Постанова 4824 № 236/265/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ справа № 236/265/19-ц провадження № 22-ц/824/5362/2020 07 квітня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суду складі колегії суддів: судді-доповідача Кирилюк Г. М., суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року в складі судді Остапчук Т. В. , встановив: 22.01.2019 ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що до 31 травня 2017 року вона перебувала у трудових відносинах з сектором використання рухомого складу відділу статистики Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яке на теперішній час розташоване на непідконтрольній українській владі території, на посаді техніка другої категорії сектору використання рухомого складу. Починаючи з лютого 2016 року ПАТ «Українська залізниця» припинило виплату їй заробітної плати. 31.05.2017 вона була звільнена з посади за п. 1 ст.36 КЗпП України. З дня звільнення та станом на 22.01.2019 відповідачем не виплачена заробітна плата. Заборгованість за період з лютого 2016 року по травень 2017 року складає 19 732 грн. Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточненої позовної зави від 04.02.2019 просила стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 19 732 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 19 732 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі представник АТ «Українська залізниця» просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої доводи мотивує тим, що за період з 01.03.2017 по 15.03.2017 ОСОБА_1 була нарахована та виплачена заборгованість по заробітній платі у розмірі 1 839,74 грн, що не було враховано судом першої інстанції. З 16 березня 2017 року, у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної дирекції «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 №62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів. У зв`язку з відсутністю первинних документів в структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» нарахування заробітної плати здійснити неможливо. Достовірно встановлено, що через захоплення підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією. Зазначала, що в індивідуальних відомостях застрахованих осіб і відомостях з центральних баз даних Державного реєстру фізичних осіб відсутні дані про доходи позивача, що вказує на відсутність проведення нарахувань, а як наслідок і заборгованості, що сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Також зазначає, що згідно ст.164.2.1 Податкового кодексу України дохід у вигляді заробітної плати є об`єктом оподаткування. Крім того, відповідно до п.п.1.2 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу вказаний дохід є об`єктом оподаткування військовим збором. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу. Суд першої інстанції не врахував той факт, що вказана норма передбачає утримання податків та зборів з отриманих доходів. Відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надійшло. Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 04 липня 2013 року переведена техніком 2 кат. відділу статистики Краснолиманського регіону служби статистики Управління «Державного підприємства «Донецька залізниця»; з 03 серпня 2016 року звільнена у зв`язку з переведенням до структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця»; 04 серпня 2016 року прийнята техніком 2 категорії сектору використання рухомого складу відділу статистики; 31 травня 2017 року звільнена за угодою сторін , п. 1 ст.36 КЗпП України. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачка не отримала повного розрахунку, що відповідачем спростовано не було. За період з 01 по 15 березня 2017 року позивачем була отримана заробітна плата в сумі 1 839,74 грн. З огляду на розмір заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було враховано ту обставину, що за період з 1 по 15 березня 2017 року позивач отримала заробітну плату в сумі 1 839,74 грн є необґрунтованими. Судом встановлено, що наказом від 30.05.2017 №1037/ДН-ос ОСОБА_1 звільнено з 31.05.2017 за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с.8). Вказаним наказом передбачено надати ОСОБА_1 компенсацію за 33 дні відпустки. Відповідно до довідки АТ «Укрзалізниця» регіональна філія «Донецька залізниця» структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 22.02.2019 року, позивачу була виплачена заробітна плата за першу половину березня 2017 року у касі дирекції м. Лиман 24.07.2017 (а.с.57). Зміст вищевказаного наказу про звільнення позивача свідчить про наявність у позивача права на отримання невиплаченої частини заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку. На підтвердження розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати позивачем надано розрахунки заробітної плати, відповідно до яких позивачу було нараховано : за лютий 2016 р. - 3 769,87 грн; за березень 2016 р. - 3 594,75 грн; за квітень 2016 р. - 3 739 грн; за травень 2016 р. - 5 004,98 грн; за червень 2016 р. - 2 669, 68 грн; за липень 2016 р. - 2 842,57 грн; за березень 2017 р. - 4073,95 грн; за квітень 2017 р. - 2 651,30 грн; за травень 2017 р. - 8 858,61 грн, всього на загальну суму 37 210, 71 грн. З урахуванням нарахованого податку з вказаних доходів та профспілкових внесків загальна суму до виплат за вказаний період становила 29 036,15 грн. При цьому позивач заявила позовні вимоги на суму 19 732,15 грн. Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок заробітної плати за березень 2017 року включає в собі час простою, який було встановлено для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції. Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Надані позивачем розрахунки заробітної плати містять посилання на оплату саме простою підприємства. Оскільки надані позивачем докази про розмір нарахованої заробітної плати відповідачем не спростовані, а також з огляду на положення частини першої статті 76 ЦПК України, відповідно до якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, доводи апеляційної скарги про не надання позивачем належних, допустимих, достовірних та переконливих доказів є необґрунтованими. Відповідно до норм ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази щодо недостовірності відомостей, викладених в розрахунках, наданих позивачем. Матеріали справи також не містять даних відомостей застрахованих осіб і відомосте з центральних баз даних Державного реєстру фізичних осіб про доходи позивача, а тому доводи апеляційної скарги по відсутність заборгованості є необґрунтованими. Посилання відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються з огляду на те, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Втрата контролю над частиною території Донецької та Луганської області відбулась у 2014 році, що є загальновідомим фактом. При цьому наказом ПАТ "Укрзалізнця" від 04.08.2016 позивача було прийнято на посаду техніка за переведенням, останнє здійснювало нарахування і виплату заробітної плати до середини березня 2017 року. Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач підтвердила наявність заборгованості відповідача з виплати заробітної плати за період з лютого 2016 р. по липень 2016 та з березня 2017 по травень 2017 року. Втрата підприємством первинних документів не позбавляло його обов`язку здійснити нарахування та виплату заробітної плати працівнику, з яким трудові відносини було припинено лише 31.05.2017 року. Посилання в апеляційній скарзі на положення Указу Президента № 62/2017 від 15 березня 2017 року є необґрунтованими, оскільки вказаним указом було припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, та не передбачено право роботодавця припинити виплату заробітної плати працівникам. Наявність викладених у висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16.01.2018 обставин може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання, проте не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити оплату праці, що є конституційним правом людини. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що доходи громадян у вигляді заробітної плати оподатковуються податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Ставки податку на доходи фізичних осіб визначено ст.167 Податкового кодексу України. Так, до доходів, отриманих у 2017 році, застосовуються наступні ставки податку на доходи фізичних осіб: 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 ст.167 Кодексу) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. Ставка військового збору становить 1,5 відсотків від об`єкта оподаткування збором за доходами, визначеними ст.163 цього Кодексу. З огляду на ту обставину, що заявлені позивачем вимоги про стягнення нарахованих до виплати сум не включають в собі відрахування у виді ставок військового збору, ухвалене по справі рішення суду першої інстанції підлягає відповідній зміні шляхом доповнення резолютивної частини рішення тим, що зазначена до стягнення сума визначена без утримання військового збору. Інші доводи апеляційної скарги та наявні в матеріалах справи докази не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року змінити. Доповнити резолютивну частину рішення, зазначивши, що зазначена до стягнення сума визначена без утримання військового збору. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. А. Семенюк