Постанова 4824 № 760/19413/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ справа № 760/19413/19 провадження № 22-ц/824/5491/2020 07 квітня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суду складі колегії суддів: судді-доповідача Кирилюк Г. М., суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року в складі судді Букіної О. М., встановив: У липні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ "Приватбанк") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивувало тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 25.10.2016 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно якої отримав кредит у розмірі 38 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Зазначив, що банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі встановленому «Тарифами Банку», що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 договору. У разі виникнення прострочення, клієнт сплачує банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в Тарифах, що діють на дату нарахування ( п. 2.1.1.12.2.1 договору). Відповідно до п. 2.1.1.7.6 договору при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більше ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку судовий штраф в розмірі 500 грн +5% від суми позову. Оскільки ОСОБА_1 не виконує зобов`язання за вказаним договором, позивач просив суд стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором в сумі 52 655,96 грн, що складається з наступного: заборгованості за кредитом - 36480,70 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом - 13 191,64 грн, штрафів - 500 грн (фіксована частина), 2 483,62 грн (процентна складова). Також просив відшкодувати витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921грн. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором№ б/н від 25.10.2016 в розмірі 36 480,70 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Вважає, що воно в цій частині є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що відхиляючи витяг з Умов та Правил надання банківських послуг , як частину договору, суд першої інстанції виходив з того, що єдиним доказом того, що відповідач був ознайомлений саме з тими Умовами та Правилами, які діяли під час підписання Анкети-заяви, є засвідчення таких умов та правил особистим підписом позичальника. Проте такий висновок не узгоджується з вимогами ст. 627, 634 ЦК України. Як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2016 відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Ніким не оспорюється, що відповідач погодився з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складають між ним та позивачем договір про надання банківських послуг , а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення до підписання договору, про що свідчить його підпис на вказаній заяві. При цьому не може бути взята до уваги

позиція Верховного Суду, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин, з огляду на те, що вказана позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. У даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. Заперечень щодо Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, відповідачем не надано, а висновок суду у вказаній частині ґрунтується на припущеннях. Відповідач прийняв умови договору відповідно до ст. 640 ЦК України, оскільки користується кредитними коштами, що знаходить своє відображення в розрахунку заборгованості, сплачував заборгованість за тілом кредиту, процентами, пені. У випадку наявності сумнів щодо наданих позивачем копій Умов та Правил , у відповідності до ст. 237 ЦПК України суд мав можливість оглянути та дослідити оригінал електронного доказу, розміщеного в мережі Інтернет на вебсайті АТ КБ «Приватбанк» або витребувати оригінал в порядку ст. 100 ЦПК України, чого судом зроблено не було. Судом першої інстанції при вирішенні справи не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №205/2825/18, яким залишено в силі рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, розрахованих судом на рівні облікової ставки НБУ. Оскаржуване рішення призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 25.10.2016 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання заяви позичальника, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 38 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення та згоден з його умовами, екземпляр договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійного роздрукування з офіційного сайту www.рrivatbank.ua. Згідно Тарифів, долучених до позовної заяви, плата за користування кредитним лімітом в пільговий період становить 0,01% річних, плата за користування кредитним лімітом після закінчення пільгового періоду - 3,1% на місяць від суми заборгованості (37,2% річних). Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, станом на 26.05.2019 року у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором б/н від 25.10.2016 року у розмірі 52 655,96 грн, що складається з : заборгованості за кредитом - 36 480,70 грн, заборгованості за процентами- 13 191,64 грн, заборгованості по судовим штрафам - 2 983,62 грн (а.с. 5-6). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у анкеті-заяві від 25.10.2016, яка містить підпис позичальника, процентна ставка не зазначена. Крім того, анкета-заява не містить умов договору про встановлення відповідальності у вигляді сплати штрафів за порушення зобов`язання. Матеріали справи не містять доказів, що саме з наданим позивачем витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач був ознайомлений та погодився з ними, підписуючи анкету-заяву. Також відсутні підтвердження, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки та умови щодо конкретних розмірів та порядку їх нарахування. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку повернуті не були, суд дійшов висновку про наявність правових підстав лише для стягнення з відповідача суми фактично отриманих коштів. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а також в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення штрафів сторони не оскаржують, а тому у вказаній частині воно не є предметом розгляду суду апеляційної інстанції. При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Роздруківка витягу із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено, також, у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Крім того, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (25.10.2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08.07.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Наданий позивачем витяг з Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору. Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. А відтак, колегія суддів, вважає доводи апелянта щодо отримання згоди відповідача на Умови надання банківських послуг шляхом особистого підписання заяви-анкети є необґрунтованими та такими, що суперечать правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, який на думку колегії, було вірно застосовано судом першої інстанції до правовідносин, що виникли між сторонами. Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, про неможливість взяття до уваги позиції Верховного Суду, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки доводи апелянта є не обґрунтованими, ним не було надано жодного доказу, який би свідчив про можливість відступу від даної правової позицій судом, а відсутність заперечень відповідача, на думку колегії суддів, не виключає можливість врахування висновків Великої Палати Верховного Суду та не свідчить про порушення принципу рівності та змагальності сторін. Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України, саме позивача. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо стягнення процентів за кредитним договором у розмірі, що визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, оскільки таких позовних вимог по справі заявлено не було. Крім цього, позовні вимоги обґрунтовані тим, що розмір процентів було встановлено умовами укладеного договору. Крім цього, відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 205/2825/18, колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції в частині стягнення відсотків на рівні облікової ставки Національного банку України, оскільки у вказаній частині рішення суду не було оскаржено відповідачем. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та вірно визнав позовні вимоги в частині стягнення відсотків недоведеними належними та допустимими доказами, а тому, такими, що задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому, судове рішення, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. А. Семенюк