Постанова 4804 № 234/8104/18

Єдиний унікальний номер 234/8104/18 Номер провадження 22-ц/804/977/20 Єдиний унікальний номер 234/8104/18 Головуючий у 1 інстанції Костюков Д.Г. Номер провадження 22-ц/804/977/20 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 01 квітня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Тимченко О.О., Хейло Я.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу № 234/8104/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня 2019 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У червні 2018 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 14 листопада 2011 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8000 гривень у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Банк виконав свої обов`язки у повному обсязі і надав відповідачеві кредит. Однак, відповідачем були порушені умови договору, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 28 лютого 2018 року складає 117000 гривень, де: заборгованість за кредитом в сумі 7598,66 гривень, заборгованість по процентам в сумі 109401,34 гривень. Просило стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1762 гривень. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 14 листопада 2011 року в розмірі 7598,66 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір в сумі 114,43 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня 2019 року, ухвалите нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що відповідач підписав заяву № б/н від 14 листопада 2011 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 8000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Кредитна картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк випущеної картки до останнього дня липня 2017 року. Тобто, АТ КБ «Приватбанк» мав звернутися до суду до липня 2020 року. Позивач звернувся до суду з позовом у 2018 році, тобто до спливу строку позовної давності. Позивачем надані належні та допустимі докази по справі. Наданий розрахунок заборгованості, в якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору. Відповідачем ці докази не спростовані. Укладаючи кредитний договір відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 24 лютого 2020 року до Донецького апеляційного суду надійшов відзив, який не підписаний відповідачем ОСОБА_1 , в якому ставиться питання про залишення апеляційної скарги без задоволення. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 14 листопад 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8000 гривень у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Також судом встановлено, що ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 28 лютого 2018 року утворилася заборгованість в сумі 117000 гривень, яка складається з: заборгованість за кредитом в сумі 7598,66 гривень., заборгованість по процентам в сумі 109401,34 гривень. Останній платіж на погашення процентів за вказаним договором здійснено відповідачем 18 липня 2014 року. Також судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 до ухвалення рішення по справі подано заяву про застосування строків позовної давності. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає залишенню без задоволення. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, то його законність та обґрунтованість перевіряється апеляційним судом лише в цій частині. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з відповідача на користь банку відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції виходив з того, що за умовами договору визначено повернення кредиту та оплату відсотків щомісячними платежами. Останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором відповідачем ОСОБА_1 було здійснено 18 липня 2014 року, а до суду із зазначеним позовом банк звернувся лише 05 червня 2018 року, тобто поза межами строку позовної давності, про застосування якого просив відповідач. Такі висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам та встановленим обставинам. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно частини п`ятої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Згідно частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 638 цього ж Кодексу що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Доводи апеляційної скарги про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки строк дії договору не закінчився, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне. Відповідно до укладеного договору № б/н від 14 листопада 2011 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8000 гривень у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку, зі щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Згідно розрахунків, останній платіж на погашення процентів за вказаним договором здійснено відповідачем 18 липня 2014 року. Відповідач відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України до ухвалення рішення звернувся до суду першої інстанції з письмовою заявою про застосування позовної давності. Чинним законодавством статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, та правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором охоплюється дією саме цієї статті. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» («Yukos shareholders v. Russia»), п. 570). Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Встановивши, що останній платіж спрямований на погашення кредитної заборгованості, відповідачем здійснено за вказаним договором 18 липня 2014 року, а з позовом про захист свого порушеного права банк звернувся до суду лише 05 червня 2018 року, тобто поза межами установленого законом строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентам, у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем. Висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в подібних правовідносинах з огляду на пропуск ПАТ КБ «Приватбанк» строку позовної давності Верховний Суд зробив також у постанові від 18 липня 2019 року у справі 172/154/16-ц, що колегія суддів зобов`язана врахувати відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України. Отже, враховуючи дійсний зміст наведених норм, суд може застосувати наслідки спливу позовної давності, передбачені статтею 267 ЦК України, та відмовити у позові з цих підстав, встановивши, що позивачем Банком строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення, при цьому судом враховано, що відповідачем під час розгляду в суді першої інстанції в додаткових поясненнях заявлено вимогу про застосування позовної давності. Відтак, відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення процентів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив в оскаржуваній частині рішення, що відповідає вимогам закону. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суджу першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367,369, 374, 375,381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О.І. Корчиста Судді: О.О. Тимченко Я.В. Хейло