Окрема думка Велика Палата ВС № 757/25649/17-ц

ОКРЕМА ДУМКА Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Ситнік О. М. на постанову від 18 березня 2020 року у справі № 757/25649/17-ц провадження № 14-585цс19 Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладаємо окрему думку. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року (далі - Ухвала) у цій справі викладено висновок про те, що оскільки вимоги касаційної скарги та доводи щодо підстав оскарження судового рішення не стосуються питань предметної чи суб`єктної юрисдикції спору, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями по суті спору, підстави для розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду в порядку частини шостої статті 403 ЦПК України відсутні. З наведеним висновком у цій справі не можемо погодитися з огляду на таке. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив: визнати недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, поширену Генеральною прокуратурою України в мережі Інтернет на сайті http://www.gp.gov.ua/ інформацію під назвою «Генпрокуратура розслідує факти розкрадання понад 4 млрд гривень, у результаті яких банки опинились у стані неплатоспроможності»; зобов`язати Генеральну прокуратуру України спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_1 у спосіб, ідентичний способу її поширення, для чого не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили шляхом опублікування в мережі Інтернет на сайті http://www.gp.gov.ua/ під заголовком «Спростування», тим же шрифтом, на тому ж місті шпальти, де містилася стаття, вступну та резолютивну частини цього рішення; стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 грн. Позовну заяву мотивовано тим, що 03 травня 2017 року Генеральною прокуратурою України на власному веб-сайті у мережі Інтернет було розміщено вищевказану інформацію щодо позивача, яка є недостовірною, негативною й такою, що порочить його честь та гідність, оскільки його вина у розкраданні коштів ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» та ПАТ «ТЕРРА БАНК» в установленому законом порядку не встановлена, його власне ім`я використане протиправно, відсутній вирок суду щодо його винуватості, він не був та не є власником чи акціонером банку ПАТ «ТЕРРА БАНК», не входив до органів управління банку. Крім того, позивач зазначав, що не є підозрюваним у кримінальному провадженні, оскільки не повідомлений відповідно до вимог КПК України про підозру у вчиненні будь-яких кримінальних правопорушень, також за його місцем проживання не проводились обшуки. Вказував, що вищевказаними незаконними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінював у розмірі 1 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: - визнано інформацію, поширену Генеральною прокуратурою України у мережі Інтернет 03 травня 2017 року на офіційному веб-порталі під назвою «Генпрокуратура розслідує факти розкрадання понад 4 млрд гривень, у результаті яких банки опинилися у стані неплатоспроможності», а саме: «… ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» та ПАТ «ТЕРРА БАНК», власником яких був ОСОБА_1, грошових коштів на загальну суму понад 4 млрд гривень, у результаті чого банки опинились в стані неплатоспроможності. Розкрадання вказаних коштів вчинено шляхом укладення ряду сумнівних кредитних договорів із суб`єктами господарювання з ознаками фіктивності, які прямо чи опосередковано були пов`язані з власниками та керівниками зазначених банківських установ. На даний час слідством доведені факти розкрадання належних ПАТ «ТЕРРА БАНК» 360 млн грн, у зв`язку з чим повідомлено про підозру у вчиненні розкрадань грошових коштів банків в особливо великих розмірах семи членам встановленої злочинної організації, на чолі з ОСОБА_1», недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ; - зобов`язано Генеральну прокуратуру України спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_1 шляхом опублікування не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили в мережі Інтернет на офіційному веб-порталі Генеральної прокуратури України під заголовком «Спростування», тим же шрифтом, на тому ж місті шпальти, де містилася стаття, вступну та резолютивну частини цього рішення; - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що Генеральною прокуратурою України, як компетентним державним органом, було поширено у статті «Генпрокуратура розслідує факти розкрадання понад 4 млрд грн, у результаті яких банки опинилися у стані неплатоспроможності» недостовірну інформацію стосовно позивача, яка не має статусу офіційної, не підтверджена належними доказами, зокрема обвинувальним вироком суду чи судовими рішеннями, що є порушенням фундаментального принципу презумпції невинуватості. На думку судів, така інформація завдає шкоди немайновим правам позивача, порочить його честь, гідність та ділову репутацію, а тому вона підлягає спростуванню у такий самий спосіб, яким вона була поширена. Також суд зазначив, що спростування недостовірної інформації є достатньою сатисфакцією для відновлення порушеного права позивача, зважаючи на те, що розмір моральної шкоди ним визначено в 1 грн. У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Генеральна прокуратура України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити, а у решті - оскаржувані судові рішення залишити без змін. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що статтею 29 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом спільного інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Саме такою є інформація про кримінальні провадження, які розслідуються органами прокуратури України. Позивач підозрюється у тому, що будучи організатором та керівником злочинної організації, члени якої за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, вчинив розтрату чужого майна шляхом зловживання своїм службовим становищем, повторно, в особливо великих розмірах. На підтвердження зазначеного Генеральною прокуратурою України було надано суду витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, копії повідомлення про підозру ОСОБА_1 , постанови органів досудового розслідування від 28 квітня 2017 року про оголошення його у розшук, лист Національного банку України від 15 березня 2017 року та ухвали слідчих суддів про надання дозволів на проведення обшуків. При цьому безпідставним є посилання судів на те, що вищенаведені документи не є документами, які встановлюють винність особи і вчиненні кримінального правопорушення, а тому і поширена відповідачем інформація є недостовірною, оскільки в оспорюваній публікації про винність позивача не йдеться. Крім того, інформація, яка викладена у повідомленні про підозру, є достовірною, оскільки прокуратура повідомила про перебіг розслідування провадження і його результат, а не про винність позивача у вчиненні кримінальних правопорушень. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її із суду першої інстанції. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладений у новій редакції. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 28 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 6 статті 403 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення зазначеної ухвали, якою було встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Ухвалу суду вмотивовано тим, що касаційна скарга Генеральної прокуратури України містить доводи щодо порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). 11 жовтня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про повернення справи на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, яке мотивоване відсутністю по вказаній справі питання щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, а отже відсутні підстави для розгляду такої справи Великою Палатою Верховного Суду. Задовольняючи вказане клопотання та повертаючи справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що у касаційній скарзі Генеральна прокуратура України крім іншого вказує те, що спростування інформації, яка міститься у повідомленні про підозру, у порядку цивільного судочинства є недопустимим, оскільки це впливає на наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення, а отже це питання підлягає дослідженню та розгляду в кримінальному провадженні. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимоги касаційної скарги та наведені доводи щодо підстав оскарження судового рішення не стосуються питань предметної чи суб`єктної юрисдикції спору, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями по суті спору, а відтак не є підставою для розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду у порядку частини 6 статті 403 ЦПК України. Такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи, зокрема, у касаційній скарзі Генеральної прокуратури України (сторінки шоста та сьома) зазначається, що спростування даних, які містяться у повідомленні про підозру, у порядку цивільного судочинства є неприпустимим, що відповідає положенням пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», у якому зазначено, що в порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься зокрема у вироках та інших судових рішеннях, а також постановах органів досудового слідства, для яких законом встановлено інший порядок оскарження. У разі незгоди з рішеннями, діями та бездіяльністю слідчого чи прокурора під час досудового розслідування, позивач має право оскаржити їх у порядку кримінального судочинства. Відповідно до частини 6 статті 403 ЦПК України у редакції, чинній на час винесення ухвали про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Отже, у касаційній скарзі Генеральна прокуратура України зазначає, що дослідження та спростовання її інформації, яка міститься у повідомленні про підозру, що зробили суди, можливе лише у кримінальному провадженні, а не в порядку цивільного судочинства. Вважаємо, що при наданні оцінки цим доводам касаційної скарги необхідно визначитись із юрисдикцією спору, а в силу імперативної норми - частини шостої статті 403 ЦПК України - це належить до виключних повноважень Великої Палати Верховного Суду. Суддя Н. П. Лященко О. М. Ситнік