Постанова 4801 № 147/461/25

Справа № 147/461/25 Провадження № 22-ц/801/1573/2025 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Борейко О. Г. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 серпня 2025 рокуСправа № 147/461/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Сала Т. Б., з участю секретаря судового засідання Луцишина О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на заочне рішення Тростянецького районного суду Вінницької області у складі судді Борейко О. Г. від 04 червня 2025 року, встановив: У березні 2025 року Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» (далі АТ «ТАСКОМБАНК») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 94 585 грн 86 к. заборгованості за кредитним договором № 5745252007 від 10 березня 2021 року, яка складається з: - 56 033 грн 23 к. заборгованості за тілом кредиту; - 7 410 грн 04 к. заборгованості за річними процентами; - 31 142 грн 59 к. заборгованості за щомісячними процентами. На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 10 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідністю «Фінансова компанія «Центр Фінансових рішень» (далі ТОВ «ФК «ЦФР») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5745252007, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 56 033 грн 23 к., строком користування 48 місяців, зі сплатою річних процентів 9,99 % від суми боргу за договором, щомісячних процентів 2,99 % від суми кредиту, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. 11 березня 2021 року право вимоги за кредитним договором відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року. Після відступлення права грошової вимоги ОСОБА_1 неодноразово повідомлявся про наявність заборгованості, проте жодних дій для її погашення ним не здійснювалося. ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 94 585 грн 86 к., яка складається з: 56 033 грн 23 к. заборгованості за тілом кредиту; 7 410 грн 04 к. заборгованості за річними процентами; 31 142 грн 59 к. заборгованості за щомісячними процентами. Заочним рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2025 року у позові відмовлено. Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що АТ «ТАСКОМБАНК» не надало належних доказів переходу до нього права вимоги до відповідача за кредитним договором № 5745252007, тому що кредитний договір був укладений 10 березня 2021 року, тоді як договір факторингу, згідно з яким АТ «ТАСКОМБАНК» передано право вимоги, був укладений 07 жовтня 2016 року. Крім того на момент укладення кредитного договору термін дії договору факторингу вже сплив. Позивачем не було надано доказів пролонгації договору факторингу, а також доказів передання первісному кредитору грошових коштів за отримання права вимоги. Таким чином суд прийшов до висновку, що позивач не набув права вимоги до відповідача за договором факторингу. В апеляційній скарзі АТ «ТАСКОМБАНК», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просило заочне рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що заочне рішення суду є незаконним, тому що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не врахував обставини справи. АТ «ТАСКОМБАНК» зазначало, що договір факторингу № ТАСЦФР-10-2016 є діючим, оскільки він передбачає автоматичну пролонгацію. Крім того право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання реєстру прав вимог та сплати, що є відкладальною обставиною, яка не заборонена законом. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке. Частинами першою четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України). Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цим вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не повністю з огляду на таке. Судом встановлено, що 10 березня 2021 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5745252007, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 56 033 грн 23 к., строком користування 48 місяців, зі сплатою річних процентів 9,99 % від суми боргу за договором, щомісячних процентів 2,99 % від суми кредиту, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Згідно з пунктом 1.3. кредитного договору позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в паспорті кредиту № 5252007, який є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до пункту 2.1. договору всі інші умови кредитного договору викладені в паспорті кредиту та в умовах отримання фінансових кредитів TOB «ФК «ЦФР», які розміщені на сайті TOB «ФК «ЦФР». Цей договір, паспорт кредиту та умови отримання фінансових кредитів TOB «ФК «ЦФР» складають єдиний кредитний договір (пункт 2.2 договору). 11 березня 2021 року право вимоги за кредитним договором відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року. Пунктом 2.2. договору відступлення сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов`язаний набувати такі права шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог. ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 94 585 грн 86 к., яка складається з: 56 033 грн 23 к. заборгованості за тілом кредиту; 7 410 грн 04 к. заборгованості за річними процентами; 31 142 грн 59 к. заборгованості за щомісячними процентами. Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Щодо відступлення права вимоги Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. На підтвердження заявлених позовних вимог в частині відступлення права вимоги позивачем надано копію договору № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року, укладеному між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «ТАСКОМБАНК». Відповідно до пункту 9.2. договору цей договір діє протягом 1 календарного року, але у будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором. Пунктом 9.4. договору визначено, що у випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення дії договору жодна з сторін не ініціювала його розірвання договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік. Таким чином самим договором про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року передбачена пролонгація, тобто автоматичне продовження строку дії договору на кожен наступний рік, у разі відсутності з жодної із сторін бажання на його розірвання. Сторонами цього договору не ініціювалося його розірвання, відтак він був діючим на дату відступлення права вимоги, а саме 11 березня 2021 року. Крім того позивачем надано реєстр прав вимоги до договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 11 березня 2021 року, яким право вимоги за кредитним договором № 5745252007 попереднім кредитором ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» передано новому кредитору АТ «ТАСКОМБАНК». Також матеріалами справи підтверджено факт здійснення оплати за відступлення права вимоги АТ «ТАСКОМБАНК» на рахунок ТОВ «ФК «ЦФР» (платіжна інструкція № 695503484 від 11 березня 2021 року про сплату коштів в сумі 2 971 818 грн 85 к. з призначенням платежу: перерахування коштів згідно з договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року, без ПДВ). Таким чином апеляційний суд прийшов до висновку, що долучені до позову докази є належними, допустимими та достатніми доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах, а тому висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими. Щодо доведеності укладання кредитного договору та розміру заборгованості Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Отже одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Як видно з матеріалів справи перед укладенням кредитного договору № 5745252007 ОСОБА_1 був ознайомлений з усіма його умовами, зокрема з умовою про сплату щомісячних процентів у розмірі 2,99 % від суми кредиту, річних процентів у розмірі 9,99 % від суми боргу за договором, порядком повернення кредиту і погодився укласти договір саме на таких умовах, про що свідчить його підпис на кожній сторінці паспорта кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 5252007. Тому наявні підстави вважати, що при укладенні кредитного договору із ОСОБА_1 товариство дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які були укладені. Розрахунок заборгованості за кредитним договором № 5745252007 від 10 березня 2021 року, наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, а також нарахування процентів. Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування. Таким чином з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, підстав для висновку про недоведеність факту отримання відповідачем кредитних коштів не має. Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами. Проте ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву не подав, як і жодних доказів, які б спростовували розмір заборгованості або свідчили про її погашення. Отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову. Щодо судових витрат Відповідно до положень частини тринадцятої статті 141, підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь АТ «ТАСКОМБАНК» судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 422 грн 40 к. та за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633 грн 60 к., а всього 6 056 грн 00 к. Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» задовольнити. Заочне рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2025 року скасувати і ухвалити нове. Позов Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» 94 585 (дев`яносто чотири тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять) грн 86 к. заборгованості за кредитним договором № 5745252007 від 10 березня 2021 року, яка складається з: 56 033 грн 23 к. заборгованості за тілом кредиту; 7 410 грн 04 к. заборгованості за річними процентами; 31 142 грн 59 к. заборгованості за щомісячними процентами. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 к. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Позивач: Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», м. Київ, вул. Петлюри Симона, 30, код ЄДРПОУ 09806443. Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий Т. Б. Сало