Постанова 4852 № 280/6429/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 280/6429/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В., суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного сервісного центру МВС України на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2020 (головуючий суддя Сацький Р.В., повний текст складено 10.02.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного сервісного центру МВС України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними, скасування висновку №1006 від 02.12.2019 в частині, наказів від 02.12.2019р. №№1006, 1171 о/са, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до адміністративного суду з позовом до відповідача-1 Міністерства внутрішніх справи України та відповідача-2 Головного сервісного центру МВС України, просив: - визнати протиправними дії щодо виставлення негативної оцінки за оцінюванням результатів службової діяльності державних службовців щодо ОСОБА_1 ; - скасувати Висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців територіальних органів з надання сервісних послуг МВС, затверджений наказом МВС України № 1006 від 02.12.2019 в частині ОСОБА_1 ; - скасувати наказ МВС України № 1006 від 02.12.2019 «Про затвердження висновків щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» та «В» у 2019 р.» в частині стосовно позивача, ОСОБА_1 ; - скасувати наказ МВС України № 1171 о/с від 06.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області, як такого, що отримав негативну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності у 2019 р.; - поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Регіонального сервісного центру МВС України в Запорізькій області та стягнути на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу. 07 лютого 2020 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд забезпечити позов шляхом зупинення дії Наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади № 1171 о/с від 06.12.2019 до набрання рішення суду законної сили. В обґрунтуванні заяви позивач зазначив, що наявність спірного Наказу позбавляє позивача отримувати заробітну плату, що може призвести до вкрай скрутного матеріального становища за час розгляду справи та завдасть позивачеві значної шкоди, а тому вважає за необхідне зупинити дію Наказу № 1171 о/с від 06.12.2019. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2020 заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено. Забезпечено позов ОСОБА_1 шляхом зупинення дії Наказу МВС України про звільнення ОСОБА_1 з посади № 1171 о/с від 06.12.2019 до набрання законної сили рішення суду у адміністративній справі № 280/6429/19 (а.с. 34, 35 відокремлені матеріали). Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що у заяві про забезпечення позову позивач навів обставини існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, на підставі того, що провадження по справі №280/6429/19 відкрито 27.12.2019, а спірний наказ прийнятий 06.12.2019, тобто, позивач перебуває у скрутному матеріальному становищі оскільки не отримує заробітну плату внаслідок оскарження спірних наказів. Такі обставини, на думку суду першої інстанції, свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Отже, невжиття заходу забезпечення позову, на думку суду першої інстанції, унеможливить поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведене свідчить про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем - Головним сервісним центром МВС України подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні заяви. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права. Посилається на те, що в оскаржуваній ухвалі відсутні обґрунтовані посилання на обставини, які б свідчили про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Справа розглядається в письмовому провадженні згідно ст. 311 КАС України; про розгляд справи в порядку письмового провадження сторони повідомлені належним чином. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати слід застосовувати норми Конституції України, норми Кодексу законів про працю України, Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19). Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції ухвали, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини. Надаючи правову оцінку обґрунтуванням заявника щодо забезпечення позову, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на положення ст. 150 КАС України. Так, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь - якій стадії розгляду справи, якщо: - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; - або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч. 2 ст. 150 КАС України). Згідно з положеннями ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може, бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акту або нормативно-правового акту; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Слід зазначити, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Саме таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 року у справі № 826/10936/18. За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження та гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за умови існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав (або однієї з них), з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача. З цього випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для такого забезпечення позову. При цьому, аналізу положень п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України надає підстави для висновку, що особа, яка звертається із заявою про забезпечення позову повинна довести, яким чином оскаржуваним нормативно-правовим актом порушуються її права, тобто вказати на безпосередні, конкретні права, які мають бути реальними та індивідуально вираженими. При цьому, посилання особи на можливе порушення її прав в майбутньому, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову за викладених позивачем доводів та обставин цієї справи. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 826/14303/18. На думку колегії суддів апеляційної інстанції судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Натомість, в разі ухвалення рішення на користь позивача, невжиття заходів забезпечення позову в даному не ускладнить виконання такого рішення та не стане на заваді ефективності судового захисту. Отже, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, судом першої інстанції не надано оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову. На підставі вище зазначеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що заява про забезпечення позову не містить беззаперечних доказів та мотивів, за якими позивач вважає, що захист прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів. Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують правове обґрунтування, покладене в основу ухвали суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для її скасування. (Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень 25.02.2020 судом першої інстанції ухвалено, рішення, яким позов задоволено). Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 317, 321, 322 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного сервісного центру МВС України задовольнити. Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2020 скасувати. В задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку ст. 328 КАС України, протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 06.04.2020. Головуючий суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова