Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/1883/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1883/19 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 10.05.2019 № Ф-5279-52 про сплату єдиного внеску в сумі 31 093, 17 грн. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 позов задоволено частково: визнано частково протиправною та скасувано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області (код ЄДРПОУ 39392109) від 10.05.2019 № Ф-5279-52 про сплату недоїмки з єдиного внеску на суму 11 763, 84грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області (код ЄДРПОУ 39392109) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 390,45 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі рішення Черкаської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 59 від 20.10.2008 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що видано відповідне свідоцтво № 310 від 20.10.2008. З довідки № 552 від 10.06.2019 вбачається, що позивач з 01.12.2015 та на момент видачі вказаної довідки працює в Маньківській центральній районній лікарні на посаді юрисконсульта. За період з січня 2017 року по травень 2019 року Маньківською центральною районною лікарнею було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівника ОСОБА_1 в загальній сумі 36 419, 40 грн., що підтверджується довідкою № 9 від 10.06.2019. 06.06.2019 листом з ГУ ДФС у Черкаській області на адресу позивача надійшла вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5279-52 від 10.05.2019. З даних інтегрованої картки позивача з ЄВ вбачається, що у спірну вимогу увійшла нарахована недоїмка з ЄВ, а саме: - 8 448, 00грн. - за 2017 рік, як фізичній особі-підприємцю; - 2 457, 18 грн. - за 1 квартал 2018 року, як фізичній особі підприємцю; - 1 638, 12 грн. - за 2 місяці 1 кварталу 2018 року, як фізичній особі-підприємцю з незалежною професійною діяльністю; - 2 457, 18 грн. - за 2 квартал 2018 року, як фізичній особі підприємцю; - 2 457, 18 грн. - за 2 квартал 2018 року, як фізичній особі-підприємцю з незалежною професійною діяльністю; - 2 457, 18 грн. - за 3 квартал 2018 року, як фізичній особі-підприємцю; - 2 457, 18 грн. - за 3 квартал 2018 року, як фізичній особі-підприємцю з незалежною професійною діяльністю; - 2 457, 18 грн. - за 4 квартал 2018 року, як фізичній особі-підприємцю; - 2 457, 18 грн. - за 4 квартал 2018 року, як фізичній особі-підприємцю з незалежною професійною діяльністю; - 2 754, 18 грн. - за 1 квартал 2019 року, як фізичній особі-підприємцю; - 2 754, 18 грн. - за 1 квартал 2019 року, як фізичній особі-підприємцю з незалежною професійною діяльністю; - 281, 07 грн. штраф та 771,54 грн. пеня за несплату ЄВ за період з 11.02.2015 до 12.08.2016 відповідно до рішення від 04.10.2018 № 0141101309. Не погоджуючись з вищевказаною податковою вимогою, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що оскільки докази перебування позивача на обліку у відповідача, як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, відсутні, то подвійне нарахування позивачу ЄВ, як фізичній особі-підприємцю з ознакою незалежної професійної діяльності саме за 2018 рік - 1 квартал 2019 року, що вплинуло на подальший облік розрахунків позивача з бюджетом та неправильне встановлення сум недоїмки, не відповідає вимогам законодавства, а тому зобов`язання на суму 11 763, 84 грн., нараховані позивачу протиправно, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Також, суд першої інстанції зазначив, за період з 2017 року до 1-го кварталу 2019 року позивач не сплачував ЄВ нарахований позивачу, як фізичній особі-підприємцю, про що свідчать дані його інтегрованої картки з обліком недоїмки, а тому визначення відповідачем у спірній вимозі станом на 10.05.2019 недоїмки на суму 21 030, 90 грн. є правомірним та позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову є необґрунтованим та підлягає скасуванню, оскільки позивач з 01.12.2015 не здійснював підприємницьку діяльність, як адвокат, доходу від неї не отримував та працював найманим працівником і роботодавець сплачував за нього ЄВ. Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 10.05.2019 № Ф-5279-52 про сплату єдиного внеску в сумі 21 030, 90 грн., то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом ст. 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Колегія суддів звертає увагу, що п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, колегія суддів зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, виходячи з аналізу вищевикладених норм права та того, що з 01.12.2015 по дату винесення оскаржуваної вимоги позивач працював юрисконсультом Маньківської центральної районної лікарні та підприємницьку діяльність не здійснював, а відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ЄСВ за позивача сплачує роботодавець, а саме Маньківська центральна районна лікарня, то колегія суддів приходить до висновку про те, що вимога від 10.05.2019 № Ф-5279-52 про сплату єдиного внеску в частині суми 21 030, 90 грн., є протиправною та підлягає скасуванню. В той же час, в межах даної справи вбачається, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували б самостійне нарахування позивачем сум єдиного внеску, що стали підставою для виникнення недоїмки, зазначеної в оскаржуваній вимозі. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відомості інтегрованої картки платника формуються на підставі звітних документів платника або за наслідками документальної перевірки, в той час за відсутності таких безпосередніх доказів нарахування позивачем сум єдиного внеску (звіти, акт документальної перевірки, рішення), у тому числі посилання на дані інтегрованої картки платника не є достатніми доказами виникнення у позивача спірної заборгованості. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт надав до суду докази, що частково спростовують правомірність рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його частково скасувати та прийняти нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З наявної в матеріалах справи квитанції від 10.06.2019 № 100 вбачається, що позивачем сплачено судовий збір та подачу адміністративного позову в розмірі 768, 40 грн. Судом першої інстанції, при задоволенні позовних вимог частково було стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 390, 45 грн., у зв`язку із чим колегія суддів зауважує, що стягненню з Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 за подачу адміністративного позову підлягає сума у розмірі 377, 95 грн. (768, 40 грн - 390, 45 грн.). При цьому, з наявної в матеріалах справи квитанції від 25.01.2020 № 54505 вбачається, що позивачем сплачено судовий збір та подачу апеляційної скарги в розмірі 1 152, 60 грн., які також слід стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 10.05.2019 № Ф-5279-52 про сплату єдиного внеску в сумі 21 030, 90 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задовольнити. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 10.05.2019 № Ф-5279-52 в частині сплати єдиного внеску в сумі 21 030, 90 грн. В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 залишити без змін. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (код ЄДРПОУ - 39392109) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1 530, 55 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І.