Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 214/9181/19(2-а/214/23/20)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 214/9181/19(2-а/214/23/20) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2020 року (головуючий суддя - Гринь Н.Г.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Поліцейського роти №1 батальйону №2 Полку патрульної поліції в м. Кривому Розі Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержанта поліції Канюка Олексія Олександровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із позовом до Поліцейського роти №1 батальйону №2 Полку патрульної поліції в м. Кривому Розі Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержанта поліції Канюка Олексія Олександровича (далі - Відповідач), в якому просила суд: - скасувати постанову серії ЕАК №1818551 від 03 грудня 2019 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП; - провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що вказана постанова винесена з порушенням чинного законодавства, зокрема норм КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в діях (бездіяльності) Позивача складу адміністративного правопорушення. З огляду на обставини викладені у позовній заяві просив суд задовольнити позовні вимоги. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2020 року по справі № 214/9181/19(2-а/214/23/20) позовну заяву ОСОБА_1 до поліцейського роти №1 батальйону №2 Полку патрульної поліції в м. Кривому Розі УПП в Дніпропетровській області сержанта поліції Канюка Олексія Олександровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення - залишено без задоволення (а.с. 27-29). Позивач - ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що суб`єктом владних повноважень не підтверджено факту вчинення Позивачем правопорушення, що, на думку Позивача, свідчить про наявність підстав для скасування спірної постанови Відповідача. Відповідач не подав відзив на апеляційну скаргу. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03 грудня 2019 року відносно Позивача складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК №1818551, якою на останнього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 гривень. В обґрунтування спірної постанови вказано те, що 03 грудня 2019 року в м. Кривий Ріг, по пр.Миру, 5А водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом Skoda Super B рухалась зі швидкістю 76 км/год, чим порушила встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 26 км/год., чим порушила п. 12.4 ПДР України і скоїла адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст.122 КУпАП України (а.с. 4). Швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем TruCAM LTI 20/20 tc00715. Оскарження правомірності винесеного суб`єктом владних повноважень рішення у формі постанови від 03 грудня 2019 року є предметом судового розгляду в даній справі. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X; Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 року № 3353-XII; Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII; Постанови Кабінету Міністрів України "Про Правила дорожнього руху" від 10.10.2001 року №1306. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем правопорушення, а саме: порушення п. 12.4.в Правил дорожнього руху, відповідачем підтверджено належними та допустимими доказами. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 12.4 Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами. Частиною другою ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту спірної постанови випливає, що підставою для притягнення особи до відповідальності слугувало те, що Позивач, керуючи транспортним засобом Skoda Super B зі швидкістю 76 км/год, порушив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 26 км/год. Відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, надано докази, вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, а саме: відеофіксацію вчинення позивачем правопорушення, яку здійснено лазерним вимірювачем швидкості TruCам LTI 20/20 №ТС00715, з якої вбачається, що в населеному пункті автомобіль Skoda Super B, номерний знак НОМЕР_1 рухався зі швидкістю руху 76 км/год. Про фіксування правопорушення саме вимірювачем TruCам LTI 20/20 №ТС00715 зазначено Відповідачем безпосередньо в п. 6 оскаржуваної постанови. Лазерний вимірювач швидкості LTI 20/20 TruCAM, що використовувався під час фіксації дій Позивача, зареєстрований в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ197-12, затверджений сертифікатом №UA-MI/1-2903-2012, виданим Міністерством економічного розвитку і торгівлі України 29.08.2012 року. Зазначене свідчить про те, що TruCAM LTI 20/20 є засобом вимірювальної техніки, який введено в експлуатацію в період його перебування в Державному реєстрі та подальша експлуатація якого не обмежена чинним законодавством, відтак фактичні данні отримані за його допомогою є доказами в розумінні статті 251 КУпАП. Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог колегія суддів, бере до уваги й те, що Позивач підписуючи спірну постанову не зазначив у ній про наявність заперечень щодо викладених обставин, зокрема щодо правильності показів вимірюваного пристрою TruCAM №ТС00715, щодо місця вчинення інкримінованого останньому правопорушення, а, також, щодо часу вчинення такого правопорушення. Підсумовуючи вищевикладене, та з урахуванням того, що Відповідачем надано належні докази на підтвердження вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів дійшла висновку про доведеність належними та допустимими доказами вчинення Позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та, як наслідок, правомірність притягнення Позивача до адміністративної відповідальності. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову в задоволенні адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін. Доводи апеляційної скарги Позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2020 року по справі № 214/9181/19(2-а/214/23/20) - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова