Постанова 4856 № 272/1144/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 272/1144/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Палазюк В.М. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 08 квітня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, старшого державного інспектора у сфері контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Житомирській області - начальник відділу контролю за використанням та охороною земель в Андрущівському, Бердичівському, Любарському, Ружинському, Чуднівському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель - Драчука Івана Степановича про визнання протиправноюта скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И В : у вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (ГУ Держгеокадастру у Житомирській області), старшого державного інспектора у сфері контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Житомирській області - начальник відділу контролю за використанням та охороною земель в Андрущівському, Бердичівському, Любарському, Ружинському, Чуднівському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель - Драчука І.С. про визнання протиправною та скасування постанови №326-ДК/0189По/08/01/-19 від 06 серпня 2019 року про накладення адміністративного стягнення за вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП України, а провадження у справі закрити. Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням ГУ Держгеокадастру у Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, та порушення норм процесуального права що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Сторони в судове засідання не з`явилися, подали до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням на території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусу COVID-19. Враховуючи вимоги ч. 5 ст. 286 КАС України, а також те, що явка сторін не визнавалась обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних клопотань. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля визначає Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 року №963-IV (Закон №963). Відповідно до ст. 4 Закону №963 об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України. Згідно із ч. 4 ст. 9 Закону №963 державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об`єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення. За правилами ст. 10 Закону №963 державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності. Таким чином, контроль за використанням та охороною земель направлений на забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється, у тому числі, державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у вигляді обстежень земельних ділянок, перевірок, вирішення питань про притягнення винних осіб до відповідальності. При цьому, ст. 242-1 КУпАП України визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 47 - 50, 52 - 53-1, 53-3 - 54, 59 - 77-1, статтею 78 (крім порушень санітарних норм), статтями 78-1 - 79, статтями 80 - 83 (крім порушень санітарних норм), частинами першою і третьою статті 85, статтями 86-1, 87, статтею 89 (щодо диких тварин), статтею 90-1 (крім порушень санітарних норм), статтями 91-1 - 91-4, статтею 95 (крім порушень санітарних норм та норм ядерної безпеки), статтею 153, статтею 167 (щодо реалізації нафтопродуктів, екологічні показники яких не відповідають вимогам стандартів, норм та правил) і статтею 188-5 цього Кодексу. Як встановлено з матеріалів справи, 14 червня 2019 року старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у Житомирській області начальника відділу контролю за використанням та охороною земель в Андрушівському, Бердичівському, Любарському, Ружинському, Чуднівському районах Управління з контролю за використанням і охороною земель Драчуком І.С. проведено перевірку з питання додержання вимог земельного законодавства України під час використання земельних ділянок за межами населених пунктів Зарубинецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області, за результатами якої складено акт від 14.06.2019 №326-ДК/383АП/09/01/-1. В акті перевірки вказано наступне: -при обстеженні земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності під господарськими будівлями і дворами за межами населених пунктів сільської ради на території Зарубинецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області, а саме: земельні ділянки площами 3,95 га та 2,78 га всього загальною площею 6,73 га, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 встановлено, що на вказаних земельних ділянках знаходяться об`єкти нерухомості нежитлові приміщення: Корівник площею1103,6 кв.м., Виробниче приміщення площею 583 кв.м., Артсвердловина площею 100 кв.м., Башня Рожновського площею 100 кв.м., Навіс для сіна площею 480 кв.м., Телятник площею 1094 кв.м., всього загальною площею 0,3460 га, на підставі Свідоцтва про право власності від 19.02.2009 року, зареєстровано згідно витягу Про реєстрацію права власності на нерухоме майно ДКП Бердичівське МБТІ, номер витягу 21932373, належить на праві власності приватному виробничому підприємству фірма «ВОЛ» (ПВПФ «ВОЛ»); - на момент перевірки право власності або право користування земельними ділянками під господарськими будівлями і дворами площею 0,3460 га за вказаною юридичною особою не зареєстровано, що вказує на її використання без державної реєстрації права власності або користування і чим порушено вимоги ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України; - згідно довідки Зарубинецької сільської ради Андрушівського району від 13.06.2019 року №172 використовує вказані земельні ділянки ПВПФ «ВОЛ». Право власності або право користування земельними ділянками площею 6,3840 га за ПВПФ «ВОЛ» не зареєстровано, рішення органів місцевого самоврядування, державної виконавчої влади чи будь яких інших державних органів про передачу вказаної земельної ділянки у власність або користування (оренду) відсутнє, що вказує на її самовільне зайняття, і чим порушено вимоги ст.ст. 125, 126 ЗК України та ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» зазначеною юридичною особою; - при обстеженні земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Зарубинецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області, а саме: земельної ділянки під пасовище площею 1,4 га встановлено, що на вказаній земельній ділянці проведено поверхневий обробіток грунту. Згідно довідки Зарубинецької сільської ради Андрушівського району від 13.06.2019 року №172 використовує вказану земельну ділянку ПВПФ «ВОЛ». Право власності або право користування земельною ділянкою площею 1,4 га за ПВПФ «ВОЛ» не зареєстровано, рішення органів місцевого самоврядування, державної виконавчої влади чи будь яких інших державних органів про передачу вказаної земельної ділянки у власність або користування (оренду), відсутнє, що вказує на її самовільне зайняття, і чим порушено вимоги ст.ст. 125, 126 ЗК України та ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» зазначеною юридичною особою. Також, 14 червня 2019 року старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у Житомирській області начальника відділу контролю за використанням та охороною земель в Андрушівському, Бердичівському, Любарському, Ружинському, Чуднівському районах Управління з контролю за використанням і охороною земель Драчуком І.С. винесено припис №326-ДК/0219Пр/03/01/-19 про усунення порушення шляхом припинення використання самовільно зайнятої земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності під господарськими будівлями і дворами на території Зарубинецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області. За результатами перевірки, 30 липня 2019 року старшим інспектором Драчуком І.С. складено протокол про адміністративне правопорушення відносно директора ПВПФ «ВОЛ» ОСОБА_1 за ст. 53-1 КУпАП України. 06 серпня 2019 року старшим інспектором Драчуком І.С. винесено постанову №326-ДК/0189По/08/01/-19, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. Так, підставою для прийняття вказаної постанови слугувало порушення позивачем вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України Про державний контроль за використанням та охоронною земель, а саме: при обстеженні земельних ділянок площами 3,96га та 2.78га.,а всього 6.73 га., на яких знаходяться об`єкти нерухомості нежитлові приміщення, що належать ПВП фірма «ВОЛ», які займають площу 0,3460 га право власності або право користування якими не зареєстровано. При обстеженні земельної ділянки площею 1,4 га. встановлено поверхневий обробіток грунту. Непогоджуючись із вказаною постановою відповідача, позивач оскаржив її до суду. За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обгрунтованості позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. При цьому, ст. 1 Закону №963 визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними; невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням - невикористання земельної ділянки, крім реалізації науково обґрунтованих проектних рішень, або фактичне використання земельної ділянки, яке не відповідає її цільовому призначенню, встановленому при передачі земельної ділянки у власність чи наданні в користування, в тому числі в оренду, а також недодержання режиму використання земельної ділянки або її частини в разі встановлення обмежень (обтяжень); невиконання умов зняття, збереження і нанесення родючого шару ґрунту - невиконання або неякісне виконання обов`язкових заходів, передбачених затвердженою відповідно до законодавства проектною документацією, щодо знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту, що призвело до його псування чи знищення. Відповідальність за порушення правил використання земель передбачена ст.53 КУпАП, за самовільне зайняття земельної ділянки - ст.53-1 КУпАП. Відповідно до ст. 53-1 КУпАП України самовільне зайняття земельної ділянки - тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Із змісту акту перевірки від 14.06.2019 №326-ДК/383АП/09/01/-1 встановлено, що земельна ділянка площею 6,73 га стосовно якої констатовано факт самовільного використання ПВПФ «ВОЛ» не є сформованою, відсутній кадастровий номер, не має своїх меж, відсутні відомості про внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Так, відповідно до вимог ст.79 ч.1 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до вимог ст.79-1 ч.1, ч.3, ч.4, ч.9, ч.10 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Встановлені обставини свідчать про те, що така земельна ділянка не є об`єктом цивільних прав, відносно неї не зареєстровані речові права, не можливо встановити власника із матеріалів, що додані до справи. Крім того, ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Згідно зі ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Тобто, виходячи з положень ст. 377 ЦК України, статей 120, 125 ЗК України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, слід дійти висновку, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні. Таким чином, саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі №902/341/17. При цьому, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ПВП фірма «ВОЛ», директором якої є позивач, тривалий час намагається належним чином оформити право на земельні ділянки на яких розташовані об`єкти нерухомості, які є власністю фірми, однак на поданні звернення отримали відмову із різних підстав (а.с. 12-18,54). Відповідно до ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки. Відповідно до ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення): місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення: нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Стаття 280 КУпАП передбачає орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає, вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Всупереч вказаної статті КУпАП, жодних відомостей щодо часу вчинення адміністративного правопорушення не зазначено. При цьому, з цих матеріалів не вбачається дослідження відповідачем дати стверджуваного самовільного зайняття земельних ділянок чи зняття поверхневого покриву, а лише констатується фактичний стан земельних ділянок на дату огляду. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які звернення чи скарги власників суміжних земельних ділянок про самовільне зайняття позивачем їх ділянок. Тобто, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП України грунтується лише на припущеннях відповідача та жодними належними доказакми не підтверджується. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню. Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 243, 250, 272, 286, 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.