Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/3347/19-а
від 03.04.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДП О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3347/19-а Головуючий у 1-й інстанції: Маслоід О.С. Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П. 03 квітня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : в жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту соціальної політки Вінницької міської ради про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачеві у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни та зобов`язання відповідача переглянути рішення про відмову у встановленні статусу інваліда війни ІІ групи та видачу йому посвідчення інваліда війни ІІ групи, прийнявши рішення згідно законодавчих актів України. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.12.2019 позов задоволено: - визнано протиправними дії Департаменту соціальної політки Вінницької міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни; - зобов`язано Департамент соціальної політки Вінницької міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.07.2019 року про надання йому статусу інваліда війни та видачу йому посвідчення інваліда війни ІІ групи, за наслідками чого прийняти відповідне рішення з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні суду. Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Виходячи з приписів п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, позивач згідно посвідчення серії серії НОМЕР_1 від 02.07.2003 року та довідки № 00549 від 19.12.2006 року є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (І категорії). Згідно довідки до акту МСЕК серії 2-18 АВ № 204138 від 14.12.2006 року позивач є інвалідом ІІ групи (захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС). Зв`язок хвороби позивача з наслідками роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується й експертним висновком № 8690 від 13.06.2003 року. 18.07.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу йому посвідчення інваліда ІІ групи, до якої додав копії посвідчення серії НОМЕР_1 , довідки № 00549, оригінал довідки № 14 від 15.07.2019 року, довідки № 13 від 15.07.2019 року, копію довідки МСЕК №204138, копію паспорта серії НОМЕР_2 , копію ідентифікаційного номера. Відповідач, за наслідками розгляду заяви, листом від 12.09.2019 року за вих. № Л-08-67445 відмовив позивачеві у видачі посвідчення інваліда ІІ групи та додатково повідомив, що для отримання посвідчення інваліда ІІ групи позивачеві необхідно надати розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення підприємства, установи до роботи певного формування та розпорядчий документ підприємства, установи про залучення осіб до складу такого формування цивільної оборони. Не погоджуючись з відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, позивачем документально підтверджено його безпосередню участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань цивільної оборони. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що довідка № 13 від 15.07.2019 підтверджує факт того, що позивач, перебуваючи на посаді водія у ТОВ «Вінницьке автотранспортна підприємство 10555», був направлений у спецвідрядження по лінії фронту формувань цивільної оборони в м. Бучу Київської області, де працював водієм на об`єктах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 02.04.1987 року по 25.04.1987 рік. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон №3551-XII). Статтею 4 Закону №3551-XII передбачено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.09.1991 №796-ХІІ визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302). Згідно з абзацом першим пункту 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Абзацом першим пункту 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід" (абзац третій пункту З Положення №302). Відповідно до абзацу другого пункту 7 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина. Відповідно до пункту 10 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і міністрів СРСР від 18.03.1976 № 201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 № 92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 02, від 04.05.1986 № 16, від 19.05.1986 № 52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років. Особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони, інвалідність яких пов`язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення. Зі змісту вказаного положення слідує, що факт отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтверджується, зокрема, довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Що стосується кола осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, суд зазначає наступне. Наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні №302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань Цивільної оборони. Отже, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Відтак, умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, є: - настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; - участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.02.2019 у справі № 674/449/17, встановлено, що не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеної статті. Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зі змісту положення цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Судом було встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Відтак, на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Разом з тим, з аналізу положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" слідує, що для набуття статусу інваліда війни, окрім факту встановлення в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Разом з тим, суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що звернувшись із заявою до відповідача з метою отримання посвідчення інваліда війни ІІ групи, позивачем було додано довідки № 13 та 14 від 15.07.2019. Довідка № 13 від 15.07.2019 підтверджує факт перейменування ТОВ «Вінницьке автотранспортне підприємство 10177» на ТОВ «Вінницьке автотранспортна підприємство 10555», довідка № 14 підтверджує факт того, що позивач, перебуваючи на посаді водія у ТОВ «Вінницьке автотранспортна підприємство 10555», був направлений у спецвідрядження по лінії фронту формувань цивільної оборони в м. Бучу Київської області, де працював водієм на об`єктах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 02.04.1987 року по 25.04.1987 рік. Однак, колегія суддів не погоджується із цим висновком суду першої інстанції, оскільки довідка №14 від 15.07.2019 містить інформацію лише про те, що позивач з 02.04.1987 по 25.04.1987 знаходився у спецвідрядженні по лінії формувань Цивільної оборони в м. Буча, де працював водієм. У той же час не уточнюється, до яких саме формувань Цивільної оборони залучався ОСОБА_1 та на підставі яких конкретних і ким виданих розпорядчих документів по лінії Цивільної оборони це відбувалось. При цьому, довідка №14 від 15.07.2019 видана ТОВ «Вінницьке автотранспортна підприємство 10555», тоді як документів виданих певними органами Цивільної оборони позивачем не надано. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що, документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. З огляду на наведене вище, колегія суддів зазначає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п.9 абз.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством, з дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України. Отже, за наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права. Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно надана правова оцінка обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради задовольнити повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.