ст. 466 ЦПК України, а саме клопотання подане без додержання вимог, викладених у п. 3 ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 466 ЦПК України, оскільки не зазначено мотиви подання клопотання та не додано документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, а крім того, клопотання в п. 1 містить вимогу про визнання рішення та ухвали, яка не передбачена діючим ЦПК України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 вважає оскаржувану ухвалу безпідставною, розглянутою поверхнево, без урахування та з порушенням завдань та засад судочинства, норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, без урахування практики ЕСПЛ та просить скасувати ухвалу повністю і направити справу до суду першої інстанції для продовження. Доводами апеляційної скарги є те, що заявницею зазначено в заяві про необхідність оформлення спадщини та до клопотання додано належним чином перекладене та завірене судове рішення, в якому зазначено про те, що представник зацікавленої особи адміністрації Шебекінського міського округу в судове засідання не з`явився, про місце і час судового розгляду сповіщений, що і є документом, який засвідчує належне повідомлення сторони, стосовно якої постановлені рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі. В судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дачу, час та місце розгляду справи не з`явилися, заявниця просила розглядати справу за її відсутність, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Постановляючи ухвалу про залишення клопотання без розгляду та його повернення разом із документами заявниці ОСОБА_1 , суд виходив з того, що подане клопотання не відповідає вимогам ст. 466 ЦПК України. Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на таке. Згідно зі статтями 81, 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України. Як вбачається із заяви ОСОБА_1 , нею ставиться питання як про визнання рішення іноземного суду, так і про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду про встановлення юридичного факту для оформлення заявницею спадкового майна, що знаходиться на території іноземної держави, а також для оформлення спадщини на території України. Стаття 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає, що з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося. Згідно статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України. Законодавець в розділі 1Х ЦПК «Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів в Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів» окремо регулює визнання та звернення до виконання рішень іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню (Глава 1), та визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню (Глава 2). За змістом положень ч. 1 ст. 472 ЦПК України (Глава 2 Розділу 1Х) клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленого статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою. Згідно частини другої вказаної норми до клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, додаються такі документи: 1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання; 2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили, якщо це не зазначено в самому рішенні; 3) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Оскільки ОСОБА_1 заявлено про вирішення процесуальних питань щодо рішення іноземної держави, яке не підлягає примусовому виконанню, то застосуванню підлягають саме норми Глави 2 Розділу 1Х ЦПК «Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню» і якою передбачено саме визнання рішення, про що заявницею зазначено в своїй заяві. Частина друга статті 472 ЦПК України містить вичерпний перелік документів, що додаються до клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню. Такі документи відповідно до переліку додатків до заяви додані та надані під час апеляційного провадження, а саме - засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання і яке містить відомості про набрання ним законної сили, а також нотаріально засвідчений переклад рішення та ухвали суду українською мовою. На вказане суд не звернув увагу та помилково вдався до оцінки відповідності заяви ОСОБА_1 вимогам Розділу 1 Глави 1Х ЦПК, що регулюють визнання та звернення до виконання рішень іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню. Натомість, вимогу про визнання рішення іноземної держави залишив без відповідного розгляду, зазначивши, що вона не передбачена діючим ЦПК України. Посилання в заяві ОСОБА_1 на вимоги ст. 462, 463 ЦПК України не мало визначального значення для правильного вирішення питання, оскільки, здійснюючи судочинство, суд діє згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони"). Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвели до постановлення помилкової ухвали, що з огляду на вимоги пункту 4 ч. 1 статті 379 ЦПК України є підставою для її скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 29 січня 2020 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, цей строк продовжується на строк дії такого карантину. Дата складення повного тексту постанови 07 квітня 2020 року. Головуючий Судді: