Постанова Одеський апеляційний суд № 522/8035/18

Номер провадження: 22-ц/813/4186/20 Номер справи місцевого суду: 522/8035/18 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.04.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів В С Т А Н О В И В: У травні 2018 року, ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 в якому, з урахуванням уточнень (а.с. 2-3, 14-16 ) просила суд стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 24930 гривен, інфляційні витрати у сумі 105726,55 в період з 4 травня 2015 року по 4 травня 2018 року та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1306 грн. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року позов ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) грошові кошти у розмірі 120 715, 41 грн. (сто двадцять тисяч сімсот п`ятнадцять гривень 41 копійок), з яких: 3% річних 28 519, 06 грн. та інфляційні витрати 92 196, 35 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 207, 80 грн. (одна тисяча двісті сім гривень 80 копійок). В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 . У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити (а.с. 115). В судове засідання, призначене на 26.03.2020 року, сторони не з`явилися. 25.03.2020 року на електрону адресу апеляційного суду надійшли заяви від ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 Голенєвої О.І ОСОБА_3 про слухання справи у їх відсутності. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.12.2011 року по справі №2-3018/11 було вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму матеріальної шкоди у розмірі 273932 гривні, судові витрати, а саме витрати на сплату державного мита в розмірі 1277 грн. 73 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 30 грн. та витрати на проведення судово-будівельної експертизи у розмірі 1502 грн. 40 коп. Загальна сума боргу складає 276 742 гривні 13 коп. Відповідно довідки щодо перерахування коштів на примусовому виконанні Другого ВДВС ОМУЮ перебував виконавчий лист №2-3018/11 від 05.07.2012, виданий Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення боргу з ОСОБА_1 на Користь ОСОБА_2 .. Згідно даних книг обліку депозитних сум за 2015, 2016, 2017, 2018 років, стягнуто боргу на суму 19075,20 грн., стягнуто виконавчого збору 1907,52 грн. Отже, зобов`язання боржник не виконав. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, районний суд виходив з того, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума коштів у загальному розмірі 120715, 41 грн., у зв`язку із чим позов підлягає лише частковому задоволенню. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, предметом позову у цій справі є стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення про стягнення грошових коштів. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Отже, з правом позивачки на отримання грошових коштів за рішенням суду кореспондується обов`язок відповідачки сплати вказаної суми. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (686/21962/15-ц), у якій Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та погодилася з висновком ВСУ, викладеним у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295цс16, за змістом якої грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством. Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за неналежне виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, є законним та узгоджується з зазначеними вище нормами матеріального права, а доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом невірно зроблено розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, є помилковими, оскільки здійснивши перерахунок вказаних вимог, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що представник відповідача вираховує 3% річних за кожний період без врахування нарахованих на суму боргу інфляційних витрат, чим занижує суму боргу. Посилання на правові позиції Верховного Суду, апеляційний суд також не може прийняти до уваги, оскільки вони не стосуються спірних правовідносин. Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Отже, за результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстав для його скасування колегією суддів не встановлено. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 01.04.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда