Постанова 4872 № 916/3783/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3783/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Принцевської Н.М.; суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка,29) розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Українська залізниця в особі регіональної філії „Одеська залізниця Акціонерного товариства „Українська залізниця на рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2020 по справі №916/3783/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Харків техноткань до Акціонерного товариства „Українська залізниця в особі регіональної філії „Одеська залізниця Акціонерного товариства „Українська залізниця про відшкодування збитків (упущеної вигоди) у розмірі 112 850,40 грн., (суддя першої інстанції: Гут С.Ф., дата та місце прийняття рішення: 18.02.2020, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29) 19.12.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Харків Техноткань (далі ТОВ «Харків Техноткань») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (АТ в особі регіональної філії Одеська залізниця) про відшкодування збитків (упущеної вигоди) у розмірі 112 850,40 грн. В обгрунтування позовних вимог ТОВ «Харків Техноткань» зазначило, що у період дії договору поставки, укладеного між сторонами по справі, позивач мав комерційну пропозицію щодо придбання повсті технічної напівгрубошерстної від TOB

1. Товар не було продано TOB 1 саме у зв`язку з наявністю зобов`язання поставити його відповідачеві, який порушив власні зобов`язання, вчинив господарське правопорушення не прийнявши замовлений товар, який міг бути поставлений позивачем TOB

1. Збитки у вигляді упущеної вигоди були розраховані наступним чином. ТОВ Харків Техноткань придбало повсть технічну напівгрубошерстну у ТОВ Валтекс маркетинг-Плюс в кількості 2893,6 кг, за 338 551,20 грн. Згідно умов договору №ОД/НХ-18-254НЮ від 11.04.2018, даний товар був доставлений відповідачеві та його вартість складає 406 261, 44 грн. Листом від 23.04.2019 TOB 1 пропонувало та було готове реально придбати товар за 451 401,60 грн. Як зазначає позивач, дана пропозиція TOB 1 була відхилена ТОВ Харків Техноткань саме через наявність зобов`язань перед Відповідачем, в іншому випадку товар було б поставлено саме ТОВ « 1» та отримано кошти у розмірі 451 401,60 грн. Різниця у вартості між вартістю закупівлі товару та вартістю, за яку TOB 1 було б поставлено товар, тобто кошти які ТОВ Харків Техноткань отримало б реально, складає 451 401,60 - 338551,20 = 112 850,40 грн. Саме ця сума і є збитками ТОВ Харків Техноткань у вигляді упущеної вигоди. 11.02.2020 року позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно якої останній зазначив, що просить суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача збитки в розмірі 67 710,24 грн. У вказаній заяві позивач просив стягнути збитки (упущену вигоду), вирахувані як різниця між вартістю придбання товару у ТОВ «Валтекс Маркетинг Плюс» та вартістю товару, за якою він мав бути придбаний відповідачем. 18.02.2020 суд першої інстанції протокольно відмовив у прийнятті заяви про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з порушенням норм п.2. ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.02.2020 по даній справі позов ТОВ Харків Техноткань до АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця про відшкодування збитків (упущеної вигоди) у розмірі 112 850,40грн. задоволено частково, стягнуто з АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця на користь ТОВ Харків Техноткань 67 710, 24 коп. збитків (упущеної вигоди), 15 000 грн. витрат на правничу допомогу та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921,00 грн., в решті позову відмовлено. Суд першої інстанції зазначив в оскаржуваному рішенні, що збитками ТОВ Харків Техноткань у вигляді упущеної вигоди є сума у розмірі 67 710,24 грн., відповідно до розрахунку зробленого судом, а саме: вартість придбаного товару ТОВ Харків Техноткань повсть технічну напівгрубошерстну у ТОВ Валтекс маркетинг-Плюс в кількості 2893,6 кг за 338 551,20 грн. товар поставлений відповідачеві на суму 406 261,44 грн., відтак розмір відшкодування збитків (упущеної вигоди) складає 67 710,24 грн. Місцевий господарський суд зазначив, що, приймаючи до уваги відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх зобов`язань, які є предметом договору №ОД/НХ-18-254НЮ від 11.04.2018, а також враховуючи, що пропозиція TOB 1 була відхилена ТОВ Харків Техноткань саме через наявність зобов`язань перед відповідачем, у зв`язку з чим дійшов висновку, що відповідачем були порушені прийняті на себе зобов`язання у спірних правовідносинах як замовником товару. Господарський суд Одеської області в оскаржуваному рішенні зазначив, що оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, позовні вимоги ТОВ Харків Технотканьє обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та наявними матеріалами справи, проте, враховуючи перерахунок суми розміру відшкодування збитків (упущеної вигоди), який складає 67710,24 грн. позовні вимоги підлягають частковому задоволенню саме в цій частині. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії Одеська залізниця звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2020 по справі №916/3783/19 скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. АТ «Укрзалізниця» вважає ухвалене рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням вимог матеріального та процесуального права неповно з`ясовано осбавини, що мають значення для справ, недоведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Відповідач звертає увагу на те, що у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються лише ті збитки, які могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. На думку апелянта надане листування в обґрунтування позовних вимог між позивачем та ТОВ « 1» свідчить лише про теоретичну можливість отримання такого доходу та не підтверджує факт укладання договору між сторонами. Збитки, настання яких можливо були уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню. На думку відповідача, у його діях відсутній повний склад цивільного правопорушення, що виключає настання цивільно-правової відповідальності. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ „Українська залізниця в особі регіональної філії „Одеська залізниця АТ „Українська залізниця на рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2020 по справі №916/3783/19, вирішено розглянути апеляційну скаргу АТ „Українська залізниця в особі регіональної філії „Одеська залізниця АТ „Українська залізниця на рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2020 по справі №916/3783/19 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. 06.04.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає, що апелянт не наводить в чому полягає порушення норм матеріального права, а також не вказує в чому полягає недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, в чому полягає недоведеність цих обставин. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, Регіональною філією Одеська залізниця ПАТ "Укрзалізниця" 21.02.2018 року було проведено тендер UA-2018-01-24-000085-b на майданчику ZAKUPK1.PROM.UA, переможцем якого було визнано ТОВ "Харків Техноткань". 11.04.2018 між ПАТ Укрзалізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця та ТОВ Харків Техноткань було укладено договір поставки №ОД/НХ-18-254НЮ, на загальну суму 407 160 грн. Згідно з п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язався передати у власність Замовника товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені в специфікації (Додаток №1 до Договору), а Замовник зобов`язався його оплатити. Згідно з п. 1.2. Договору найменування товару - повсть технічна. У відповідності до п. 5.2 Договору, в межах конкретного періоду (кварталу) поставки товару, визначеного графіком поставки, Постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару на підставі письмових заявок Замовника у строки і обсягах, визначених у цих заявках, але не пізніше ніж впродовж 10 робочих днів з моменту їх отримання у будь-який спосіб (факсом, електронною поштою, листом). Відповідно до п. 6.4 договору загальна сума по договору 407 160,00 грн. у тому числі ПДВ 20% 67860,00 грн. 13.04.2018 Замовник направив Постачальнику письмову заявку за вих. №НХ 12/33 60, згідно якої просив поставити повсть технічну напівгрубошерстну в кількості 2900 кг на загальну суму 407 160 грн., а отже згідно умов Договору та ст. 115 ГПК України кінцевою датою здійснення поставки була 27.04.2018 р. 25.04.2018 представники ТОВ Харків Техноткань прибули на склад Замовника, доставивши повсть технічну напівгрубошерстну у кількості 2893,6 кг, на суму 406 261,44 грн. Разом з тим, Замовник доставлений товар не прийняв, порушивши свої зобов`язання за договором. Рішенням Господарського суду Харківської області №922/2958/18 від 25.02.2019 у задоволенні позову Регіональної філії Одеська Залізниця ПАТ Укрзалізниця відмовлено повністю, зустрічна позовна заява ТОВ Харків Техноткань задоволена частково, стягнуто штраф та збитки. Не погодившись з зазначеним рішенням суду, Регіональної філії Одеська залізниця ПАТ Укрзалізниця подало апеляційну скаргу, в задоволенні якої постановою Східного апеляційного господарського суду № 922/2958/18 від 17,07.2019 відмовлено повністю. В постанові Східного апеляційного господарського суду № 922/2958/18 від 17.07.2019, зокрема зазначено, що: Судом було встановлено, що товар був поставлений замовнику своєчасно згідно графіку поставки, що не було спростовано відповідачем за первісним позовом,; З огляду на те, що відповідачем за зустрічним позовом допущено порушення зобов`язання щодо прийняття поставленого позивачем товару, у діях/бездіяльності замовника вбачається наявність складу господарського правопорушення, відтак останній зобов`язаний відшкодувати постачальнику завдані внаслідок такого порушення збитки. Наведені обставини стали підставою для звернення ТОВ Харків Техноткань до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про про відшкодування збитків (упущеної вигоди) у розмірі 112 850,40 грн. Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частина 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому за правилами ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Частиною 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Так, укладений між сторонами по справі договір поставки №ОД/НХ-18-254Н є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань. Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. В свою чергу, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов п. 5.2 Договору та письмової заявки Позивача за вих. №НХ12/3360 від 13.04.2018, 25.04.2018 представники ТОВ Харків Техноткань прибули на склад Замовника, доставивши повсть технічну напівгрубошерстну у кількості 2893,6 кг, на суму 406 261,44 грн. ТОВ Харків Техноткань на виконання умов договору та письмової заявки Замовника вжило всі можливі та необхідні, залежні від нього дії щодо поставки товару. Згідно умов договору №ОД/НХ-18-254НЮ від 11.04.2018, даний товар був доставлений Відповідачеві та його вартість складає 406 261, 44 грн. ( відповідно видаткової накладної №ХТ250401 від 25.04.2018 р.). Натомість Замовник свої зобов`язання прийняти та оплатити товар не виконав. Листом від 23.04.2019 TOB 1 пропонувало та було готове придбати товар у позивача за 451 401,60 грн. Як зазначає позивач, дана пропозиція TOB 1 була відхилена ТОВ Харків Техноткань саме через наявність зобов`язань перед Відповідачем, в противному випадку товар було б поставлено саме ТОВ 1 та отримано кошти у розмірі 451 401,60 грн. Різниця у вартості між вартістю закупівлі товару та вартістю за яку TOB 1 було б поставлено товар, тобто кошти, які ТОВ Харків Техноткань вважає, що отримало б реально, складає 451 401,60 - 338551,20 = 112 850,40 грн. Саме ця сума, на думку позивача, і є збитками ТОВ Харків Техноткань у вигляді упущеної вигоди. За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода). Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. Судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. При пред`явленні вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивач повинен довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій. У вигляді упущеної вигоди можна відшкодувати ті збитки, які могли б бути реально отримані особою при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення. З огляду на зазначене, враховуючи наявні матеріали справи, судова колегія погоджується з доводами апелянта та зазначає, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами розмір збитків, заявлену у позовній заяві та не надано документів, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання зазначених у позовній заяві грошових сум. Наявні в матеріалах справи докази листування між позивачем та ТОВ « 1» не можуть свідчити про реальну можливість отримання позивачем коштів у сумі 451 401,60 грн. та відповідно завдання йому збитків відповідачем на суму 112 850,40 грн. Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на зазначене, враховуючи безпідставність нарахування позивачем збитків (упущеної вигоди) у розмірі 112 850,40 грн. (через неукладення договору поставки з ТОВ « 1» на суму 451 401,60 грн., колегія суддів погоджується з доводами апелянта та зазначає, що в задоволенні вимог до відповідача згідно позовної заяви (вх. №3901/19 від 19.12.2019) слід відмовити в повному обсязі. Як вбачається з матеріалів справи та зазначалося раніше, 11.02.2020 року позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно якої зазначив, що просить суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача збитки в розмірі 67 710,24 грн. У вказаній заяві позивач просив стягнути збитки (упущену вигоду), вирахувані як різниця між вартістю придбання у ТОВ «Валтекс Маркетинг Плюс» та вартістю, за якою товар мав бути придбаний відповідачем. Судова колегія звертає увагу, що у вказаній заяві позивач фактично змінив підстави позову, оскільки зазначив інші обгрунтування своїх вимог щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. 18.02.2020 суд першої інстанції протокольно відмовив у прийнятті заяви про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з порушенням норм п.2. ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Однак, не зважаючи на неприйняття заяви прозміну підстав позову та розміру позовних вимог, суд першої інстанції самостійно перерахував розмір відшкодування збитків (упущеної вигоди) і зазначив, що він складає складає 67 710,24 грн., відповідно розрахунку зробленого самостійно судом, а саме відвартості товару, який мав бути поставлений відповідачеві (406 261,44 грн.) судом було відраховано вартість товару за ціною придбання (338551,20 грн.). Так, ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. Згідно з ч. 3 вказаної статті Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Отже визначені наведеними нормами Господарського процесуального кодексу України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом. Згідно зі ст. 14 Господарського процесуального кодексу України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Судова колегія звертає увагу на те, що процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права. Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни підстав позову. Виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі). Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Обґрунтування позову певними правовими нормами, як і посилання на фактичні обставини справи та визначення предмету спору, процесуальним законом покладено саме на позивача, у зв`язку з чим у відповідача у справі виникають певні правомірні очікування оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з правовими підставами, викладеними саме позивачем, а не тими, що можуть бути додатково самостійно визначені судом. Тому зміна підстав позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу. З огляду на зазначене, враховуючи наведені обставини, колегія суддів зазначає, що зазначеними висновками в оскаржуваному рішенні та здійснення самостійного розрахунку збитків, суд першої інстанції самостійно змінив підставу позову, чим порушив принцип диспозитивності. Допущене господарським судом першої інстанції порушення норм процесуального права в результаті призвело до неправильного застосування норми матеріального права та відповідно і до самоусунення від з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 67 710, 24 грн. підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. Стосовно позовних вимог про стягнення 15000,00 грн. витрат на правничу допомогу, яку були задоволені судом, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Частинами 4, 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача. З огляду на наведені приписи чинного законодавства, враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків (упущеної вигоди), судова колегія зазначає, що рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. також підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Акціонерного товариства „Українська залізниця в особі регіональної філії „Одеська залізниця Акціонерного товариства „Українська залізниця на рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2020 по справі №916/3783/19 підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2020 по справі №916/3783/19 в частині задоволених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Техноткань" до Акціонерного товариства „Українська залізниця в особі регіональної філії „Одеська залізниця Акціонерного товариства „Українська залізниця про стягнення 67 710 (шістдесят сім тисяч сімсот десят грн.) 24 коп. збитків (упущеної вигоди), 15 000 (п`ятнадцять тисяч грн.) 00 коп. витрат частковому скасуванню з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розподіляються відповідно задоволеним вимогам. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Українська залізниця в особі регіональної філії „Одеська залізниця Акціонерного товариства „Українська залізниця на рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2020 по справі №916/3783/19 задовольнити. Рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2020 по справі №916/3783/19 в частині задоволених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Техноткань" до Акціонерного товариства „Українська залізниця в особі регіональної філії „Одеська залізниця Акціонерного товариства „Українська залізниця про стягнення 67 710 (шістдесят сім тисяч сімсот десят грн.) 24 коп. збитків (упущеної вигоди), 15 000 (п`ятнадцять тисяч грн.) 00 коп. витрат на правничу допомогу та 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн.) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору скасувати. Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Техноткань" до Акціонерного товариства „Українська залізниця в особі регіональної філії „Одеська залізниця Акціонерного товариства „Українська залізниця про стягнення 67 710 (шістдесят сім тисяч сімсот десят грн.) 24 коп. збитків (упущеної вигоди), 15 000 (п`ятнадцять тисяч грн.) 00 коп. витрат на правничу допомогу. В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2020 по справі №916/3783/19 залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Техноткань" (61017 м. Харків, вул. Велика Панасівська, 115 Код ЄДРПОУ 32032253) на користь Акціонерного товариства „Українська залізниця (03680 м. Київ, вул. Тверська,

5. Код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії „Одеська залізниця Акціонерного товариства „Українська залізниця (65012 м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19 Код ЄДРПОУ ВП 40081200) 2881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Доручити Господарському суду Одеської області видати наказ. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України. Головуючий суддя Н.М. Принцевська судді Г.І. Діброва А.І. Ярош